Комахи лякалися полум’я, гасла свіча...
Цілуючи очі, я жінку кохану повчав,
ПРЕКРАСНУ, ЯК МІСЯЦЬ, мене дочекатися – рік.
Її неприкритість мене обпікала вогнем...
А потім – світало, і вершник об’їхав конем
Розгублені перса, що пахли, мов персика сік...
9.
Розгублені перса, що пахли, мов персика сік
І поту краплини, блискучі і майже овальні.
Ув оці твоєму – мої існування дзеркальні:
Ти мій очерет, я твій вітер...Якийсь чоловік
Казав, що умре від кохання: не знайдений лік.
І пошепки – місяць, і жодної зірки не стало...
Загорнута жінка в шовкове своє покривало
Усю свою юність – короткий пелюстковий вік.
Лиш дивиться ніжно, і часом у пристрасті зве
Когось на рятунок, а місяць у хмарах пливе...
Доспівана пісня, до краю розказана казка...
Тебе вполоню я – і буде солодким полон:
Гортатиму тіло, тремке й полохливе, як сон;
Гладінь живота – непостійна і ніжна, як ласка.
10.
Гладінь живота – непостійна і ніжна, як ласка...
Я буду пірнати – щоразу углиб і углиб...
І пальці потонуть в волоссі, подібні на риб...
Я твій переможець, цілуй мене, мила, будь ласка...
Цілуй мене, рідна... Із кучерів спала пов’язка,
Допоки ти спала... Цілуючи, важу життям...
Межа межи світом і світла твого забуттям,
В якому і п’яно, і тихо, і лунко, і жаско...
І вся моя пристрасть подібна на ПІСНЮ ПІСЕНЬ...
У чорному небі поволі займається день...
Долоні – як квітка, в пелюстках – духмяно і в’язко...
Занурившись в тебе, спізнав я у серці пожар...
І я вже не владар, а тільки покорений цар...
Мовчанка, мов сіті, – моя безголоса поразка.
11.
Мовчанка, мов сіті, – моя безголоса поразка,
Страшна хитавиця морська, що мене не пуска
Блищать попід місяцем риб’яча срібна луска
І лезо ножа, як тривожна й пекельна підказка...
Бо ти мені – жінка, а треба, щоб тільки любаска;
Одна із наложниць, одна із невільниць моїх
Супроти неволі своєї вчиню тобі гріх –
Медовіший меду із пишних базарів Дамаска...
Зневаживши цноту, красу, – їх іще оспівають,
Здобуду рабиню – їй рівних у царствах не мають...
Дивися, он сонце роздерло плече об горби...
Маленька сльоза розбиває нездійсненість мрії,
І ген з-поза світу від сорому никне й німіє
Дарунок і злочин, учинений мною тобі...
12.
Дарунок і злочин, учинений мною тобі, –
То пам’ять про ночі, які я з тобою провів,
То думка про сотні без тебе залишених днів,
То гадка про старість, змарновану мною в журбі...
Є відтинки щастя – хоч люди невдячні й слабі –
Даровані Богом. Та ми їх зневажуєм тяжко.
Бо що нам святиня, як в серці розтоптано пташку?
І скарб – то не скарб вже, як віддано перли юрбі...
ПРЕКРАСНА, ЯК МІСЯЦЬ, ти навіть не знаєш, що я
Як хтиву блудницю принизив тебе, осміяв,
Втоптав у багнюку удосвіта зірвану рожу...
Та знову смеркає, і знов я до тебе іду,
Розшарпую шати, зустрівши тебе у саду, –
Я браму розчахнув, рамена цілунком збатожу...
13.
Я браму розчахнув, рамена цілунком збатожу...
Я взяв собі в серце холодний, як камінь, тягар...
Пробач мені, рідна, прийми мене, мила, у дар...
Удар мене, люба... Я серце коханням тривожу,
Я прагну здобути тебе, як фортецю ворожу,
Бо ОЧІ ТВОЇ НЕПОКОЯТЬ і ваблять МЕНЕ...
Я любку покривдив, і любка мене прожене...
А як прожене – отоді я її переможу...
ПАСУ МІЖ ЛІЛЕЯМИ Я; і ламаю їх цвіт,
Хоч того не хочу, єдина моя Суламіт...
Ходімо на ложе...Ти чуєш?.. Ходімо на ложе!
У серці – лиш ти, тож цвіти мені квітко, цвіти!
Ми зводимо знову любовного шалу мости...
Я п’ю з тебе вина – щоразу і млію, і можу!
14.
Я п’ю з тебе вина – щоразу і млію, і можу! –
Я, месник розлуки, візьму тебе, рідна, на руки,
Спалю твою цноту, віддам твоє лоно на муки,
Поставлю при тобі своєї любові сторожу...
ТИ ГАРНА, ТИ ГРІЗНА, красу поєднала ти божу
Й велике натхнення звитяги з вином мовчазним,
І я, твій володар, щоразу впиваюся ним,
Зітхаю, вдихаючи запах, – і з розуму сходжу...
І лоно твоє, і обличчя – то вічність моя:
Спізнавши покору, до тебе пригорнуся я...
Лежатимем тихо – знеможені, ніжні, слабі...
У ніздрях – трояндові хвилі, і зірка в імлі,
Піднявшись з тобою над хмари, шукаю землі...
Коханням заплющую очі твої голубі...