Роса зі свого високого спостережного пункту не виявила нічого: темрява була й справді така густа, що крізь неї майже нічого не було видно. Зате важко навіть описати почуття Мейбл. коли їй раптом здалося, ніби вона почула, як хтось обережно натиснув на двері,
Боячись, аби часом це не —був хтось інший, і в той же час палаючи бажанням подати Чингачгукові хоч якийсь знак, що вона тут, Мейбл спробувала тремтливим голосом тихенько заспівати. У блокгаузі, однак, стояла така глибока тиша, що ці несміливі звуки долетіли до Роси, і та не гаючись почала злазити вниз. За мить почувся і легенький —стукіт у двері знадвору. Мейбл розгубилася: часу втрачати далі було нікуди, і надія остаточно переборола страх. Тремтячими руками вона стала витягати засуви. Згори вже долітало шаркотіння мокасинів Роси, а вона витягла тільки перший засув. Другого вона висунула, вже коли індіянка була на середині драбини.
— Ти що робити! — сердито крикнула вона.— Тікати? Навіжена... тікати з блокгауз? Блокгауз — добре.
Й обидві схопилися за останній засув, який легко висунувся б, якби сила чиїхось плечей знадвору не затиснула його в скобах. І тут обидві зчепилися, хоча ні тій, ні іншій не хотілося вдаватися до сили. Роса, напевне, таки взяла б гору, коли б другий, ще дужчий від першого поштовх не вирвав засув зі скоб, у яких він ледь тримався. Двері розчинилися, і в отворі з'явилася чорна чоловіча постать. Обидві жінки кинулися до драбини, немовби однаково злякавшись того, що трапилося. А незнайомець, увійшовши, взяв спершу па всі засуви двері й потім, надзвичайно уважно оглянувши нижнє приміщення, обережно поліз нагору. Роса, коли смеркло, позатуляла всі бійниці другого поверху й засвітила свічку. И тепер у її тьмяному мигтінні обидві жінки, забившись у куток, стояли й очікували появи незнайомця, чиї обережні й досить повільні кроки було виразно чути на драбині. Важко навіть сказати, котра з двох була більше вражена, коли у незнайомцеві, який постав перед ними, вони раптом упізнали Слідопита.
— Слава богу! — вигукнула Мейбл, і в її голові блиснула думка, що з такою залогою блокгауз тепер буде недоступний.— О, Слідопите! А що трапилося з моїм батечком?
— Сержант допоки живий-здоровий і здобув перемогу, ну, а як воно далі буде і чим усе це скінчиться,— людині знати не дано. А то хто там, чи не дружина Гострої Стріли скулилася в кутку?
— Не дорікайте їй так суворо, Слідопите! Я завдячую їй своїм життям і тим, що я тепер у безпеці... Але розказуйте, як там батьків загін і чому ви повернулися самі, а я вам розповім про всі ті жахи, які відбулися на острові за час вашої відсутності.
— Можете обмежитися й кількома словами, Мейбл, бо кому в печінках сидять бузувірства індіян, тому не треба довго пояснювати суть справи. Що ж до експедиції, то вона, як ми й сподівалися, пройшла успішно, тому що там вів розвідку Змій, і коли ми прибули, то він розказав нам усе, що ми бажали знати... Ми влаштували французам засідку, напали на три їхні човни, вибили з них екіпажі, а потім, згідно з наказом, відвели ці човни у найглибше місце протоки й там затопили, отож дикунам Горішньої Канади скрутно доведеться цієї зими: у них тепер не буде стільки пороху й куль, скільки хотілося б мати добрим мисливцям і воїнам для бойових операцій. Ми не втратили жодної душі, нікого з наших навіть не дряпнуло. Не думаю, щоб і ворог зазнав відчутних втрат у живій силі. Одне слово, Мейбл, це була саме така операція, які любить Ланді: ворогові завдано великих матеріальних втрат, самі ж ми— не зазнали жодних.
— Ах, Слідопите! Боюся, що коли майор Данкен довідається все до кінця про ті сумні події, що відбулися тут, вій ще пошкодує, що затіяв усе це!
— Я .знаю, знаю, що ви маєте на увазі; але дайте мені доказати, й тоді ви краще все це зрозумієте. Так от, одразу ж по успішному завершенні операції сержант послав мене та Змія на пірогах уперед, щоб ми повідомили вас про наші справи, а сам із загоном пливе за нами на двох великих човнах, й оскільки вони важкі, то їх слід чекати тут не раніше як завтра вранці. Ми розійшлися з Чингачгуком сьогодні до обід, домовившись, що він піде одними протоками, а я — іншими, щоб допевнитися, чи вільна дорога. Відтоді я його більше не бачив.
Тепер Мейбл розповіла Слідопитові про те, як вона виявила могіканина, й висловила надію, .що він прийде ще до блокгауза.
— Що виї Могіканин не з тих! Справжній розвідник ніколи не сховається за мури чи дерев'яний зруб, доки він може бути на волі й робити корисне діло. Я й сам не прийшов би до блокгауза, якби не пообіцяв сержантові підбадьорити вас і потурбуватися про вашу безпеку. Боже мій! Як мені тяжко стало на серці, коли я сьогодні вранці обстежив острів! Що я лише пережив, коли подумав, що, не дай боже, і ви серед забитих...
— Яким же це щасливим робом ви не пішли прямо на острів і не ввергли себе в руки ворога?
— Тим самим робом, Мейбл, яким провидіння підказує собаці, де шукати оленя, а оленеві — як утекти від собаки. Ні, ні, ті диявольські витівки з трупами можуть завести в оману хіба що вояків та офіцерів п'ятдесят п'ятого полку, але ними не заманиш на слизьке тих, що все своє життя провели в лісі. Я плив протокою повз гаданого рибалку, і хоч ці бузувіри досить-таки спритно всадовили того неборака, проте для натренованого ока це була не така вже й велика хитрість. По-перше, такі досвідчені рибалки, як наші вояки п'ятдесят п'ятого полку, що добре наловчилися вудити в Освего, ніколи не тримають так високо вудлища, а по-друге, коли в рибалки не клює чи не водить, він ніколи так спокійно не дивитиметься на поплавець. Та й, окрім того, ми ніколи не летимо сліпо до поста: бувало, цілісіньку ніч пролежиш під самим постом лише через те, що помінялися вартові й по-іншому, ніж напередодні, розставлені секрети. Ні Змія, ні мене не так-то легко піддурити якимись жалюгідними витівками, котрі більш за все призначаються для шотландців, які хоч і самі в дечому добрі пронози, та на індіянські підступи попадаються частенько.
— Як по-вашому, мій батечко з загоном часом не попадеться на цей підступ? — поквапно запитала дівчина.