Георг пізнав жінку Боланда. Вона була не стара і не молода, не вродлива і не потворна. "Одного разу, – згадав Георг, – під час страйку, вона, мати кількох дітей, взяла до себе чужу дитину". Дитину, в якої не було батьків, – батько, мабуть, сидів у тюрмі, – ввечері привели до пивниці на збори. Боланд узяв дитину за руку і пішов додому, щоб спитати дружину, а повернувся сам. Збори тривали, обговорювали підготовку до якоїсь демонстрації.
Тим часом дитина знайшла собі батьків, братів, сестер і вечерю.
– Мого чоловіка немає вдома, – сказала жінка, – він у пивниці по той бік вулиці. – Вона була трохи здивована, але в неї не виникло ніякої підозри.
– Можна зачекати тут на нього?
– На жаль, ні, – сказала жінка розважливо, але рішуче, – вже пізно, а в мене заслабла дитина. "Треба дочекатися його, – подумав Георг. Він спустився трохи нижче і сів на сходах. – А що, як зараз замкнуть вхідні двері? Хтось може прийти раніше за Боланда, мене побачать і почнуть розпитувати. Та й Боланд може прийти не сам. Чи не краще почекати його на вулиці або зайти в пивницю? Його дружина мене не пізнала, а вчитель сьогодні вранці прийняв мене за літню людину". Георг прослизнув між двома сусідками, які все ще прощались, і опинився на вулиці.
А може, це та сама пивниця, куди тоді привели дитину.
З пивниці саме виходила підчарчена компанія. Чоловіки так голосно реготали, що на них зашикали з вікон. Майже всі – штурмовики, лише двоє в цивільному одязі, один з них Боланд. Він теж сміявся, як завжди, беззвучно й добродушно. Зовні він не змінився. Боланд і двоє штурмовиків відокремилися від гурту. Вони вже не реготали, а тільки широко усміхалися. Вони жили в одному будинку, один з них відімкнув двері – їх таки замкнули, – а двоє інших увійшли слідом.
Георг знав, що товариство, в якому він побачив Боланда, ще нічого не означає. Та й сорочки його супутників ні про що не говорять. У таборі він багато чого чув і зрозумів. Він знав, що змінилися життя людей, їхній зовнішній вигляд, оточення, форми боротьби. Він знав це так само, як знав і Боланд, якщо він тільки лишився такий, який був. Георг все це добре знав, але не відчував.
Георгові почуття були такі самі, як і колись, такі самі, як і у всіх у Вестгофені.
Йому ніколи було розмірковувати, навіщо супутникам Боланда потрібні ці сорочки, а Боландові – ці супутники. © http://kompas.co.ua
Побачивши їх, він відчув лише те, що відчував у Вестгофені. Адже в Боланда не написано на лобі, що йому можна довіряти. І Георг цього не відчував. Можливо – так, а можливо й ні. "Що ж мені робити? – думав Георг. Проте він уже дещо зробив: він уже пішов з вулиці, де жив Боланд. Місто знову ожило – востаннє перед сном.
– Бахманову жінку у Вормсі довелось арештувати.
– Чому? – різко спитав Оверкамп.
Він був проти арешту. Навіщо хвилювати населення, викликати в нього цікавість. Поблажливе ставлення поліції до родини Бахманів якнайкраще ізолює її.
– Коли Бахмана знайшли в мансарді і вийняли з зашморгу, його дружина почала кричати, що він мусив зробити це вчора, перед допитом, що їй шкода для цього навіть вірьовки. Вона не вгавала й тоді, коли труп забрали.
Вона переполошила всіх сусідів, кричала, що не винна, тощо.
– А як же поводилися сусіди?
– По-різному. Зажадати донесення?
– Ні, ні, – сказав Оверкамп. – Це нас уже не обходить. Нехай цим займаються вормські колеги. У нас і так доволі роботи.
Георг не міг розтанути в повітрі. "Піду з першою-ліпшою", – вирішив він.
Коли ж вона вийшла з-за рогу складу, що стояв посеред Форбахштрасе, за товарною станцією, то виявилося, що ця перша-ліпша все-таки гірша, ніж він міг собі уявити.
Її страшно було торкнутись і кінчиком пальця. В неї було зів'яле довгасте обличчя, під очима – мішки. При тьмяному світлі ліхтаря важко було розглядіти, чи ростуть оті руді патли в неї на голові, чи причеплені до капелюшка як оздоба. Георг розсміявся.
– Це хіба твоє волосся?
– А то чиє ж іще? – Вона невпевнено подивилася на нього, і на її схожому на маску обличчі промайнув якийсь живий відблиск.
– Та хіба не однаково? – вирішив він уголос.
Жінка ще раз скоса глянула на нього. Вона нерішуче зупинилася на розі Торманштрасе, припудрила обличчя й обсмикнула на собі одяг. Але кращою вона від цього нб стала, та й не могла стати. Вона навіть зітхнула. Георг подумав: кудись же вона мене поведе. Зрештою, там будуть чотири стіни і замкнені двері. Він ласкаво взяв її під руку. Вони швидко пішли вулицею. Вона перша побачила поліцая на розі Дальманштрасе і потягнула Георга в якесь підворіття.
– Тепер для нас настали важкі часи, – сказала вона.
Вони пройшли кілька вулиць, старанно обминаючи поліційних. Нарешті дісталися до її будинку. Маленький майданчик, не чотирикутний і не круглий, а те й друге водночас, паче коло, намальоване дитиною. І площа, і насунуті один на одного шиферні дахи здалися Георгові на диво знайомими. Чи не жив я тут колись із Францом?
Побираючися сходами, вони змушені були пройти повз невеличкий гурт: двоє молодих хлопців і двоє дівчат. Одна дівчина зав'язувала краватку кульгавому хлопцеві, майже на дві голови нижчому за неї. Вона потягнула кінчики вгору. Хлопець потягнув їх униз, вона – знову вгору. У другого хлопця було чисто виголене обличчя, він трохи косив очима і був дуже добре вдягнений. Друга дівчина, в довгій чорній сукні, була напрочуд вродлива; бліде личко у хмаринці мерехтливого блідого золота. Але поміняти дівчину було тепер неможливо, це б страшенно заплутало справу. До того ж йому все було байдуже. Та й її чарівна врода, можливо, лише витвір його уяви. Він обернувся. Всі четверо пильно дивилися на нього. Справді, дівчина не така вже й вродлива: надто гострий ніс. Один з хлопців гукнув:
– На добраніч, кицю!
Георгова супутниця крикнула у відповідь:
– На добраніч, косоокий франте!
Коли вона відмикала двері, низенький гукнув їй:
– Бажаю щастя!
Вона відповіла:
– Заткни пельку, Геббельсхене!
– Оце, по-твоєму, ліжко? – сказав Георг.
Вона почала лаятися:
– Треба було піти в готель на Кайзерштрасе.
– Замовкни, – сказав Георг, – послухай-но. У мене неприємність, яка саме – це тебе не стосується. У мене скоїлося велике горе. Відтоді я не спав і хвилини. Коли я зможу тут спокійно поспати, я тобі добре заплачу. Я не пошкодую грошей, гроші в мене є.