Серце калатало від чудового збудження у передчутті Полювання. Десь неподалік Фрелейн почув постріли: два коротких, майже одночасно, і потім третій, останній.
"Комусь пощастило на цьому Полюванні, — подумав Фрелейн. — Почуття, коли всаджуєш кулю в Жертву, ні з чим не зрівняти. І йому знову випав шанс його пережити!"
Прийшовши додому, він насамперед набрав номер Еда Мороу, свого детектива. У перервах між замовленнями той працював у гаражі.
— Алло, Еде? Це Фрелейн.
— Радий вас чути, містере Фрелейн. — Стентон уявив собі, як розпливається в посмішці вузьке обличчя Мороу з тонкими губами, забруднене мастилом.
— Збираюся на Полювання, Еде.
— Я зрозумів, містере Фрелейн. Отже, незабаром я буду вам потрібен?
— І досить скоро. Гадаю, за тиждень, максимум два я впораюся, а протягом трьох місяців після вбивства, як завжди, одержу повідомлення про мій статус Жертви.
— Я буду готовий. Вдалого вам Полювання, містере Фрелейн.
— Дякую. Побачимося. — Він поклав слухавку. Заручитися послугами першокласного детектива — необхідний запобіжний захід. Адже незабаром Стентону доведеться стати Жертвою, і тоді, вже вкотре, уся надія буде лише на Еда Мороу.
Ед — блискучий детектив! Неосвічений і, відверто кажучи, трохи тупуватий. Але чуття в нього від Бога: з першого погляду визначає приїжджого і диявольськи винахідливо влаштовує засідки. Незамінний помічник!
Пригадавши деякі "фірмові" трюки Еда, спрямовані проти Мисливців, Фрелейн посміхнувся і розпечатав конверт. Посмішка застигла на його обличчі, коли він побачив ім'я Жертви.
Джанет-Марі Патциг.
Його Жертвою мала стати жінка!
Фрелейн підвівся і пройшовся по кімнаті. Потім ще раз уважно перечитав повідомлення. Джанет-Марі Патциг. Ніякої помилки. Дівчина. У конверт були вкладені три фотографії, листок з адресою та звичайні описові дані.
Стентон насупився. Досі йому не доводилося убивати жінок.
Якусь мить він вагався, потім набрав номер УЕК.
— Управління емоційного катарсису, відділ інформації, — відповів чоловічий голос.
— Не могли б ви перевірити, — попросив Фрелейн. — Я щойно отримав повідомлення, і в ньому зазначено, що моя Жертва — дівчина? Як це розуміти? — Він назвав клерку ім'я.
— Усе гаразд, сер, — запевнив клерк, звірившись із картотекою. — Дівчина зареєструвалася добровільно. За законом вона має ті самі права, що й чоловіки.
— Не могли б ви сказати, скільки убивств у неї на рахунку?
— Вибачте, сер. Уся інформація, яку ви маєте право одержати, у вас уже є; юридичний статус Жертви, її адреса і фотографії.
— Гаразд. — Фрелейн зробив паузу. — Чи можу я обрати іншу Жертву?
— Певна річ, ви можете відмовитися від цього Полювання. Це ваше право. Але перш ніж ви отримаєте дозвіл на наступне вбивство, вам доведеться виступити в ролі Жертви. Оформити відмову?
— Ні, ні, — поспішно відповів Фрелейн. — Я просто поцікавився, дякую.
Він поклав слухавку, сів у найбільше крісло й розстебнув ремінь на штанях. Ситуацію треба було докладно обміркувати.
— Кляті баби, — пробурчав він, — завжди пхають носа у чоловічі справи. Чого їм вдома не сидиться?
Але ж вони вільні громадяни, нагадав він собі. Однак це не жіноча справа.
З історії він знав, що Управління емоційного катарсису було засноване спеціально для чоловіків, і лише для
них. Його сформували наприкінці Четвертої (або Шостої, як гадали деякі історики) світової війни.
На той час назріла необхідність у тривалому й міцному мирі.
Причина була суто практичною, як, власне, й люди, котрі розпочали цю кампанію.
Просто до взаємного знищення лишався буквально один крок.
Справа в тому, що під час світових воєн ефективність і руйнівна сила зброї, що була у розпорядженні багатьох країн, різко зросли.
Солдати звикли до неї і дедалі більше були схильні до її застосування.
Становище досягло критичної межі. Ще одна війна поклала б край усім війнам узагалі — просто не залишилося б нікого, хто зміг би розв'язати нову.
Таким чином, потрібен був мир на всі часи, але люди, які працювали над цією проблемою, були тверезі й прагматичні. Вони усвідомлювали, що тертя й непорозуміння нікуди не зникли й несуть у собі зародки нових збройних конфліктів.
Тому вони поставили запитання: "Чому мир не вдавалося зберегти в минулому? "
"Тому що чоловіки не можуть без двобою," — такою була їхня відповідь.
"О, ні," — запротестували ідеалісти.
Але люди, які займалися проблемою миру, були змушені, зрештою, постулювати, що значна частина людства потребує насильства.
Адже люди, не ангели (хоча й не дияволи), вони — звичайні смертні, яким значною мірою притаманна агресивність.
Звісно, використовуючи останні досягнення науки та маніпулюючи політичною владою, можна було б викорінити цю властивість людської природи, і багато хто схилявся до думки, що варто було б піти саме таким шляхом.
Але практики вирішили інакше. Визнаючи, що прагнення до конкуренції, боротьби, мужність у протистоянні переважаючим силам ворога — вирішальні якості для людського роду, гарантія безперервності його існування, перешкода на шляху до його деградації, ці люди оголосили, що жага насильства нерозривно пов'язана з винахідливістю, умінням адаптуватися до будь-яким обставин, наполегливістю в досягненні мети.
Отже, постала проблема: як зберегти мир у світі й водночас не зупинити поступ цивілізації?
Єдиним виходом, вирішили вони, є спрямування людського насильства в інше русло. Треба дати йому вихід...
Першим рішучим кроком стала легалізація кривавих гладіаторських змагань. Але цього було замало — людям були потрібні справжні відчуття, а не замінники.
Замінити вбивство було нічим. Тому довелося узаконити вбивства — щоправда, на суворо індивідуальній основі, лише для тих, хто за складом характеру їх потребував. Уряди зважилися заснувати Управління емоційного катарсису.
Методом проб і помилок були вироблені єдині правила.
Кожний, хто хотів убивати, реєструвався в УЕК. Після надання певних даних та гарантій Управління забезпечувало Мисливця Жертвою. Якщо перемагав Мисливець, то за кілька місяців він, відповідно до закону, ставав Жертвою.
Таким чином, система ґрунтувалася на тому, що людині надавалася можливість скоїти скільки завгодно вбивств. Але між одним вбивством та іншим вона мала побути Жертвою. Якщо їй вдавалося убити свого Мисливця, людина могла або зупинитися, або зареєструватися на наступний тур.