— У яких стосунках були ви з сином графині?
Молодик був худий, і смугаста піжама сумнівної чистоти аж ніяк не додавала йому солідності. Він уникав зустрічатися поглядом з Мегре. У нього була погана звичка смикати себе за пальці, ніби вони могли стати від цього довшими.
— Стривайте, — перебив його комісар. — Будьмо одверті, щоб не гаяти часу.
За масивними дубовими дверима спальні хтось ходив з кутка в куток, рипіли пружини ліжка, чути було тихий голос доктора Бушардона, який, очевидно, давав покоївці розпорядження. Можна було здогадатися, що там роздягають небіжчицю.
— Яке, власне, становище посідаєте ви в замку? Від коли ви тут мешкаєте?
— Уже чотири роки.
— А до того часу ви знали графиню де Сен-Ф'якр?
— Я… Тобто я хочу сказати, що мене рекомендували графині наші спільні друзі… Мої батьки збідніли через банкрутство одного маленького ліонського банку. Я оселився тут як довірена особа, щоб вести особисті справи мадам…
— Пробачте! А чим ви займалися раніше?
— Я подорожував… Писав критичні статті з мистецтва…
Мегре навіть не посміхнувся. Зрештою, зараз йому було не до іронії.
Замок був великий. На перший погляд імпозантний, усередині він мав такий самий вигляд, як і піжама молодика. Скрізь порох, старі, досить незграбні речі, різний мотлох. Шпалери давно вже час було змінити.
Світлі прямокутники на стінах свідчили про те, що звідси забрано меблі. Найкращі, звичайно! Ті, що становили ще якусь цінність!
— Ви були коханцем графині…
— Кожен має право кохати, кого…
— Дурень! — кинув Мегре і повернувся спиною до свого співрозмовника.
Ніби й так уся справа не була як на долоні! Досить тільки глянути, на цього типа! Досить удихнути повітря замка й перехопити кілька поглядів декого з прислуги!
— Ви знали, що мав приїхати її син?
— Ні… Але яке це мало б для мене значення?
Очі він весь час відводив убік, а правою рукою смикав пальці лівої.
— Я хотів би вдягнутись… Тут холодно… І чому поліція займається цією справою?..
— Ідіть одягніться!
Мегре штовхнув двері спальні, намагаючись не дивитися в бік ліжка, де небіжчиця лежала зовсім гола.
Спальня була схожа на інші покої в цьому будинку — занадто простора, занадто холодна, захаращена старими речами. Мегре спробував обіпертися на мармурову дошку каміна й побачив, що вона розколота.
— Ви що-небудь встановили? — запитав він Бушардона. — Одну хвилину… Може, ви залишите нас самих, мадемуазель?
Він зачинив двері за покоївкою, притулив чоло до вікна і з відсутнім виглядом задивився на парк, укритий товстим шаром опалого листя.
— Я можу лише підтвердити те, що сказав раніше. Смерть настала від раптової зупинки серця…
— Викликаної…
Лікар зробив невиразний жест і, накинувши на мертву ковдру, підійшов до Мегре та закурив люльку.
— Можливо, якимсь наглим почуттям, хвилюванням… А може, холодом… У церкві часом не було холодно?
— Навпаки! Ви, звичайно, не знайшли жодного сліду поранення?
— Жодного.
— Навіть ледь помітного сліду уколу?
— Я подумав і про це… Анічогісінько! Графиня також не прийняла й отрути… Отже, як бачите, не так легко припускати…
Метре насуплено втупився ліворуч, туди, де серед дерев виднівся червоний дах будинку управителя. Там він народився…
— Скажіть у кількох словах: яке життя ведуть тут, у замку?.. — тихо запитав він.
— Ви знаєте про це стільки ж, як і я… Покійна була з тих жінок, що являють собою взірець бездоганної поведінки аж до сорока — сорока п'яти років… Проте, коли граф помер, коли син подався до Парижа продовжувати навчання…
— Отже, тоді?..
— В замку почали з'являтися якісь секретарі, що трималися більш-менш довго… Ви щойно бачили останнього…
— А з грошима як?
— Замок закладено… Три ферми з чотирьох продано… Час від часу приїздить антиквар по речі, що ще чогось варті…
— А син?
— Я дуже мало знаю його. Кажуть, це такий тип…
— Дякую!
Мегре рушив до дверей. Та Бушардон пішов слідом за ним.
— Між нами, я дуже хотів би знати, як ви опинилися в церкві саме сьогодні вранці…
— Так, це справді трохи дивно…
— Мені здається, що я вже десь вас бачив…
— Можливо…
І Мегре, наддавши ходи, попрямував коридором. У голові йому було якось порожньо, бо він не виспався минулої ночі. А може, й застудився в корчмі Марі Татен. Він побачив Жана, що йшов униз, в костюмі, але на ногах іще мав пантофлі. Саме в цю хвилину якась машина з гуркотом, що свідчив про відсутність глушителя, в'їхала у двір замка.
Це було маленьке спортивне авто жовтогарячого кольору, довге, вузьке, незручне для пасажирів. 3 нього вийшов чоловік у шкіряному пальті, зупинився в холі і, знімаючи шолом, гукнув:
— Хелло! Є тут хто-небудь? Чи усі ще сплять?..
Він раптом помітив Мегре й окинув його цікавим поглядом.
— Ну то що?
— Тихше!.. Мені треба з вами поговорити…
Поруч із комісаром стояв Жан, блідий, схвильований. Проходячи повз нього, граф де Сен-Ф'якр плеснув його по плечу й жартівливо сказав:
— Ти ще й досі тут, негіднику?
Здавалося, що він, однак, не має нічого проти Жанової присутності — лише глибоко зневажає його.
— Сподіваюсь, не сталося нічого страшного?
— Сьогодні вранці у церкві померла ваша мати.
* * *
Морісу де Сен-Ф'якру було тридцять років, так само як і Жанові. Вони були однакові на зріст, але граф був кремезніший, трохи огрядніший, особливо в своїй шкіряній автомобільній куртці. Від усього його єства аж пашіло життям, й видно було, що воно в нього безтурботне. Світлі очі були веселі, насмішкуваті.
Почувши, що сказав Мегре, він спохмурнів і збентежився.
— Не може бути!
— Ходімо зі мною.
— Ще чого!.. Я тут…
— Що?..
— Нічого! Де вона?
Граф сторопіло зайшов до спальні, підняв ковдру рівно настільки, щоб побачити обличчя небіжчиці. Жодного вияву горя. Жодної сльози. Жодного драматичного жесту.
— Бідолашна стара!.. — стиха вимовив він.
Жан вважав своїм обов'язком супроводити їх до дверей, але граф, побачивши його, гримнув:
— Ану, забирайся звідси!
Він починав нервувати. Ходив сюди й туди по спальні, аж поки не наштовхнувся на лікаря.
— Чому вона вмерла, Бушардоне?
— Розрив серця, пане Моріс… Можливо, комісар знає більше, ніж я…
Граф швидко обернувся до Мегре.
— Ви з поліції?.. Що ж сталося?..