Справа Сен-Ф'якрів

Страница 3 из 29

Жорж Сименон

— Ви певні, що… Мені ще треба відправити дві меси… Адже сьогодні день поминання… Мої парафіяни дуже…

Оскільки графиня вмерла від спазму судин, хіба Мегре не має права підбадьорити його?

— Ви ж чули, що сказав лікар…

— Але ж ви приїхали сюди, і саме сьогодні, якраз перед цією месою…

Мегре довелося докласти чимало зусиль, щоб здатися спокійним.

— Зовсім випадково, панотче… Мого батька поховано на вашому цвинтарі…

І він квапливо рушив до машини — лімузина старої моделі. Шофер саме заводив ручкою мотор. Лікар не знав, що йому робити. На майдані було кілька чоловік; вони не розуміли, що сталося.

— Їдьмо разом…

Тіло небіжчиці займало багато місця. Мегре й лікар примостилися на краєчку сидіння.

— Мені здалося, що ви здивувалися, коли я це сказав… — стиха промовив лікар, який ще не встиг повернути собі самовпевненість. — Якби ви були в курсі справ, ви, мабуть, могли б зрозуміти… Адже графиня…

Він замовк, глянувши на шофера в чорній лівреї, який з байдужим виглядом правив машиною. Вони саме перетинали центральний майдан, по один бік якого, на пагорбі, височіла церква, а по другий, куди похило спускався майдан, розкинувся ставок Нотр-Дам, що цього ранку був отруйно-сірого кольору.

З правого боку промайнула корчма Марі Татен — перший дім селища. Навпроти тяглась дубова алея, і вдалині вже вимальовувалося похмуре громаддя замка.

А небо було однотонно сіре, холодне, мов крига.

— Знаєте, це наробить галасу… Тому наш кюре такий заклопотаний.

Доктор Бушардон, селянський син, лишився селянином. Він був у коричневому мисливському костюмі, високих гумових чоботях.

— Оце зібрався на ставок пополювати на качок…

— Ви не ходите до меси?

Лікар підморгнув Мегре:

— Це анітрохи не заважало мені приятелювати із старим кюре… Але цей…

Машина в'їхала до парку. Тепер можна було вже розрізнити окремі деталі замка, зачинені віконниці першого поверху, дві наріжні башти — єдине, що залишилося від старої будівлі.

Коли машина зупинилася біля під'їзду, Мегре в думці зазирнув крізь заґратовані вікна півпідвалу й наче знову побачив знайому кухню в клубах пари й огрядну жінку, яка скубе куріпок.

Шофер не знав, що далі робити, й не наважувався відчиняти дверці лімузина.

— Здається, пан Жан іще не встав…

— Покличте кого завгодно… Адже є якісь слуги в домі?..

Мегре витяг з кишені носову хусточку. Ранок був таки холодний. Лікар, що стояв поруч, заходився набивати люльку.

— Хто цей пан Жан?

Бушардон знизав плечима, ледь помітно і якось дивно посміхаючись.

— Самі зараз побачите.

— Що він за один, кінець кінцем?

— Молодик… Чарівний молодик…

— Родич?

— Як вам буде завгодно!.. Деякою мірою!.. Ні, годі! Краще сказати все одразу! Це коханець графині… Про людське око він її секретар…

Мегре подивився лікареві просто в вічі, раптом пригадавши, що вчився з ним у школі! Тільки ніхто б його не впізнав. Адже йому вже сорок два! Тепер він став такий огрядний.

А замок Мегре знає краще, ніж будь-хто. Особливо надвірні будівлі. Досить зробити кілька кроків, щоб побачити будинок управителя, де Мегре народився.

Отже, напевно, саме ці спогади так схвилювали його. Особливо спогад про графиню де Сен-Ф'якр, якою він знав її в ті далекі часи. В пам'яті спливла молода жінка, що втілювала для нього, звичайнісінького тоді "хлопчиська з низів", усю жіночність, грацію, усю шляхетність.

І ось вона мертва! Її, немов якусь громіздку річ, упхали до машини, перед тим зігнувши ноги. На ній навіть не застебнули корсаж, і поміж складок чорної сукні видно було білу сорочку.

"… Станеться злочин…"

Проте лікар стверджував, що вона вмерла від спазму судин! Який ясновидець міг таке передбачити? І чому він повідомив поліцію?

В замку зчинилась метушня. Грюкали двері. Дворецький, накинувши на плечі ліврею, прочинив двері головного під'їзду, але не наважувався вийти на сходи. З-за його плечей виринув якийсь чоловік у піжамі, зі скуйовдженим волоссям, заспаний.

— Що там таке? — крикнув він.

— Альфонс! — цинічно буркнув лікар на вухо Мегре.

Стривожена метушнею куховарка мовчки визирала з вікна півпідвалу. Порозчинялися й слухові віконця під дахом, у кімнатах прислуги.

— Чого ви чекаєте? Несіть мерщій графиню до ліжка! — обурено гримнув Мегре.

Усе це здавалося йому блюзнірством й аж ніяк не в'язалось із спогадами дитинства. Від усього цього він відчував не лише духовну, а й фізичну виснагу.

"… Станеться злочин…"

Вдарив другий дзвін. Люди, мабуть, уже поспішали до меси. Серед них, певно, були фермери, що приїхали здалеку возами. І вони, звичайно, привезли квіти, щоб покласти їх на могили…

Жан не наважувався наблизитись до комісара. Дворецький так і застиг на порозі, не знаючи, що робити далі.

— Пані графиня… Пані… — бурмотів він.

— Отже, ви хочете залишити її тут, так?..

Чорт забирай, чому лікар так іронічно посміхається? Мегре вирішив удатися до примусу.

— Ви, — він показав на шофера, — і ви! — показав на слугу, — Віднесіть її до спальні…

Коли слуга й шофер почали виносити небіжчицю з машини, в холі пролунав дзвоник.

— Телефон… Дивно, саме зараз… — буркнув Бушардон.

Жан не наважувався підходити до апарата. Здавалося, він зовсім розгубився. Тоді Мегре квапливо ввійшов до холу і зняв трубку.

— Алло! Так, замок…

У трубці озвався голос, наче десь зовсім поруч:

— Покличте, будь ласка, мою матір. Вона вже, певно, повернулася з меси…

— Хто це говорить?

— Граф де Сен-Ф'якр. Зрештою, це вас не обходить… Покличте мою матір…

— Стривайте… Спершу скажіть, звідки ви дзвоните?..

— 3 Мулена! Але, хай йому грець, я ж вам кажу, що…

— Приїздіть сюди! Так буде краще! — сказав Мегре і, повісивши трубку, притиснувся до стіни, щоб пропустити слуг, які несли небіжчицю.

Розділ II

МОЛИТОВНИК

— Чи є тут хто? — спитав лікар, коли небіжчиця вже лежала на ліжку. — Треба, щоб хто-небудь допоміг мені її роздягти.

— Зараз покличуть покоївку, — озвався Мегре.

І справді, Жан піднявся поверхом вище й незабаром повернувся в супроводі жінки років тридцяти, яка злякано озиралась на всі боки.

— Геть! — гукнув комісар слугам, які тільки цього й чекали.

Він узяв Жана за рукав, окинув його очима з ніг до голови й відвів до амбразури вікна.