"Це правда, Андрію? — спитала вона сиплим голосом. Дюдя коротко кивнув головою.
"За що? — захрипіла Марта. Дюдя мовчав.— Нізащо — зовсім уже весело й любезно одповів слюсар Шарабан.— Горянин Андрій Дюдя просто не може жити з підголосками куркульских елементів. Ви розповідаєте куркульні, що він вам випалив на спині кочергою візитну карточку, щоб ви записувалися в колектив".
"Що випалив? Що ви верзете! — зойкнула Марта.— Побійтеся бога за такі ваші слова!"
"Бога вашого я зроду не боявся,— сказав слюсар Шарабан,— а втім, спитайте людей, що ви привезли сюди, що в вас випалено на спині. У вас, бачите, написано розпеченим залізом: "Записуйтесь у колектив".
"І ти, чоловіче, цьому повірив, щоб я таке про тебе говорила?"
Дюдя мовчав і спокійно дивився поверх Марти на стіну.
"Так не діждуть вони",— гукнула Марта й розпанахавши двері, вилетіла на ганок, Слюсар Шарабан схопив голову за рукава і вони вийшли вслід.
Коля Марта з'явилася мов буря на ґанку, глухий гуд стрепенувся й ураз задзвенів сотнями яскравих голосів. Юрба хитнулась, передні витягали шиї, позаду подоляни стояли нерухомо, ховаючи руку під кожухом. Десь між кожухами виблиснула сокира і зникла,
"Дякую вам" — почала Марта низьким урочистим голосом і схристивши руки уклонилася народові в пояс.— "Дякую вам, добрі люди, що ви мене недолужну й поранену в свій дім приймали. Ще дякую вам, хазяї домовиті, що ви крашанками й масличком і молочком мене, бідну, голодну частували. Ще дякую вам, що ви мене рушником, кофтою, пальтом, кожухом оцим одягали, щоб не замерзла я, осюди їхавши. Ще дякую вам, що ви коні добрі запрягали, мене в сані садовили й сюди везли, щоб я немічна по дорозі не впала. Ще дякую вам, що ви мене сюди проваджали, щоб тут не зобиджено мене від лихих людей.
А найбільше дякую вам за те, що ви від людей правди не ховали і нищечком усім про мою спину розказували!"
Перепічка пересмикнувся й знітився за спинами передніх. Мироносиці теж непомітно зникли з перед* нього пляну.
"Дивіться ж, брехуни їдовиті! — раптом на ввесь голос дико закричала Марта.— Дивіться, правдолюбці смердючі, дивіться чорні дияволи, дивіться гадюки плазовиті, дивіться кровопивці люті, дивіться буржуї прокляті, вам би тільки глумитися, звірям, з нас бідних, трудящих, дивіться ж, що в мене випалено на спині!"
Вона рвонула кожуха й ґудзики, як листя, посипалися в сніг. Вона зірвала з себе кожуха й кинула під ноги юрбі. Зверху до низу вона розпанахала пальто й воно як спідниця упало з тіла. На шмаття вона подерла сатинову кофту, обома руками схопилася за сорочку й розшматала на тілі — аж по живіт гола стала вона на сніговім ґанку перед натовпом.
Усе змовкло, чути було, як дихали люди. Якийсь парубок хихикнув у юрбі і зараз же глухий ляпас затулив йому рота. Марта повернулася до юрби голою мускулястою селянською спиною. Із задніх рядів за хати, у завулки тікали подоляни.
Тієї ж ночі кілька десятків куркулів на підводах, манівцями, втекли з села.