Така дурість його вражала.
-А що робити? — байдуже запитала Джанет. — Від Мисливця не сховаєшся. До того ж у мене немає грошей, щоб кудись виїхати.
— Коли йдеться про порятунок... — почав Фрелейн, але вона перебила його.
— Ні, я все вирішила. Треба розплачуватися за свої дурні вчинки. Коли я тримала свою Жертву на мушці... коли я зрозуміла, як легко можна... убити людину...
Вона опанувала себе.
— Забудьмо про це, — сказала Джанет і посміхнулася, її посмішка зачарувала Фрелейна.
Потім вони говорили про інші речі. Стентон розповів їй про свій бізнес, а вона — про Нью-Йорк.
Виявилося, що їй двадцять два роки і вона пробувала зніматися в кіно, але невдало.
Вони повечеряли разом. Коли ж дівчина прийняла його запрошення сходити на бій гладіаторів, Фрелейн блаженствував.
Він спинив таксі — схоже, йому судилося весь час пересуватися по Нью-Йорку в таксі, — відчинив перед Джанет дверцята.
Вона сіла в машину. Фрелейн завагався. Він міг застрелити її прямо тут, зараз. Зручнішої нагоди важко уявити.
Але він стримався, вирішив трохи почекати.
Гладіаторські бої в Нью-Йорку мало відрізнялися від тих, які він бачив в інших містах, хіба що учасники були трохи майстернішими. Усе відбувалося за звичайною програмою: двобої на мечах, шаблях і шпагах.
Певна річ, усі сутички тривали до смертельного результату.
Потім були бої з биками, левами й носорогами. У заключному відділенні показували сцени з новітньої епохи: бої лучників на барикадах і двобої на дроті під куполом.
Вони чудово провели час.
Фрелейн провів дівчину додому, його долоні затерпнули від переживань. Дотепер жодна жінка не приваблювала його з такою силою. І саме її він, за законом, мав
право убити.
Він не знав, що робити далі. Джанет запросила його до себе. Сівши поруч із ним на дивані, вона прикурила від масивної запальнички і відкинулася на спинку.
— Коли ти їдеш? — запитала вона.
— Точно не знаю, відповів Фрелейн, — напевно,
післязавтра.
Вона трохи помовчала.
— Я буду без тебе нудьгувати.
Запала тиша. Потім Джанет пішла приготувати коктейль. Коли вона виходила з кімнати, Фрелейн дивився їй у спину. "Пора", — подумав він, торкнувшись
кнопки.
Але момент був безнадійно втрачений. Він не міг застрелити її. Не можна убити дівчину, яку кохаєш.
Думка про те, що він закохався, вразила Фрелейна. Він їхав до Нью-Йорка, щоб убивати, а не
одружуватися!
Вона повернулася з келихом і сіла проти нього, дивлячись в нікуди тим самим порожнім, безнадійним
поглядом.
— Джанет, — зважився він, — я кохаю тебе.
Вона поглянула на нього, в її очах блищали сльози.
— Не треба, — вирвалося в неї. — Я — Жертва. Я не встигну дожити до...
— Тебе ніхто не уб'є. Я — твій Мисливець.
Вона пильно поглянула на нього, потім непевно
посміхнулася.
— Ти хочеш мене убити?
— Не сміши мене, — сказав Фрелейн. — Я хочу одружитися з тобою.
Джанет опинилася в його обіймах.
— Боже мій! — схлипнула вона. — Це чекання... я так змучилася...
— Усе позаду, — заспокійливо шепотів Фрелейн. — Ти лише уяви, як ми розповідатимемо цю історію нашим дітям: тато приїхав убити маму, а замість того вони одружилися...
Вона поцілувала його, відкинулася на спинку дивана, потім закурила.
— Давай збиратися, — почав Фрелейн. — Насамперед...
— Постривай, — зупинила вона його. — Але ж ти не спитав, чи кохаю я тебе?
-Що?
Усе ще посміхаючись, вона спрямувала на нього запальничку. Внизу в корпусі зяяв чорний отвір — саме для кулі тридцять восьмого калібру.
— Що за жарти? — вигукнув він, підхоплюючись.
— Я не жартую, коханий, — відповіла вона.
Пелена спала з очей Фрелейна: як він міг вважати її дівчиськом?
Дивлячись на неї зараз, він зрозумів, що їй майже тридцять. Кожна хвилина напруженого подвійного життя убивці залишила слід на її обличчі.
— Я не кохаю тебе, Стентоне, — неголосно промовила Патциг, не опускаючи запальничку.
Фрелейн завжди бився до останнього. Але навіть у ці останні секунди, він не міг не захоплюватися тим, як блискуче зіграла свою роль ця жінка, яка із самого початку, напевно, знала усе.
Він натиснув кнопку — готовий до бою пістолет опинився в його руці.
Страшної сили удар у груди відкинув його на кавовий столик. Пістолет випав з його руки. Задихаючись і втрачаючи свідомість, він бачив, як вона уважно прицілилася для контрольного пострілу
— Нарешті я зможу вступити в Клуб Десяти, — почув він її щасливий голос, коли вона натиснула курок.