Потвора
А будування в Англії вагранок і т. і., і т. і.
Ти уявить не можеш, скільки лиха
зазнали б ми, коли б оці знання
засвоїла ота твоя голота!
Вона б зняла нас із висот! Сто сот
розніжених дворян чи в силі буде
управитись хоча б з одним твоїм
тим голяком, коли йому наука
відкриється?
Всі
Отож: закриймо шлях,
загаймо шлях бідноті! Присипляймо,
приспівуймо: релігія й канчук,
релігія й канчук. Побачиш — спокій...
З Павло Тичина, т. 4
65
...і тиша, й мир, благоволєніє
настануть скрізь. І ми, сидівши зверху,
не втомимось кричати про любов
до ближнього чи прославляти
правду
та і с т и н у, що в них же ми й самі
не віримо нітрохи. Ловко?
А вигляньте: що там за тупотня у сінях?
Отже,
до тебе в нас такеє: виправдай
і обгрунтуй всі наші спрямування.
Полоскочи нам спину й ті місця,
що нижче. Ну ж. Побачиш — спокій, тиша
настануть скрізь.
Сковорода
Це все? Чи, може, щ е
язик свербить? Тоді, будь ласка, вийте
і скальтеся, зубами ляскайте,
як ті вовки голодні,— нас ніяк це
розчулити не може!
Потвора
Боїмось,
що знов ти нас не зрозумів. Нічого ж
не хочемо від тебе. Тільки: будь
таким, як був,— п'ять літ тому чи десять,—
не відрікайсь старого! Це ж краса —
хоч би й оте твоє...
Пастух
"Казала травка..."?
Потвора
Та от якраз...
У дикім вихорі у ненаситно-блискучім танці влітають Джміль
і Метелик.
[Джміль і Метелик]
На медок лечу —
дзінь! цок!
Чаркою бренчу —
дзінь! цок!
З вами чок! з ними чок!
В легкім танці закручуся,
я метеличок,
я метеличок.
Мужиче життя —
фе! бриль!
Ні сну, ні пиття —
фе! бриль!
Де тарель, де таріль —
Джміль за всіх там соки тягне —
dansons un quadrille! 1
Dansons un quadrille!
Свій народ в краю —
цок! брязь! —
кров'ю напою —
цок! брязь! —
Як не князь — в лице грязь —
з канчуками скрізь полюю
над Європою,
за Європою.
Потвора
(до Сковороди)
...релігія й канчук,
релігія й канчук — що може бути
солодшого!
Джміль і Метелик
1 Танцюймо кадриль! (франц.) — Ред.
З* 67
Жніте, женчики,—
бо! вб'ю!
Тень, поденчики,—
бо! вб'ю!
Ви ж, отці,— жніть кінці —
моліть бога, лепечіте,
чорні ченчики,
чорні ченчики.
Жить нам без раба —
ой! жаль!
Хоч нас він руба —
ой! жаль!
Хоч на те — ще й змете,
ще й на камінь кине-змеле
панство золоте,
панство золоте.
Гей, панове, грай —
дзінь! цок!
Вже прийшов нам край —
дзінь! цок!
З вами чок! З ними чок!
Хоч посліднє погуляєм,
як метеличок,
як метеличок.
Всі плещуть у долоні. Ноги ніяк їм не стоять на місці, бо й справ-
ді ж як це чудесно виходить:
Dansons un quadrille!
Dansons un quadrille!
Сковорода
Дурієте! Але
до чого тут моє: "Казала травка..."?
Метелик
Ой упаду: втомилась я. Пробачте, пане філософе, ми з вами
ще не вітались.
(І зараз же до нього повертається спиною.)
Джміль
(до своїх)
Ви розумієте, панове? На нашій путі якась була постала
перепона, і ми, поки карета об'їздила...
Осел і Пастух
Що? Забігли, мо' в сад? Упали в траву? Ах, вічно ця
травка!..
Метелик
А ви звідки знаєте?
Хо-хо!
Dansons un quadrille!
Dansons un quadrille!
Потвора
A що ж. І добре робите.
Передчуття кінця і смерті владно
диктує нам: шукаймо насолод,
переживань, безумств і чаду! Запах
трухляччини найкращий над усі —
тож запах цей вдихаймо. Скрізь! У всьому!
А не лише в коханні.
(Підкреслено, до Сковороди.)
Отже. Ми.
Той трухлий дух зачувши коло себе,
не можемо не танцювать! Ану,
Метелику, почнім. Зробімо ласку
філософу — і власний твір його,—
як на столі анатомічнім,— в танці
розгляньмо тут.
Метелик
( танцює )
Казала травка
я тільки травка
а що ж зроблю я
коли все кров
Всі
Казало сонце
дивись на сонце
мільярди в землю
від нього струн
В нім кожна квітка
і кожна...
Потвора
Чи пізнаєш своє
писаннячко? Тут в с е ж сюди улізе:
нероблення і пантеїзм, печаль
космічності і страх перед війною.
А головне, що так і чується:
сам бог держить закони на долоні,
і всесвіт наш — найкращий із світів.
Ти не схибнув: такого нам і треба.
Сковорода
Замовкнете?
Потвора
Чого б же нам мовчать?
Ми знаємо, що нам потрібна сила
й що т и для нас... ну, як би тут сказать?..
Всі
(з новим сарказмом)
В нім кожна квітка
і кожна скеля
і кожна рана
і кожна смерть
одно одвеснить
друге веслує
А все як в морі
прибій-бій
Потвора
Ну що, скажіть, хіба це не блискуче
поєднання революційності
у вислові — з релігією серця
чи мрійництвом, що їх ми сіємо
по всіх кутках та суточках з метою
перехитрить голодні вибухи
і зрушення голоти! Що ж, осанна
премудрому! Та уклонімося ж
пророкові,— признаймося до нього
як до співця найтонших відчувань,
туманності, самотності й печалі:
таким тебе ми визнаєм, таким
бажаємо тебе і прагнем,— згода ж?!
Ну, ось моя рука,— чого ж мовчиш? —
чи, може, ждеш? Якраз нема ж мазила
у мене (глянь: сама лиш мідь), а то б
завдаточок як-га я тут відсипав
у золоті! Та не турбуйсь,— скажи,
чи згоден.
(До своїх.)
Слуго! Вже час нам їхати!
Всі
Ну ж! Скажи, скажи, не гайся,
підсолоди язик!
Слуга
(увіходить)
Коні, обпоєні горілкою, не стоять на місці, і всі карети
повалялись, побились.
Та не встиг слуга цих слів промовити, як у голову полетіла йому
книжка, а слідом за слугою кинулися собаки.
Всі
Добре, що втік, а то б... смерд проклятий!
Сковорода скипів. Але стримавсь поки що. Говорить спочатку
скороговіркою, як ясенок у бурю. Чимдалі ж голос його росте і сам
він випростується і рветься,—бурхає в просторах, мов буря над
непомітними внизу десь ясенами.
Сковорода
...Ну от. А ти ще думав з зажерами сумирно жити. А ти
вимріював, що з ними можна буде якось помиритись. Не-
мовби їх не знав. Не чув. Не розсотував, як ту ганчірку
драну. О! ти тільки попусти, послаб свою увагу — і вже...
Сторож надворі калатає.
...Ізнов. Пани.
Закріпостять. Ізнов, обжершись крові
народної: а кру! — закрукають:
а кров! а крів! — посиль сосальце! — виссем
і землю всю — і сіль, і мінерал —
приспівуйте, попи, хорал! — і люди
одурені погнуться.
Всі
( театралізуючи )
Гнуться...
Сковорода
Що?
Сміюся я! А хто ж їм каже гнутись,
коли самі того не хочуть? Встать
повинні всі і струсонуть панами!
Устать, звалить всі тами,— вщент! до дна! —
щоб аж луна, щоб аж луна світами,
турнувши трон, ламалася на ся,
глумилася...
Всі
Ви чуєте? — звалити
дворянство, [та] ще й трон цариці — га!
Ви чуєте?
Потвора
Чого ж кричать?! Філософ
перестудивсь — того й виказує
невстрійливе таке. Ось тихо! Годі!
Попробуєм ладком, уїдливо,
коханенько.
(До Сковороди.)
Хм. Хто їм каже гнутись?
Та сам же ти, що ткнув їм б і б л і ю,
спасибі, хха? — Та сам же ти, що м р і я в
наукою про щастя — тим глевким
"пізнай себе самого"... Що, піймався?
Тепер вже ти не викрутишся, ні!
Осли
Тепер вже ти не викрутишся!
Потвора
Згодься:
тепер тобі лишилося одне —
із нами йти в криву, в криваву,
але не так, як в У...
Собаки
(впадаючи в тон)
...ба ні, не так,
як в У — авву! ув Умані ж дворянства
погинуло! — загинуло, авву!
Та цитьте-бо, не вийте! Ніч. Тут же ось —
ще збудите...
Чернець на лаві й справді немовби ворухнувсь. Усі принишкли.
Та ні. Спить як убитий... І знову: одні в танець, другі в талакання
поміж собою, в залицяння. Тільки собаки не можуть заспокоїтись
ніяк. Вони спочатку тихо, а далі голосніше — попідіймали морди
й виють гойдаючись.
Собаки
Гойда, гойда, а в У-
мані біда! від кроводу, від даву —
а в Умані бунтує чернь, а в У-
мані тече! там злидарі злид'... ау —
а в Умані, авву (від даву), аву...
Тиша. А в тиші тій чути, як десь далеко теж собаки підскугилюють.
Пастушка
Ах?
Усі
Тс!..
(Один до одного шепочуть.)
Нарешті, діждали ми, нарешті! Чуєте? Ми ж не самі
тепер! Нарешті! Даваймо ж думать про одне, силою уяви
перенесімось в наше царство, побудемо в ньому, побачимо.
Ну?
(Збиваються докупи.)
Собаки
Гойда, гойда! А в Умані біда!..
І враз змінилось все. Це вже не келія, а поле. Ніч. Місяць, як бог
після похмілля. До нього собаки виють. Виють тонко — прислуха-
ються. І їм підскугилюють собаки всього світу. Собаки всього світу.
Голос Сковороди
Що діється — скажіть! Чи сплю я? Умань тут хтось
кричав? А як це розуміть— і де я сам?
Місяць — як бог після похмілля. Генеральські ордени, наплічники
чи щось подібне. З одного боку ангели канчук в руках перед ним
тримають, як корогву, а з другого — архангели підтримують макіт-
РУ з солоними огірками, якими бог іноді закусюв, одригнувпги.
Корона йому з'їхала на потилицю, і сам він спітнів увесь, ніяк
не оддишеться. Він тільки чухає щось у бороді; одним оком погля-
дав униз, блаженно усміхається: чую, дітки, бачу. Бога свого не
забуваєте. Царів почитуєте. Раба підстьобуєте, щоб не лінувався.
Аякже, дітки, похвально, панове мої, похвально. До янголів: "Де
книга?" Янголи йому книгу розкривають, яку голосно він читає:
— Панове мої! Ну, чого ж замовкли? Ви ж найкращі знавці музич-
них знаків, фіт і кобил, ану розкрийте ноти.
(Ангели співають:
Но ми, братіє, крикнем
всі бога согласно
кобилами і фітами
всем било би ужасно.)
Під цей спів архангели дрібушки витанцьовують. А бог тільки
одригує. Унизу ж на землі — собаки. Попідіймали морди вгору
й виють. Скептично, тонко, схоластично. І їм підскугилюють собаки
всього світу. Собаки всього світу.
Шепоти
Ой боже мій, ну цитьте ж. Нехай хоч мить побудемо щас-
ливі. Діждалися ж, нарешті!
Голос Сковороди
А! Чернь! "Бунтує чернь",— усе кричали (на злидарів це
так?). Чекай, я щось уже збагнув — Максим!
І раптом сміх лунає — громоподібний, разючий сміх Сковороди.
То ж Залізняк Максим такого утяв їм в Умані. Що? не
сподобалося, ні?
Огірки розкотились.
Місяць губи збрижив.
Картина зникла.
Потвора
Прокляття! Де ж та мрія,
що ми вже в ній жили? Де царство псів,
союз собак, всесвітня спілка звіра,
що близько так була з'явилась? Ти!
Чого тобі так смішно? Бачиш: пальці
гризу! Ладен з досади покусать
і світ увесь.
(Заходячись риданнями.)
Печаль...
Осли
(підхлипуючи)
Печаль!
Найтяжча,
якої ще не зазнавав! Тебе...
Овечки
Ббе-е!
Потвора
Тебе, печаль, солодка мріє,
благаємо: не муч! О де ж той гафт...
Собаки
Гафт! гафт!
Осли
Той шлях гаптований, що в царство
котитись нам по ньому, як м'ячу!
Сковорода
Ой регочу! Ой регочу! Який же
щасливий я, що маю честь вітать
таких гостей! Здорові будьте, цуци
і песики, глибокодумнії
овечечки і розумом непишні
осли! Пождіть, не так ще пальчики
загризете, здихаючи!
Осли
Що ти сказав?
Загрозливо підходять. Але всіх їх зупинив рукою Потвора. Він і до-
сі ще одну свою руку тримає коло рота, хоч він її не кусає вже,
а тільки безсило, заплющивши очі, мотає головою. Розкритий рот
від болю закритися не може, і Потвора, як тая гуска, здавлена за
шию, когось вкусити хоче, а не вкусить.
Потвора
Чекайте.
Не в нім тут річ. Самі ж ми винні. Я
(аж соромно), я сам, як та дитина,
розчулився, а це ж могли б узять
за неталан, безсилля. Любі цюці!
Невже я міг таке сказать: печаль?
Ви, ослики, невже я міг... ридати?