Вона повільно, ліниво рухається то в одному місці, то в другому.
Напівлежать, сидять, стоять. У храмі ніжно-жовтий матовий присмерк. Десь далеко обгорнена шовком музика.
Знайомих облич мало. Ага, он та, що танцювала біскаю, як її звуть? — забув. І той, що падав на коліна перед Мертенсом, світовий "геній" голосових м'язів. О, і "лев" тут, лідер партії Об'єднаного Банку, або іпо-офіціиному "Республікансько-демократичного Союзу". І цей уже в творці краси попав.
Ну, розуміється, глист також тут. Мертенс не дурна голова — знав, кого призначити шефом пресового бюро в справі Сонячної машини. О, цей творець творить тепер легенди!
Раптом голови всіх повертаються в один бік, під ложу Макса.
— А-а! Яка радість! Так швидко? А це що з вами?
— З-під Максових ніг з'являється бронзова голова з вінком волосся навкруги, згори голова здається дуже круглою. За нею льокай несе коробку, криво держачи її за розв'язаний ремінь. (Мабуть, дурень, порвав!) Поставивши на стілець, льокай зараз же зникає. Сузанна гарним жестом підносить руку над головою.
— Панове! Хвилинку уваги. Я відірвалась од своєї важної справи, щоб показати одну дуже цікаву річ. Часу в мене дуже мало, а річ цю я мушу зараз же відіслати. А мені страшно цікаво знати думку вашу про цю річ. Ми говорили не раз про неї, але сьогодні я хочу зібрати невеличку анкету. Представник кожної галузі знаття чи мистецтва повинен коротко, стисло, точно сформулювати свою думку. Панове, я бачу по вас, що ви вже вгадали, про що йде мова. Так, мої панове, в цій коробці... Сонячна машина. Тихіше, тихіше, ради бога! Мене вб'ють, як ви її розіб'єте.
Всі плями збираються в одну, густоперемішану, різнокольорову, рухливу, кричущу купу.
— Сонячна машина! Сонячна машина!
— Панове, обережно, поліція йде! Ха-ха ха!
— Та покажіть же її! Ура!
— Панове, заспокойтесь. Найспритніший із мужчин повинен обережно вийняти апарат із коробки. Хто з вас панове, найспритніший?
Сміх переплітається з вигуками імен. Усі руки мужчин тягнуться до коробки, відпихаючи одна одну.
Тоді Сузанна так, як Макс, укладає руки в середину скриньки й серед гомону, галасу, вигуків помалу витягає Сонячну Машину. Різнокольорова купа плям закриває від Макса і Машину, і Сузанну У храмі качається збентежений, одбитий високою півкруглою стелею клубок голосів, з якого можна вхопити тільки деякі кінчики фраз. Рука Сузанни знову здіймається догори й нетерпляче крутить пальцями.
— Панове!. Панове!.. Я прошу уваги! Я не маю часу. Демонструвати Машину я не дозволю. В моєму домі цього н і —коли не буде. Отже, прошу всякі заходи з цього приводу залишити. Прошу, панове, сісти. Машину ми поставимо на стіл, щоб усім видно було. І негайно анкету.
Купа розріджується, розливається на всі боки від Машини. Глист і якийсь куций панок із фіалковим волоссям із сміхом ставлять Машину на стіл. Фіалковий панок комічно присідає перед нею, робить по-магометанському знаки поштивості й відходить набік.
— Панове, а подивіться, чи на ній є штемпель "Made in India"?!
— О, вони не такі наївні, не турбуйтесь!
— Я протестую, при чому тут Індія? З якої речі патент на таку геніальну дурість віддавати чужинцям? Це — непатріотично.
Сузанна відходить од поважного добродія, коректно-строгого наукового вигляду, і махає рукою.
— Панове! Тихо! Пан професор Лібгольд такий ласкавий, що згодився перший сказати свою думку про цю Машину. Розуміється, перше слово повинно належати науці.
— Або криміналістам.
— Тихо! Панове!
— Або психіатрам!
— Ну, прошу ж, тихо! Насамперед і криміналісти, і психіатри теж люди науки. А потім, ви неввічливі Пане професоре, ми вас слухаємо з великою увагою й цікавістю. Софі, пан професор чекає, поки ви скінчите вашу балачку. Пане професоре, будь ласка.
— В такому разі, панове, я пропоную влаштувати спеціальне свято Сонячної машини з усяким алкоголем, який іще дає нам наша стара добренька цивілізація.
— Панове, вегетаріанці влаштовують таке свято тільки з молоком!
Але деякі постаті все ж таки не сміються. Хто знає, що вони думають? Розуміється, вони не сріїоть стати в оборону од-верто, сміливо, але в глибині душ своїх вони, мабуть, усе ж таки чують свою неправду. Напевно, чують, милі, дорогі, мовчазні постаті!
Раптом та, що танцювала біскаю, підводиться, позіхає й ліниво говорить!
— Панове, а, може, досить про цю нудну Машину?
Макс рвучко встає й виходить із ложі. Він сідає на галереї на стілець без спинки й машинально читає заголовки на спинках книг.
У кабінеті просіяне шторами передвечірнє світло. Урочисто строга, спокійна тиша задумалась над тисячами томів, сконцентрованих енергій давно-давно замерлих мозків. Невже й вони глузували б, лаялись, проклинали, позіхали?
Десь унизу чути рип дверей. Макс перехиляє голову через поруччя галереї. До східців швиденько прямує струнка біла постать Сузанни. Макс зараз же сходить їй назустріч.
— А, ти вже тут? Ну, чув? Бачив? Я поводилась чемно, коректно? Правда! Ти не можеш сказати, що я складала опінію? Ні?
Макс посміхається і ввічливо, коректно вклоняється — пані господиня поводилась надзвичайно толерантно. А після цього він просить дозволу забратися собі геть із своєю шкідливою, злочинною, смішною й нудною Машиною.
— І не хочеш більше ні хвилинки побути зі мною?
Макс широко розставляє руки й сміється.
— Ах, Сузанно, Сузанно! Яка ти зворушливо наївна! Або ж занадто не поважаєш мене. Невже ти не розумієш, тепер не розумієш, що наші світи цілком різні, протилежні, ворожі, що ми ніколи-ніколи не можемо зійтися? Ні?
— Ні, не розумію. Я розумію, що ти мене страшно хвилюєш, що ти любий мені до сліз, до безсоромності. Я розумію, що так само я тобі Більше я нічого розуміти не хочу.
— Шкода.
— Ні, не шкода. При чому тут якась Машина? Я ж не тікаю від тебе за те, що ти її визнаєш корисною, гарною, геніальною! Чого ж ти тікаєш од мене за те, що я маю про неї іншу думку! Для чого ж таке насильство? Ти ж сам кажеш, що Машина ця є свобода, для чого ж ти сам проти моєї свободи! Ну? Милий, милий, не муч нас! Годі так!
Тепла, хвилююче оголена рука ніжно, лукаво тре місцем нижче ліктя по щоці Макса. Але Макс спокійно ловить цю руку, поштиво цілує її й просить дати йому Машину — в нього немає часу, він мусить поспішати.