Та коли на землю почала спускатися нічна темрява, смуток знову став затьмарювати скороминущу радість, яка освітила самотність Валерії. Здавалося, разом з світлом сонця у цьому домі почав згасати легенький промінь щастя.
Спартак розповів Валерії, як він сюди дістався, і нагадав, що обов'язок, святий і незаперечний обов'язок вождя борців за свободу, закликає його цієї ж ночі повернутися до Лабіка, де на нього чекає загін кінноти.
Ці слова глибоко засмутили жінку. Вона звеліла забрати маленьку Постумію і, ридаючи, знову пригорнулася до коханого. Так, у міцних обіймах і поцілунках, Валерія, обливаючись гарячими слізьми, говорила крізь ридання про недобре передчуття, яке стискає їй серце і віщує, що їй уже ніколи не доведеться обнімати Спартака. Вона повторювала, що востаннє бачить і пестить людину, яка викликала в її серці справжнє глибоке кохання.
Марно намагався Спартак розважити, заспокоїти Валерію, поцілунками осушити її сльози. Він шепотів їй слова надії і відради, підбадьорюючи її, ласкаво кепкував з її страхів і зловісних передчуттів. Та було видно, що передчуття Валерії відгукнулось і в серці Спартака. Його усмішка ставала дедалі більш вимушеною, слова застрягали в горлі і все більше втрачали жвавість. Він теж відчував, що мимоволі його охоплюють сумні думки, і не міг їх прогнати.
В такому стані пробули вони до того часу, коли рівень води у скляному годиннику — клепсидрі — майже досяг шостої риски, що означало шосту годину ночі.
Тоді Спартак (а він крадькома поглядав на годинник), вивільнившись з обіймів жінки, підвівся з дивана і став надівати панцир, шолом та меч,
Дочка Мессали пристрасно охопила руками його шию, притулилася до нього блідим обличчям, на якому палали чорні очі, і крізь ридання почала його благати:
— Ні, Спартак, ні… не від'їжджай… благаю… — ради твоїх богів… ради твоїх рідних… благаю тебе… заклинаю тебе… справа гладіаторів іде добре… вони мають хоробрих начальників… Крікса… Граніка… Еномая… вони поведуть гладіаторів… але не ти… ні… ні… Спартак… ти лишишся тут… тут тебе огорне моя ніжність… безмежна відданість… безмежне кохання…
Спартак дивився на неї, сповнений співчуття й любові.
— Завтра… на світанку… після того, як я надіну тобі на шию оцей ланцюжок з медальйоном…
І вона показала оздоблений самоцвітами золотий медальйон, що висів на її сніжно-білій шиї.
— В цьому медальйоні заховано чарівний талісман, він оберігатиме тебе від усіх небезпек… Відгадай, що там?.. Відгадай…
Гладіатор не відповідав і тільки ніжно дивився на чарівну жінку, на її усміхнені уста, на очі, наповнені сльозами. Вона сказала з м'яким докором у голосі:
— Невдячний!.. Хіба ти не розумієш, про що я кажу?
І відразу ж додала, знявши з шиї ланцюжок і розкриваючи медальйон:
— Два кучерики: чорного волосся матері і білявого дочки!
Валерія показала рудіарієві два сплетені кучерики всередині медальйона.
Спартак схопив його і поцілував. Валерія теж поцілувала медальйон, закрила його і наділа ланцюжок на шию Спартака.
— Носи його під панциром, під тунікою, просто на грудях.
Раптом брязкіт зброї і крики біля будинку долетіли до кімнати, де були Спартак і Валерія.
Вони принишкли, затримавши подих, прислухалися.
— Ми не відчинимо двері таким розбійникам, як ви! — кричав хтось дужим голосом з поганою латинською вимовою.
— Тоді ми вас підпалимо! — погрожували зовні.
— Присягаюся Кастором і Поллуксом! — гукнув перший. — Ми вас закидаємо стрілами.
— Що там сталося? — стривожено спитала Валерія і підняла на Спартака перелякані очі.
— Мабуть, стала відомою моя присутність тут, — відповів фракієць, вириваючись з обіймів Валерії.
— Не виходь… не рухайся… пожалій мене!.. — задихаючись від переляку, скрикнула жінка і ще міцніш обняла Спартака. її перекошене від жаху обличчя пополотніло.
— Невже ти хочеш, щоб я живим попав до рук ворогів? — тихо, але твердо відповів вождь гладіаторів. — Чи ти хочеш бачити мене розіп'ятим на хресті?!
— О ні!.. Ні!.. Присягаюся всіма богами пекла! — вжахнулася Валерія.
Рішучим рухом маленької білої руки вона вихопила з піхов важкий іспанський меч і подала гладіаторові, промовляючи глухим голосом, якому намагалася надати твердості:
— Врятуйся, якщо зможеш… а якщо мусиш загинути, то вмирай лицем до ворога і з мечем у руці!
Спартак схопив меч.
— Спартак, прощай! — тремтячим голосом сказала нещасна жінка.
— Прощай! — відповів він, стискаючи її в обіймах.
Цієї миті хтось постукав у двері, в які Спартак збирався
вийти. Він обернувся і прислухався: галас назовні вщух. В двері знову постукали, і почувся чоловічий голос:
— П'ятдесят кінних воїнів… сюди… з'явилися, — тремтячи і заїкаючись, пробелькотів старий управитель (а це був саме він), виряченими очима оглядаючи Спартака, — і кажуть… щоб їм повернули їхнього вождя… і запевняють, що ти… Спартак.
Спартак поцілував безсило повислу руку Валерії, довгим поцілунком припав до її чола і швидко вийшов з кімнати.
В одну мить дійшов він до майданчика, перед яким стояли п'ятдесят спішених вершників, тримаючи коней за повіддя.
— Ну?.. — суворо запитав Спартак. — Чого ви тут? Що ви тут робите?
— З наказу Мамілія, — відповів декуріон, який командував цим загоном, — ми віддалік їхали за тобою, боялися, що…
— По конях! — скомандував Спартак.
П'ятдесят бійців, ухопившись за гриви коней, миттю скочили їм на спини, покриті простими темно-синіми чапраками.
Кілька рабів, які ще залишались у віллі через старість, перелякано товпилися біля входу з смолоскипами в руках.
— Приведіть мого коня! — наказав їм Спартак.
Троє чи четверо стариків поквапливо побігли до стайні, вивели звідти вороного і підвели до Спартака. Він скочив на нього і, наблизившись до старого управителя, спитав його:
— Як звати твоїх синів?
— О славетний Спартак! — плаксиво відповів старий. — Не прогнівайся на них за ті необачні слова, що я сказав тобі вчора ранком…
— Ница рабська душа! — гнівом і зневагою спалахнув фракієць. — Невже ти вважаєш мене таким же боягузом, як і сам? Якщо я питаю імена доблесних юнаків, батьком яких ти негідний зватися, то саме для того, щоб подбати про них!
— Даруй мені… преславний Спартак… Аквілій та Ацілій їхні імена… сини Лібедія… Не відмов їм у своєму заступництві, великий полководцю, і хай сприяють тобі боги та Юпітер…