— То швидше! Чого ще чекаєш?.. Хіба хочеш, щоб тебе з твоїми вірними германцями заманили кудись у гірську ущелину, де вам доведеться без бою ганебно скласти зброю? Невже ти хочеш, щоб вас розпинали або на арені кинули хижим звірам на поталу?
— Ні!.. Ні!.. Присягаюся всіма блискавицями Тора! — оскаженіло вигукнув германець, схопив з кутка свій велетенський панцир, шолом і надів їх. Потім пристебнув до пояса меч.
— Ні! Я не дозволю йому продати мене!.. З своїми легіонами… негайно… йду з табору зради… — кричав
Еномай.
— І завтра ж підуть за тобою галли, іллірійці і самніти, а з ним залишаться самі фракійці та греки. Ти станеш верховним вождем і один здобудеш славу за облогу та захоплення Рима… Йди… Йди… зроби так, щоб твої тихо піднялися… щоб без галасу за вами пішли також галльські легіони… Ми вирушимо цієї ж ночі… Слухайся порад тієї, яка тебе кохає… яка бажає бачити тебе найславетнішим у світі!..
Через кілька хвилин букцини германських легіонів засурмили збір. Менш ніж за годину десять тисяч бійців Еномая зняли намети і вишикувалися в колони, готові покинути табір.
Ці легіони були розташовані поблизу головних, правих воріт табору. Еномай сказав пароль декуріонові варти біля воріт і наказав легіонам тихо виходити. Коли заграли збір у германців, підвелися й галли, їхні сусіди; деякі з них подумали, що має виступати все військо, інші — що до табору наблизився ворог. Всі посхоплювалися, нашвидкуруч озброїлися, вийшли з наметів і, не чекаючи ніякого наказу, примусили сурмачів узяти букцини і сурмити збір. Так один по одному всі легіони схопилися за зброю, в таборі почалася метушня, як то буває навіть з найдисциплінованішим військом при несподіваній появі ворога.
Одним з перших схопився і Спартак. Вискочив на поріг намету і спитав вартових, що сталося.
•— Здається, йде ворог, — була відповідь.
— Як це?.. Звідки?.. Який ворог?.. — питав він, ще більше вражений такою відповіддю.
Похапцем озброївшись, він вийшов і поспішив у глиб табору.
Там він дізнався, що Еномай з своїми легіонами виходить з табору через головні ворота і що й інші легіони готуються йти слідом за ним, гадаючи, ніби таким був наказ Спартака.
— Що ж це?.. Невже він? — вигукнув фракієць, ударивши себе долонею по лобі. — Але ні!.. Це неможливо!
І при світлі смолоскипів, що вже горіли подекуди, він швидко попростував до воріт.
Коли Спартак підійшов до воріт, то вже другий германський легіон виходив з табору. Розштовхуючи бійців своїми могутніми плечима, він устиг перегнати останні лави і вийшов назовні. Потім пробіг чотириста-п'ятсот кроків до того місця, де на коні оточений контуберналами Еномай чекав, поки пройде його другий легіон.
Попереду біг якийсь воїн у повному озброєнні. Спартак упізнав у ньому Крікса, який, задихавшись від швидкого бігу, гукав голосно:
— Еномаю, що ти робиш?.. Що трапилось? Нащо ти підняв увесь табір?.. Куди йдеш?…
— Геть від табору зрадника! — громовим голосом, але байдуже відгукнувся германець. — І ти, коли не хочеш з своїми легіонами бути запроданим у руки ворога, йди зі мною. 1 разом рушимо на Рим.
Вражений цими словами, Крікс хотів щось відповісти, але в цю мить підбіг Спартак і, важко дихаючи, сам гукнув до Еномая:
— Про яких зрадників ти базікаєш, Еномаю, на кого натякаєш?!
— Про тебе кажу, на тебе натякаю. Я воюю проти Риму і хочу йти на Рим. Не хочу йти в Альпи, щоб там, ніби через нещасливий випадок, попасти до пазурів ворога.
— О всемогутній, всеблагий Юпітер! — сам не свій скрикнув Спартак. — Ти, здається, жартуєш, але запевняю тебе, що це найбрутальніший жарт, який будь-коли могла придумати людська голова…
— Не жартую я, присягаюся Фреєю!.. Не жартую, а говорю цілком свідомо!
— То ти мене за зрадника маєш? — сказав Спартак, задихаючись від обурення.
— Не тільки маю, а впевнений у цьому і оголошую про це привселюдно.
— Ти брешеш, підлий п'янице! — заревів Спартак і, вихопивши з піхов величезний меч, кинувся до Еномая. Той теж вихопив меч і направив свого коня назустріч Спартакові.
Та Еномая в одну мить придержали його контубернали, а Крікс, кинувшись уперед, схопив коня за вудила і так сильно шарпонув його, що осадив назад, крикнувши:
— Еномаю, якщо ти не збожеволів, як свідчать твої вчинки, то я скажу, що ти — зрадник, підкуплений золотом і намовляннями римлян…
— Що ти кажеш, Кріксе? — здригнувшись, сказав германець.
— Присягаюся всемогутнім промінням Белена! — оскаженіло вигукнув галл. — Тільки римський консул на твоєму місці вчинив би так, як ти!
Тим часом Арторікс, Борторікс, Фессалоній, Гранік та інші двадцять найстарших начальників обступили Спартака і почали умовляти його. Він заспокоївся, переміг свій гнів, вклав у піхви меч і промовив:
— Я певен, що якась з Ерінній говорить твоїми устами. Бо той Еномай, який був моїм побратимом під час небезпечної втечі з Рима до Капуї, у всіх страшних злигоднях і радощах від самого початку нашого повстання, той Еномай не міг би говорити так, як говориш ти нині. Я не знаю… Не розумію, проте, мабуть, ти і я стали жертвами жахливої інтриги, що з Рима невідомо як проповзла в наш табір. Але тепер не в цьому справа: коли б хтось інший, а не ти, якого я завжди любив, як брата, сказав оці слова, щойно вимовлені тобою, він уже був би мертвий… Тож іди!.. Кидай справу своїх братів і свої знамена… А я присягаюся тут перед твоїми легіонами, перед твоїми братами, присягаюся прахом свого батька, пам'яттю своєї матері, життям моєї сестри, всіма богами пекла і неба, що я не заплямував себе підлотою, в якій ти мене обвинувачуєш. І якщо хоч на мить порушив я клятви, дані моїм товаришам по нещастю, то нехай вразять і спопелять мене блискавиці Юпітера! І нехай ім'я моє перейде до найдальших нащадків, заплямоване тавром найганебнішої зради!
Спартак виголосив цю клятву твердо й урочисто, його обличчя було бліде, але мужнє і спокійне. На присутніх вона справила сильне й глибоке враження і похитнула навіть дику впертість Еномая. Але раптом від головних, правих воріт донісся звук букцин третього легіону (першого галльського), і всі обернулися туди.
— Присягаюся богами пекла! — скрикнув Спартак, і його бліде обличчя аж пополотніло. — Значить, галли теж виходять?