Вася (зітхає). Шукав… І вдень, і вночі… По вокзалах, аеропортах, автобусних станціях… Та… (знизує плечима) поки що…
Стрижалковський (безнадійно). Нема…
Вася. Ми оголошення розклеїмо. З фотографією. "Знайти людину". Всесоюзний розшук. (З жаром.) Його знайдуть! Я певен! Я вірю!
Слідчий. Так. Надії втрачати не треба. Звичайно.
Стрижалковський. (механічно повторює). Звичайно…
Віра Василівна. Іноді знаходять і в Середній Азії, і на Далекому Сході. У нас в газеті навіть був матеріал.
Дмитро Миколайович. Так. Так. Точно.
Слідчий (Васі). Він щось говорив вам? У райвідділі?
Вася мовчки ствердливо хитнув головою.
Слідчий. Що?
Вася. Розумієте, я йому кажу на прощання, бадьоро так: "Ну тепер будемо з тобою зустрічатися…" Хотів підкреслити про те, що опікуватися буду, увагу приділятиму, щоб… А він: "Ні!.. Ви мене більше не побачите!" Повернувся й пішов… не обертаючись… Я ж не уявляв.
Стрижалковський (скрушно хитає головою). А ви кажете — знайдуть… Боже мій!.. Боже мій!..
Дмитро Миколайович (гостро глянувши на Тетяну Михайлівну, з притиском). "Не винні! Не винні!"
Вася. Якби я міг подумати…
Тетяна Михайлівна. Ну от! Знову починається! (Кричить.) Та припиніть ви нарешті! Хай мене ріжуть, — не визнаю своєї провини! Не визнаю!
Стрижалковський. Чому, чому зло таке рукасте, горласте?! (Стискає кулаки.) А я… Ех!.. Навіть у дитинстві не вмів битися… (Плаче.)
Надія Іванівна. Знайти людину… Навіть в собі це декому не завжди вдається… Незбагненно! Та бува, що злочинці є, а кара падає не на них…
Віра Василівна (повторює, мов заклинання). Його знайдуть! Його знайдуть! Я вірю!
Слідчий. Що ж… продовжимо, товариші!.. Слідство триває…
Здаля чується пісня (соло веде Дмитрик):
Летіла зозуля
Через мою хату,
Сіла на калині
Та й стала кувати.
Зозуле, зозуле,
Чого ж бо ти куєш?
Чи ж ти, зозуленько,
Моє горе чуєш?..
Завіса.