Вона! Помилки бути не могло. За столиком, невідривно дивлячись у келих, сиділа Джанет-Марі Патциг. Вона не підвела очей, коли він пройшов повз неї.
Фрелейн звернув за ріг і зупинився, відчуваючи, як тремтять його руки.
Здуріло це дівчисько, чи що, сівши тут на відкритому місці? Чи, може, вважає себе зачарованою від куль?
Він зупинив таксі й наказав об'їхати квартал. Патциг сиділа на тому самому місці. Стентон уважно її розглянув. Вона видавалася молодшою, ніж на фотографії, але напевно цього сказати було не можна. Загалом їй, імовірно, було трохи більше двадцяти. Своє темне волосся дівчина розділила посередині на прямий проділ і зачесала за вуха, що робило її трохи схожою на черницю. Наскільки Фрелейн зміг побачити, на її обличчі відбивалися сум і відчуженість.
Схоже, вона навіть не намагалася себе захистити.
Фрелейн розплатився з водієм, виліз із таксі й поспішив до найближчої аптеки. З вільного телефону-ав-томата він подзвонив до УЕК.
— Алло, ви впевнені, що Жертва на ім'я Джанет-Марі Патциг отримала повідомлення?
— Зараз погляну, сер. — Чекаючи відповіді, Фрелейн нетерпляче тарабанив пальцями по дверцятах кабіни. — Так, сер. У нас є її письмове підтвердження. Щось сталося, сер?
— Ні, усе гаразд, — буркнув Фрелейн. — Просто хотів уточнити.
Зрештою, якщо вона не збирається захищатися, то це її особиста справа. За законом, зараз його черга убивати.
Однак Стентон вирішив відкласти Полювання на завтра і пішов у кіно. По обіді він повернувся у номер, погортав брошуру й розтягнувся на ліжку, втупившись у стелю.
"Чого я зволікаю, — думав він,— адже її можна підстрелити однією кулею. Прямо з таксі".
"Вона влізла не у свою справу", — вирішив він роздратовано і з цією думкою заснуй.
Наступного ранку Фрейлен знову пройшов повз кафе. Дівчина сиділа за тим самим столиком. Він зупинив таксі.
— Навколо кварталу, дуже повільно, — попросив він.
— Гаразд, — промовив водій, співчутливо посміхаючись.
Крізь затемнене скло Фрелейн уважно спостерігав за ситуацією, видивляючись детективів, і дійшов висновку, що у дівчини їх не було. Руки вона тримала на столі, на видному місці.
Проста нерухома мішень.
Фрелейн торкнувся кнопки пістолетної кишені, клапан відкрився, і зброя опинилася в нього в руці.
Він дістав обойму, перерахував патрони і вставив на місце.
— Тепер повільно, — сказав Стентон водієві.
Таксі порівнялося з кафе. Фрелейн ретельно прицілився і поклав палець на спусковий гачок...
— Хай тобі біс! — вилаявся він.
Поруч зі столиком, затуляючи дівчину, з'явився офіціант. Фрелейн вирішив не ризикувати, боячись зачепити і його.
-Давай ще раз довкола кварталу, — сказав він водієві.
Той посміхнувся ще мерзенніше, соваючись по сидінню. "Цікаво, — подумав Фрелейн, — що б ти сказав, якби знав, що я полюю на жінку?"
Цього разу офіціант не заважав. Дівчина закурила, її сумний погляд застиг на запальничці. Стентон прицілився трохи вище її очей і затамував подих. Потім похитав головою й поклав пістолет у кишеню.
Дурне дівчисько псувало йому все задоволення.
Він розплатився з водієм і пішов пішки.
"Надто просто", — сказав він собі. Він звик до справжнього Полювання. У попередніх випадках йому довелося добряче попрацювати. Жертви вдавалися до різних хитрощів. Один найняв мало не дюжину детективів, однак Фрелейн перехитрував їх усіх, змінюючи тактику відповідно до ситуації.
Одного разу він перевдягнувся молочником, іншого —податковим інспектором. За шостою Жертвою довелося ганятися по всій Сьєра-Невада; той хлопець теж поцілив у нього, але Фрелейн виявився спритнішим.
А тут? Хіба таким убивством можна пишатися? Що скажуть у Клубі Десяти?
Ця думка викликала у Фрелейна жах. Клуб був його заповітною мрією. Навіть якби він відпустив зараз дівчину живою, йому однак доведеться стати Жертвою і все одно залишиться чотири Полювання. Просуваючись такими темпами, він ризикує ніколи не потрапити до Клубу.
Він знову рушив повз кафе, але раптом зупинився.
— Ви дозволите? — запитав він.
Джанет Патциг підвела на нього безрадісні блакитні очі й нічого не відповіла.
— Послухайте, — почав Фрелейн, сідаючи поруч із дівчиною, — якщо я буду вам набридати, ви тільки скажіть, і я піду. Я не тутешній, приїхав до Нью-Йорка у справах. Просто захотілося побалакати з дівчиною. Але якщо ви проти, то я...
— Мені все одно, — відповіла Джанет Патциг без жодних інтонацій у голосі.
— Бренді, — кинув Фрелейн офіціантові, що підійшов. Келих дівчини був ще наполовину повний.
Фрелейн поглянув на Патциг і відчув, як закалатало його серце. Це було немислимо — випивати із власною Жертвою!
— Мене звати Стентон Фрелейн, — сказав він, розуміючи, що це не має ніякого значення.
— Джанет.
— Джанет, а далі...
— Джанет Патциг.
— Дуже приємно. — Фрелейн намагався говорити якомога безтурботніше. — Скажіть, Джанет, а що ви робите сьогодні ввечері?
— Сьогодні ввечері мене, напевно, уб'ють, — сказала вона тихо.
Стентон уважно поглянув на дівчину. Чи розуміє вона, хто перед нею?
Наскільки він міг розуміти, пістолет, націлений на нього, вона ховала під столом. Фрейлен перемінив позу — так, щоб рука була ближче до пістолетної кишені.
— Ви — Жертва? — запитав він.
— Неважко здогадатися, — відповіла дівчина з гіркою посмішкою. — На вашому місці, я трималася б подалі від мене — навіщо вам чужа куля?
Фрелейн не міг зрозуміти, чому вона така спокійна. Самогубця? Можливо, їй і справді на все начхати? Може вона сама прагне смерті?
— Але ж у вас є детектив? — Цього разу його подив був цілком щирим.
-Ні.
Дівчина подивилася йому прямо у вічі. І Фрелейн побачив те, чого раніше не помічав. Вона була дуже гарна.
— Я дурне, зіпсоване дівчисько, — вимовила вона повільно. — Чомусь мені спало на думку, що я хочу вбивати, й зареєструвалася в УЕК. А вбити... вбити не змогла.
Фрелейн співчутливо похитав головою. —Але тепер я не можу вийти з Гри. Стріляла чи не стріляла, все одно моя черга бути Жертвою.
— Чому ж ви не найняли детективів? — запитав він.
— Я нікого не зможу вбити, — знизала вона плечима. —Просто не зможу. У мене навіть пістолета немає.
— Ви хоробра людина, — сказав Фрелейн, — сидіти отак відкрито.