— Ви певні, що… Мені ще треба відправити дві меси… Адже сьогодні день поминання… Мої парафіяни дуже…
Оскільки графиня вмерла від спазму судин, хіба Мегре не має права підбадьорити його?
— Ви ж чули, що сказав лікар…
— Але ж ви приїхали сюди, і саме сьогодні, якраз перед цією месою…
Мегре довелося докласти чимало зусиль, щоб здатися спокійним.
— Зовсім випадково, панотче… Мого батька поховано на вашому цвинтарі…
І він квапливо рушив до машини — лімузина старої моделі. Шофер саме заводив ручкою мотор. Лікар не знав, що йому робити. На майдані було кілька чоловік; вони не розуміли, що сталося.
— Їдьмо разом…
Тіло небіжчиці займало багато місця. Мегре й лікар примостилися на краєчку сидіння.
— Мені здалося, що ви здивувалися, коли я це сказав… — стиха промовив лікар, який ще не встиг повернути собі самовпевненість. — Якби ви були в курсі справ, ви, мабуть, могли б зрозуміти… Адже графиня…
Він замовк, глянувши на шофера в чорній лівреї, який з байдужим виглядом правив машиною. Вони саме перетинали центральний майдан, по один бік якого, на пагорбі, височіла церква, а по другий, куди похило спускався майдан, розкинувся ставок Нотр-Дам, що цього ранку був отруйно-сірого кольору.
З правого боку промайнула корчма Марі Татен — перший дім селища. Навпроти тяглась дубова алея, і вдалині вже вимальовувалося похмуре громаддя замка.
А небо було однотонно сіре, холодне, мов крига.
— Знаєте, це наробить галасу… Тому наш кюре такий заклопотаний.
Доктор Бушардон, селянський син, лишився селянином. Він був у коричневому мисливському костюмі, високих гумових чоботях.
— Оце зібрався на ставок пополювати на качок…
— Ви не ходите до меси?
Лікар підморгнув Мегре:
— Це анітрохи не заважало мені приятелювати із старим кюре… Але цей…
Машина в'їхала до парку. Тепер можна було вже розрізнити окремі деталі замка, зачинені віконниці першого поверху, дві наріжні башти — єдине, що залишилося від старої будівлі.
Коли машина зупинилася біля під'їзду, Мегре в думці зазирнув крізь заґратовані вікна півпідвалу й наче знову побачив знайому кухню в клубах пари й огрядну жінку, яка скубе куріпок.
Шофер не знав, що далі робити, й не наважувався відчиняти дверці лімузина.
— Здається, пан Жан іще не встав…
— Покличте кого завгодно… Адже є якісь слуги в домі?..
Мегре витяг з кишені носову хусточку. Ранок був таки холодний. Лікар, що стояв поруч, заходився набивати люльку.
— Хто цей пан Жан?
Бушардон знизав плечима, ледь помітно і якось дивно посміхаючись.
— Самі зараз побачите.
— Що він за один, кінець кінцем?
— Молодик… Чарівний молодик…
— Родич?
— Як вам буде завгодно!.. Деякою мірою!.. Ні, годі! Краще сказати все одразу! Це коханець графині… Про людське око він її секретар…
Мегре подивився лікареві просто в вічі, раптом пригадавши, що вчився з ним у школі! Тільки ніхто б його не впізнав. Адже йому вже сорок два! Тепер він став такий огрядний.
А замок Мегре знає краще, ніж будь-хто. Особливо надвірні будівлі. Досить зробити кілька кроків, щоб побачити будинок управителя, де Мегре народився.
Отже, напевно, саме ці спогади так схвилювали його. Особливо спогад про графиню де Сен-Ф'якр, якою він знав її в ті далекі часи. В пам'яті спливла молода жінка, що втілювала для нього, звичайнісінького тоді "хлопчиська з низів", усю жіночність, грацію, усю шляхетність.
І ось вона мертва! Її, немов якусь громіздку річ, упхали до машини, перед тим зігнувши ноги. На ній навіть не застебнули корсаж, і поміж складок чорної сукні видно було білу сорочку.
"… Станеться злочин…"
Проте лікар стверджував, що вона вмерла від спазму судин! Який ясновидець міг таке передбачити? І чому він повідомив поліцію?
В замку зчинилась метушня. Грюкали двері. Дворецький, накинувши на плечі ліврею, прочинив двері головного під'їзду, але не наважувався вийти на сходи. З-за його плечей виринув якийсь чоловік у піжамі, зі скуйовдженим волоссям, заспаний.
— Що там таке? — крикнув він.
— Альфонс! — цинічно буркнув лікар на вухо Мегре.
Стривожена метушнею куховарка мовчки визирала з вікна півпідвалу. Порозчинялися й слухові віконця під дахом, у кімнатах прислуги.
— Чого ви чекаєте? Несіть мерщій графиню до ліжка! — обурено гримнув Мегре.
Усе це здавалося йому блюзнірством й аж ніяк не в'язалось із спогадами дитинства. Від усього цього він відчував не лише духовну, а й фізичну виснагу.
"… Станеться злочин…"
Вдарив другий дзвін. Люди, мабуть, уже поспішали до меси. Серед них, певно, були фермери, що приїхали здалеку возами. І вони, звичайно, привезли квіти, щоб покласти їх на могили…
Жан не наважувався наблизитись до комісара. Дворецький так і застиг на порозі, не знаючи, що робити далі.
— Пані графиня… Пані… — бурмотів він.
— Отже, ви хочете залишити її тут, так?..
Чорт забирай, чому лікар так іронічно посміхається? Мегре вирішив удатися до примусу.
— Ви, — він показав на шофера, — і ви! — показав на слугу, — Віднесіть її до спальні…
Коли слуга й шофер почали виносити небіжчицю з машини, в холі пролунав дзвоник.
— Телефон… Дивно, саме зараз… — буркнув Бушардон.
Жан не наважувався підходити до апарата. Здавалося, він зовсім розгубився. Тоді Мегре квапливо ввійшов до холу і зняв трубку.
— Алло! Так, замок…
У трубці озвався голос, наче десь зовсім поруч:
— Покличте, будь ласка, мою матір. Вона вже, певно, повернулася з меси…
— Хто це говорить?
— Граф де Сен-Ф'якр. Зрештою, це вас не обходить… Покличте мою матір…
— Стривайте… Спершу скажіть, звідки ви дзвоните?..
— 3 Мулена! Але, хай йому грець, я ж вам кажу, що…
— Приїздіть сюди! Так буде краще! — сказав Мегре і, повісивши трубку, притиснувся до стіни, щоб пропустити слуг, які несли небіжчицю.
Розділ II
МОЛИТОВНИК
— Чи є тут хто? — спитав лікар, коли небіжчиця вже лежала на ліжку. — Треба, щоб хто-небудь допоміг мені її роздягти.
— Зараз покличуть покоївку, — озвався Мегре.
І справді, Жан піднявся поверхом вище й незабаром повернувся в супроводі жінки років тридцяти, яка злякано озиралась на всі боки.
— Геть! — гукнув комісар слугам, які тільки цього й чекали.
Він узяв Жана за рукав, окинув його очима з ніг до голови й відвів до амбразури вікна.