Справа про опіку

Страница 13 из 20

Оноре де Бальзак

Маркіза сиділа як на розжареному вугіллі.

– …і я повинен дістати роз’яснення з цього приводу, – вів далі слідчий. – Пані, я не вимагаю звіту, але чи не поясните ви мені, звідки у вас була можливість вести спосіб життя, та ще протягом кількох років, – який вимагає шістдесяти тисяч ліврів річного прибутку? Є чимало жінок, які творять чудеса в своєму господарстві, але ви до таких жінок не належите. Скажіть щиро, можливо, у вас є інші цілком законні прибутки: королівські дарунки, які-небудь суми, виплачені вам згідно з недавнім законом про відшкодування – але ж, щоб отримати їх, потрібен письмовий дозвіл від вашого чоловіка.

Маркіза німувала.

– Врахуйте, що пан д’Еспар, безперечно, чинитиме опір вашим домаганням, і його повірений матиме усі підстави поцікавитись, чи є у вас борги. Ваш будуар обставлений зовсім недавно, в домі вже не ті меблі, які залишив вам у тисяча вісімсот шістнадцятому році маркіз. Я мав честь почути від вас, що вмеблювання дорого обійшлося Жанрено, але ж вам, великосвітській дамі, воно мало обійтися ще дорожче. Хоч я й слідчий, проте я людина, і можу помилитися. Поясніть же мені, як стоять справи. Подумайте про обов’язки, які накладає на мене закон, про те, якого ретельного розслідування вимагає він, перш ніж суд вирішить узяти під опіку батька родини, що перебуває в розквіті віку. Отож даруйте мені, пані маркізо, сумніви, які я мав честь викласти вам, і не відмовте в люб’язності дати кілька роз’яснень. Коли людину беруть під опіку як душевнохвору, то над нею призначають опікуна. Хто ж буде опікуном?

– Його брат, – сказала маркіза.

Шевальє вклонився. На хвилину запала мовчанка, обтяжлива для всіх присутніх. Ніби граючись, слідчий виявив вразливе місце маркізи. Простакуватий Попіно, з якого маркіза, шевальє та Растіньяк були схильні посміятися, постав перед ними у правдивому світлі. Нишком розглядаючи його, усі троє помітили, якими значущими були відтінки виразу його промовистого рота. Недоладний вайло на очах перетворився у проникливого суддю. Тепер стало ясно, чому він так уважно роздивлявся обставу будуару: він почав з того, що прикинув вартість позолоченого слона, який підтримував камінні дзиґарі, і закінчив тим, що заглянув маркізі в душу.

– Ви кажете, маркіз схибнувся на Китаї? – мовив Попіно, роздивляючись прикраси на каміні. – Бачу, й ви полюбляєте усілякі китайські дрібнички, – зауважив він, показуючи на дорогоцінні абищиці. – Чи, може, вам їх подарував маркіз?

Ця дотепна насмішка змусила всміхнутися Б’яншона, і вразила Растіньяка. Маркіза закусила тонкі губи.

– Добродію, – сказала пані д’Еспар, – вам слід би заступитися за жінку, поставлену перед жахливим вибором: або втратити маєтність і дітей, або стати ворогом власному чоловікові, а ви натомість звинувачуєте мене! Ви сумніваєтеся в чистоті моїх намірів! Погодьтеся, ваша поведінка здається дивною…

– Обережність, з якою суд підходить до такого роду справ, пані, – жваво відказав Попіно, – змусила б усякого іншого слідчого допитати вас ще доскіпливіше, ніж я. Втім, невже ви сподіваєтеся, що адвокат пана д’Еспара дивитиметься на все крізь пальці? Хіба не спробує він очорнити наміри, які, можливо, чисті й некорисливі? Він вторгнеться у ваше життя, він почне безжально копирсатися в ньому, він не поставиться до вас із тією чемною делікатністю, з якою вас розпитував я.

– Вельми вдячна, добродію, – з іронією відповіла маркіза. – Припустімо, я й справді заборгувала тридцять або п’ятдесят тисяч франків, це сута дрібничка для таких родин, як д’Еспари або Бламон-Шоврі; то хіба така обставина перешкодить узяти під опіку мого чоловіка, якщо він схибнувся з розуму?

– Не перешкодить, – відповів Попіно.

– Хоч ви й допитували мене з витонченим лукавством, у даному випадку зайвим, бо істину можна було з’ясувати і не вдаючись до хитромудрих підступів, – сказала маркіза, – і хоч я могла б із чистим сумлінням більше не відповідати на ваші запитання, я все-таки щиро признаюся вам, що аж ніяк не заради власної втіхи домоглася я високого становища у світі й докладаю стільки зусиль для підтримування зв’язків. Спочатку я довго жила в самотині, але потім мене стала тривожити доля моїх дітей, і я зрозуміла, що повинна замінити їм батька. Приймаючи друзів, підтримуючи зв’язки, роблячи борги, я намагалася забезпечити їм у майбутньому допомогу й підтримку, готувала їм блискучу кар’єру. І на те, що я здобула в такий спосіб, не пошкодували б грошей і люди вельми розважливі, навіть чиновники або банкіри.

– Я високо ціную вашу самовідданість, пані, – відповів слідчий. – Вона робить вам честь, і мені нема в чому вам дорікнути. Але службовець суду не повинен нічого обминути увагою: його обов’язок – усе знати, все зважити.

Світська проникливість і звичка розбиратися в людях підказали маркізі, що на Попіно не вплинуть жодні розрахунки. Вона сподівалася зустріти шанолюбного чиновника, а побачила перед собою чесну людину. І маркіза подумала, що їй слід пошукати інших засобів, аби домогтися своєї мети. Слуги принесли чай.

– Ви більше нічого не бажаєте повідомити мені, пані? – запитав Попіно, побачивши лакеїв із тацями.

– Робіть свою справу, добродію, – гордовито кинула маркіза. – Допитайте пана д’Еспара, і вам стане жаль мене, я певна…

Вона підвела голову і глянула на Попіно зарозумілим і зухвалим поглядом. Слідчий шанобливо відкланявся.

– Та він нахаба, твій дядько, – сказав Растіньяк Б’яншонові. – Невже він нічого не розуміє? Не знає, хто така маркіза д’Еспар? Не уявляє собі, який вона має вплив, наскільки велика її таємна влада у вищих колах? Завтра ж у неї буде міністр юстиції…

– Чого ти від мене хочеш, друже? – сказав Б’яншон. – Я ж тебе попереджав. Дядько не з тих, хто гне спину перед можновладцями.

– Так йому її зігнуть, – сказав Растіньяк.

Лікар уклонився маркізі та мовчазному шевальє, і поквапився за Попіно, який, не бажаючи затягувати незручне становище, вже дріботів до виходу.

– У цієї жінки боргів тисяч на сто екю, не менше, – сказав слідчий, сідаючи в племінників кабріолет.

– Якої думки ви про цю справу?

– Я не звик висловлювати певну думку, поки всього не розвідаю, – сказав Попіно. – Завтра зранку я пошлю пані Жанрено виклик, щоб на четверту годину вона прийшла до мого кабінету й дала пояснення фактам, що компрометують її.