У Бовіані Спартак дізнався, що Еномай, якому набридло склавши руки сидіти в таборі під містом, два дні тому вирушив до Сульмона, де, як доносили розвідники, стояв табором Варіній, набираючи військо.
Обмежений розум германця не міг передбачити того, що Коссіній може кинулися йому вслід. Справді, через день після Еномая Коссіній потихеньку вивів з міста свої загони і рушив за гладіаторами з видимим наміром вдарити Еномаєві в спину, тільки-но той зіткнеться з Варінієм.
Спартак зрозумів усю небезпечність становища, в яке через кілька днів мав попасти Еномай. Тому він тільки на шість годин дав перепочинок своєму легіонові і поспішив по слідах Коссінія, який уже на два дні випередив його.
Та старий нездара Коссіній, боячись порушити існуючі воєнні звичаї, йшов тільки правильними переходами рівно по двадцять миль на день. За два переходи, більш ніж по тридцять миль на день, Спартак наздогнав його біля Ауфідени. Гладіатори атакували римлян, завдали їм такої тяжкої поразки і так настирливо переслідували, що Коссіній з сорому й відчаю сам кинувся у бойову колотнечу і загинув у нерівному бою. А Спартак, продовжуючи і наступного дня швидко йти вперед, прибув якраз вчасно, щоб неминучу поразку Еномая обернути на перемогу. Між Маррувієм і Фуцінським озером Еномай зав'язав бій з Варінієм, який мав майже вісім тисяч бійців. Під навальним наступом римлян гладіатори вже почали відступати, коли з'явився Спартак і змінив хід битви — розгромлений Варіній поквапливо відступив із значними втратами.
Давши легіонам три дні перепочинку, Спартак знову рушив у путь через Апенніни. Протягом двох місяців кружляв по Лацію, відвідав міста: Анагнію, Арпінум, Ферентін, Касін, Фрегелли і, пройшовши через Ліріс, оволодів Норбою, Свессою-Помецією і Пріверном. Це налякало Рим: гладіатор підходив до воріт.
У цьому поході Спартак набрав стільки рабів і гладіаторів, що за два місяці сформував два нових легіони і повністю їх озброїв. Та він був надто розумний, щоб хоч на мить подумати про наступ на Рим, добре усвідомлюючи, що з тридцятитисячним військом не можна вдіяти нічого значного проти Рима.
В цей час, за згодою Сенату, Публій Варіній набрав серед піценів велику кількість бійців, одержав з Рима підкріплення і, палаючи бажанням змити ганьбу поразок, наприкінці серпня виступив з Аскула. На чолі вісімнадцятитисячного війська він насувався на повсталих. Спартак почув про це, коли дійшов до Таррацін. Він вирушив назустріч римському війську і знайшов його біля Аквіна. Напередодні вересневих ід (12 вересня) обидва війська зійшлися і вступили у вирішальну битву.
Тривалим і кривавим був бій, та надвечір римляни стали подаватися назад, захитались і, нарешті, під шаленим натиском гладіаторів, почали тікати. Остання атака гладіаторів була така сильна, що легіонери зовсім змішались, і переможці вчинили їм нещадну різанину.
Сам Варіній одчайдушно бився, щоб підтримати честь римського війська, але, поранений Спартаком, покинув у його руках свого коня і мусив дякувати богам, що якимось чудом врятувався. Понад десять тисяч римлян полягло в цій кривавій битві. Гладіатори захопили багато зброї, обозів, табірного спорядження, значків ворожих легіонів і навіть лікторів, які звичайно йшли попереду претора.
Розділ XIV
СПАРТАК РОБИТЬ ОГЛЯД СВОЇХ ЛЕГІОНІВ
Після поразки під Аквіном претор Публій Варіній, зібравши рештки своїх легіонів, близько десяти тисяч чоловік, укріпився в Норбі, щоб захищати водночас Аппіїв і Латинський шляхи на той випадок, якщо проклятущий гладіатор, який перевернув усі правила воєнної тактики і зламав традиції найдосвідченіших полководців, незважаючи на зиму, одважиться вирушити на Рим.
А Спартак у цей час послав до табору в Нолі гінців із звісткою про нову перемогу і розташував свої легіони відпочивати в колишніх квартирах римлян. Передавши Еномаю командування над чотирма легіонами і взявши з нього слово честі, що ні в якому разі він не вирушить з табору, поки не одержить наказу, Спартак на чолі трьохсот вершників потай виїхав уночі з табору в напрямі, тільки йому відомому.
Тим часом до табору під Нолою звідусіль юрбами стікалися раби й гладіатори. Протягом двомісячного походу Спартака до Самнія та Лація їх набралося стільки, що Крікс зміг сформувати ще три легіони по п'ять тисяч бійців у кожному. Командування новими легіонами він доручив Арторіксові, Брезовірові і одному старому кімврові. Колись, зовсім ще юнаком, цей кімвр, на ім'я Вільмір, попав у полон до Марія під час битви при Верцеллах. Незважаючи на грубу й дику вдачу та пияцтво, він користався великою повагою серед гладіаторів за свою щирість і геркулесівську силу.
Легіони повсталих, згідно з наказом Спартака, щоденно виходили вправлятися у володінні зброєю і в тактичних маневрах. Бійці робили це охоче й старанно. Сподівання домогтися свободи і побачити перемогу своєї справедливої справи запалювало цих знедолених людей, яких римський деспотизм насильно відірвав од їхньої вітчизни, од рідних і близьких. Усвідомлення того, що вони — вільні бійці за свободу — йдуть під її світлим прапором, підіймало сплюндроване почуття людської гідності, облагороджувало їх у власних очах. Жадоба помсти за всі пережиті образи запалювала в їхніх серцях готовність помірятися зброєю з гнобителями. В очах, у всіх словах і рухах воїнів цього молодого війська можна було бачити силу, мужність і віру в свою справу. Загальний ентузіазм збільшувався довір'ям, яке гладіатори почували до свого безмежно шанованого, безмежно любимого вождя.
Коли сюди прийшла звістка про перемогу Спартака над легіонами Публія Варінія під Аквіном, невимовна радість охопила все військо. По всьому величезному табору лунали веселі пісні, радісні вигуки, жваві розмови.
І на весь табір, повний радісної метушні й голосного гамору, подібного до шуму бурхливого моря, лише одна Мірца не знала причини цих веселощів. Вона вийшла з намету, в якому сиділа майже безвихідно, і запитала бійців про причину несподіваного збудження.
— Спартак знову переміг!
— Він ущент розгромив римлян!
— Де?.. Як?.. Коли?.. — схвильовано допитувалася дівчина.