З другого боку, погляньмо на наші еміграційні обставини, скільки тут наших молодих науковців, що походять з патріотичних інтелігентних родин, а часом і старших, наших знаних людей, які, здобувши тепле поплат-не місце, зробивши добру кар'єру, забули про Україну, занедбали свою мову, пішли в чуже середовище, не вклавши крихти користи в свою рідну культуру, мистецтво, у працю своєї спільноти. І їх ми чомусь не осуджуємо, хоч і слід було.
Розмовляючи з паном Вакуленком, що сидів поруч, я висловив ще раз жаль, що ми так пролетілись "галопом по Европам", не заглянувши до інших селищ, не оглянули пильніше околиць, не заглянули навіть до хатини правнука Туя. Хотілося б закінчити цю "епопею", як пригодницьке оповідання, якоюсь цікавою пригодою, сенсаційним випадком.
— Ви все шукаєте сенсацій? — з гумором сказав мій співрозмовець, але де їх тут візьмеш. Добре, що й так ми досягли заплянованої мети.
— Я, може, невдало висловився, — кажу, — але я мав на увазі якийсь цікавий епізод. А щодо слова "сенса-ція", то це можна розуміти по-різному. У журналістич-ному світі вважається, що коли вас покусав пес, то це ніяка сенсація, а коли ви покусали пса — то це справжня сенсація!
— Добра сенсація! — засміявся голосно мій земляк.
Наступного дня ми ще оглянули околиці Маданґу, побули на базарі, в багатьох крамницях, навіть встиг я з доктором Яськевичем зфотографуватись в товаристві симпатичної молодої папуаски, що стояла на базарі з дитиною на руках. Нас возив знову той же молодий папуас Джоні. Відвідали навіть католицький коледж, де навчалося з 60 студентів-папуасів. Правда, студентів саме не було, вони мали перерву в навчанні, але доктор Яськевич відвідав проректора коледжу, отця Кушніри-
На базарі в Маданґу. Кошики та інші ручні вироби. Фото П. В.
ка й мав з ним цікаву розмову. Він розповів про працю їхнього закладу, про ставлення студентів-папуасів до навчання. Отець шкодував, що студенти не дуже беруться за навчання: "Вони вчаться ніби лише для того, щоб здобути краще життя для себе, а не віддатися служінню церкві й Богові — казав він.
їхній учбовий заклад — це фактично семінарія, що має два ступені. Як закінчать цей, вступлять до семінарії вищого ступеня. На закінчення отець не без гумору сказав:
— А як воно буде з тими студентами і що з них буде, — сам Бог знає, а, може, й Бог не знає. . .
Поки доктор мав "інтерв'ю" з проректором, Вакулен-ко фотографував цікаві тутешні квіти на квітнику біля семінарії, а я розповідав молодим робітникам-папуасам, що саме косили моторовою косаркою траву на подвір'ї, про нашу недавню подорож до Ґараґасі, про Миклуху-Маклая та його пригоди.
Увечорі, коли ми повернулися від їдальні-ресторану, накупивши востаннє деяких сувенірів у продавців, що сиділи перед будинком, пан Вакуленко сказав сумовито:
— Ех, подобається мені Маданґ! Отак би приїхав сюди та й жив би до смерти. Але життя й обставини роблять людину рабом. Мусиш сидіти там, де вже нагрів місце.
ПРОЩАЙ, ПАПУА НОВА ГВІНЕЄ!
Готуючись до від'їзду, по вечері прощаємося з спільниками нашої туристичної подорожі. Вони саме повернулися з Сіпіку й розповідали про свої враження. А вранці, 3-го серпня, після сніданку тисну руки "чорним балеринам", що майже чотири дні годували нас смачними стравами.
За п'ятнадцять восьма авто відвозить нас до летови-ща, щоб летіти до Порт Моресбі, а звідти до Австралії.
На базарі в Маданґу в товаристві папуаски: Др. Т. Яськевич та автор книжки. Фото П. В.
У двимоторовому літаку всі місця й сьогодні зайняті. Навіть один пасажир сидів у проході біля кабіни пілотів на доданому стільці. Та й не диво, бо сьогодні вже початок серпня, а серпень та вересень — це тут головні місяці для чужоземних туристів. Гостеси-папуаски з гарними личками шоколядного кольору розносять уже по склянці помаранчевого соку.
У Порт Моресбі, довідавшись про наше прибуття, забирає нас дружина магістра Престашевського. Незабаром, приїхавши з праці, долучається до нашого гурту і сам господар. Під час перекуски розповідаємо про нашу подорож по Новій Гвінеї, про всі бачені дивогляди й контрасти в житті папуасів, де в гірських околицях люди й досі живуть так, як вони жили тисячу років тому. Особливо це торкається віддалених гірських околиць, де бракує найменших ознак цивілізації.
Під час розмови я згадав слова нашого провідника Ґері, що останній випадок канібальства трапився в провінції Чімбу десь у 1950-му році. Я запитав господаря, чи це справді так. Він гірко посміхнувся і сказав:
— Де там у п'ятдесятому! . . Ось тут, поблизу від Порт Моресбі, недавно стався випадок, що в селі помер чоловік. Не встигли ще влаштувати похорон, як вночі його викрали папуаси сусіднього села, засмажили й з'їли.
Слухаючи, ми всі були дуже здивовані, що ще й сьогодні трапляються такі випадки. Адже й за часів Мик-луха-Маклая це траплялося рідко, переважно тоді, коли під час війни з ворожим племенем забивали ворожого ватажка, то з'їдали його. . .
— Що ж їх змусило таке вчинити? — запитав доктор Яськевич.
— Тяжко сказати, — відповів маґістер, — бо давно не було такого, але, з одного боку, це давні пережитки, що тяжать над старішими людьми, а, з другого, — в багатьох селах ще панують злидні. Є банани, кокосові горіхи, таро, солодка картопля, але немає м'яса, а до того й брак освіти й виховання. . .
— І що ж їм за такий злочин? — питаю.
— Та досліджували, розбирали, когось засудили на пару років та й усе. . .
І мені знову стали перед очима гірські маленькі трав'яні хатки-курінчики, де ні вікон, ні жодного майна, ні стола чи стільчика, ні посуду, хіба що якась бляшанка. Не бачив я в їхніх мешканнях і ліжок та подушок. Немає в них іще й клюбів та книгозбірень чи кіно. Все це проблеми, які має розв'язати майбутнє. . .
Весела папуаска з гірських околиць охоче позує для фотографа
До відлету літака лишається не більше пів години, і ми поспішаємо виходити. Маґістер О. Престашевський, якого я знав ще з Мельборну, дарує мені на пам'ятку щоденних Миклухи-Маклая, який видано англійською мовою в Новій Гвінеї в 1975-му році.
На летовищі в крамниці купую ще на подарунки різьбленого крокодила та дитячий лук з п'ятьма стрілами. Тепло прощаємось, а гостинні господарі кажуть, що в грудні вже переїдуть до Мельборну, де знову побачимось.