– Ви мене кликали, пане голова? Ідеться про щось серйозне?
– Дрібниці, – відповів голова. – Вчора я мав честь обідати в одному товаристві з міністром юстиції, і він поговорив зі мною сам на сам. До нього дійшли чутки, що ви пили чай у маркізи д’Еспар, чию справу вам доручено розслідувати. Він дав мені зрозуміти, що краще б вам не брати участі в цьому процесі.
– Запевняю вас, пане голова, що я пішов від маркізи саме в ту мить, коли подали чай, до того ж моє сумління…
– Так, так, – урвав його голова, – весь суд, обидві його палати, весь Палац правосуддя – усі ми знаємо вас. Я не стану повторювати, що я сказав про вас його ясновельможності, але ж ви знаєте: дружина цезаря повинна бути поза підозрою. Тому ми й не порушуємо через цю дрібничку питання про судову дисципліну, а хочемо владнати все по-сімейному. Щиро кажучи, це стосується більше суду, ніж вас.
– Але якби ви знали, пане голова, в чім суть цієї справи, – сказав слідчий, намагаючись дістати свою доповідь із кишені.
– Я глибоко переконаний, що ви підійшли до справи з цілковитою неупередженістю. Доводилось і мені, коли я був у провінції простим суддею, випити не одну чашку чаю з людьми, яких мені належало судити, але що вдієш, коли сам міністр юстиції звернув на це увагу, можуть початися балачки, а суд повинен убезпечити себе від пліток. Будь-яке зіткнення з громадською думкою таїть у собі небезпеку для суддівського стану, адже ми воюємо нерівною зброєю! Газетярі можуть вигадувати й писати все, що їм заманеться, а наша гідність не дозволяє нам відповідати навіть на очевидні наклепи. Втім, я уже про все домовився з вашим головою і замість вас призначать Камюзо. Все влаштується по-сімейному. Так от, подайте прохання про самовідвід. Я прошу вас про це як про особисту послугу. Натомість вас нагородять орденом Почесного легіону, який ви давно заслужили. Обіцяю вам.
Тут увійшов, догідливо вклонившись голові та Попіно, пан Камюзо, слідчий, недавно переведений у Париж із провінції. Побачивши його, Попіно не зміг утриматися від іронічної посмішки. Цей блідий, русявий молодик, сповнений таємного шанолюбства, вочевидь, був здатний, на догоду можновладцям, повісити і винного, і невинного, наслідуючи скоріше приклад Лобардемона, ніж Моле. Уклонившись їм обом, Попіно вийшов. Він визнав нижчим за свою гідність спростовувати брехливе звинувачення, висунуте проти нього.
Париж, лютий 1836 р.