Скринька з секретом

Нестайко Всеволод

1. ЗАГАДКОВИЙ ЛИСТ

Дениско нудився.

Вони щойно переїхали у новий будинок. І тато відразу подався в експедицію, або, як це називають геологи, "у поле". Мама на роботі — в лікарні. А Дениско сам удома. Зараз канікули. У червні він з мамою був у діда в селі. У липні Дениско був у санаторії в Криму. А оце в серпні вони переїжджали в нову квартиру, і тепер — подітися нікуди.

І Дениско нудився. Бо що робити, як ти тут нікого ще не знаєш — усі друзі-товариші лишилися у протилежному кінці міста. Та й взагалі щось, здається, дітей у цьому здоровеннецькому дев’ятиповерховому будинку майже нема. Тобто у горі піску, що височіла посеред двору, длубалася малеча. І в колясках біля під’їзду пищали немовлята. Але нормальних, школярського віку хлопців, з якими можна було б пограти у футбол, не видно жодного.

Дениско самотньо тинявся зі своїм новеньким футбольним м’ячем, який позавчора купила йому мама, і не знав, що робити.

Правда, жив у їхньому будинку один хлопець, з яким Дениско спробував пограти у футбол ще до того, як мама купила м’яч. Хлопець ганяв по асфальту темний предмет — чи то камінь, чи то уламок дерева. Після одного з ударів предмет одскочив і підкотився до Дениска. Дениско підфутболив його і погнав перед собою. Хлопець надбіг, хотів одібрати, але Дениско його обвів і погнав далі. Хлопець був майже на голову вищий за Дениска. І йому стало, мабуть, прикро, що якась "малявка" переграє його, "солідняка". Хлопець підставив Денискові ніжку, і той з розгону ляпнувся на асфальт.

— Цирк поїхав, клоуни лишились! — презирливо хмикнув хлопець і подався геть.

Тільки тепер Дениско побачив, що вони грали у футбол зачерствілою цілушкою чорного хліба. Від цього розбите коліно, здавалося, заболіло ще більше.

Дениско не знав, як звуть хлопця, але подумки охрестив його Піратом. Той весь час ходив набурмосений, супив брови, від чого над переніссям бубнявіла гуля. І взагалі вигляд у нього був неприступний. Більше з ним у футбол Дениско не грав.

Вдома над Денисковим ліжком висить велика, на півстіни, географічна карта Радянського Союзу. Вся вона всіяна червоними зірочками. То мама позначила червоним олівцем місця, де бував з геологічними експедиціями Денисків тато. Увечері перед сном і вранці, як прокидається, Дениско завжди розглядає карту. Це вже стало звичкою. Тато змалку навчив його "читати карту", тобто розрізняти на ній моря й океани, ріки й озера, степи, пустелі і гори, тайгу і тундру… "Треба любити географію, бо це наша земля, на якій ми живемо, — говорив тато. — Географія й геологія — то науки про землю. Тільки географія про те, що на землі, а геологія — про те, що під землею".

І Дениско привчився дивитися на карту і уявляти собі далекі краї, зображені на ній. Татові розповіді, книжки й телепередачі (особливо "Клуб мандрівників") допомагали йому.

Уява малювала Денискові атомні криголами, а також упряжки оленів і собак на півночі за Полярним колом, і каравани верблюдів на півдні, у пустелі Каракуми, і плотогонів на заході, на Закарпатті, і будівників БАМу на сході, у Сибіру…

Але зараз він щодня дивиться на карту і з прикрістю думає: "Повно на землі людей, а пограти у футбол ні з ким".

Самому грати у футбол дуже важко. Дениско то підбивав м’яч угору головою, то гатив об стінку, але хіба то гра?..

Ех, коли б зараз удома був тато!..

Як любить Дениско грати у футбол саме з татом! Тато ніколи не піддавався так одверто й очевидно, як приміром, дядько Юра, мамин однокурсник по інституту. І разом з тим тато розумів, що Дениско все-таки не Марадона, не Олег Блохін, не Ігор Бєланов. Вони грали з татом, як рівні. А гра, як ви знаєте, тільки тоді дає справжню насолоду, коли в кожного є шанси на перемогу.

Тато…

Найулюбленіший, найближчий Денискові чоловік з усіх чоловіків на землі.

Звичайно, мама є мама. Тут нічого не скажеш. Мама для всіх найдорожча. Двох думок бути не може.

Але любов до тата в кожного сина стоїть на особливому місці. Татові скажеш те, чого іноді мамі не скажеш ніколи. Бо тато зрозуміє те, чого мама зрозуміти не може, оскільки вона жінка. Для хлопця тато дуже потрібна в житті людина.

А Дениско тата свого бачить так рідко! І страждає, переживає страшенно. Всього про ці страждання не знає ніхто. Хіба що футбольний м’яч, якому Дениско подумки скаржиться на долю, коли підбиває його ногою…

Власне, м’яч і став причиною отієї пригодницької історії, яку ми хочемо вам розповісти.

З годину потинявшися біля будинку, Дениско вирішив піти додому — дивитися телевізор, незабаром повинні були початися мультики.

Він зайшов у під’їзд, стукнув м’ячем об цементну підлогу і щосили вдарив ногою. Ви самі добре знаєте, як це здорово — бити по м’ячу у лункому під’їзді.

На стіні висіли поштові скриньки — два ряди синіх бляшаних скриньок з дірочками і з білими номерами квартир.

Тільки, будь ласка, не думайте, що Дениско поціляв у ті скриньки. Ні-ні! Дениско поціляв у досить широченький простінок між ними. Він щоразу, коли йшов додому, поціляв у той простінок. І завжди попадав. Але… Навіть найзнаменитіші форварди іноді помилялися.

На цей раз Дениско схибив. М’яч дзвінко вдарився у скриньки. Одна з них клацнула, із скреготом розкрилася, на підлогу посипалися газети і якийсь лист. Видно, замок у скриньки був не дуже надійний.

Дениско лякливо озирнувся і похапцем почав збирати розсипану пошту. Піднімаючи листа, мимохіть глянув на конверт і враз здивовано завмер. На конверті стояла адреса їхнього будинку, квартира номер сім, прізвище Гнатюк і під прізвищем великими літерами — "Цілком секретно". Все це було надруковано на машинці.

У Дениска перехопило подих.

Що таке "Цілком секретно", ви, мабуть, знаєте. Якщо ви читаєте книжки і дивитеся телевізор, ви не можете не знати, що такі слова пишуть на листах і документах, які мають надзвичайно важливу державну вагу й цінність, містять у собі таємницю, розголошення якої є злочин і карається законом.

Дениско книжки читав і телевізор дивився.

Тремтячими руками він засунув лист і газети у скриньку, прикрив дверцята і, схопивши м’яч, кинувся додому.

Руки тремтіли в нього й тоді, коли він одмикав двері і довго не міг попасти ключем у щілину замка.