* * *
і страшно пророкує,
в свої уривчасті слова
мішаючи чужі, французькі:
Наш хід < — > як тигр — нестримний гон.
Землі то тон демократі!
Са іра! са іра!
А ви — що ви? кого ви лю?
і землю длю, і люд давлю —
<проклянь! царя! тирана!> *
прокля-! цара-! тира-!
І раптом засміється:
а Катерина ще не здохла?
<— Ну йди ж, іди!> — Ану, номовчі — підійшовши,
солдат на нього крикне
<це знов>
й дзвінке <цебро > цеберко
опустить у криницю...
Ух! — злякається цеберко,
й, немов хватаючись за цямрини,
<то в один бік> < дзвінко > <десь там> <в глибокій
дзвінкій тиші>
там десь в дзвінкій глибокій тиші
то в один бік
раптом *
бух! <—в холодній тиші,>
<то в другий, то...>
а потім в другий,
аж поки < плав [ко] > <всім дном> на воду < плавко > *
сяде — *
м'ягко *
плюх!
і ще раз плавко: плюх...
<Біснуватий (до Сковороди): Ти не дивуй мені>
<В гармонії перебуваєте?
А я
щодня, замість молитви,
<я шлю> прокляття шлю царям, тиранам і [владикам] >
Біснуватий (до Сковороди):
В гармонії перебуваєш?
У розслабляючій молитві?
<Але в чім же гармонія, скажи, полягає? > *
А я —
щодня замість молитви прокляття шлю
царям, тиранам і владикам!
Хоча... (він <усміхнувся> усміхнеться гірко):
щб можуть вдіяти самі лише прокляття?
<по голові тиранів> треба бить, по голові! —
І знову прокричав:
Ça ira! Ça ira!
Сковорода свої тут філософські вічно-здивовані брови
насторожить
<і перестане гемблювати >
Лівою рукою оббираючи шорсткії з гембля стружки,
він повертається до Біснуватого увесь,
немов вступаючи <цим в> у диспут:
Сковорода:*
Ça ira —тобто: <все вперед > піде все на добре,
влаштується,
все вперед,
а <чи> звідки ж ти умієш по-французьки?
Біснуватий (ще глибше загортаючись в лахміття,
під яким жовтіли, як іволга, старі штани, обтяжені,
військові) :
А нащо тобі знать? *
<А я знаю ще й <і> по-грецьки.
Ось. Будь ласка. Пан...>
<Будь ласка >
<Ось>
Будь ласка.
<Пан — це означає...
Та тут солдат на нього закричав:
Ей ти! пан!
Ану одійди трохи >
Солдат, витягнувши води з криниці,
поставив цеберку на цямрину
й, перехилившись, пити став...
Біснуватий < (продовжуючи) > (до Сковороди) :
<Пан по-грецькому — це означав все.
А тебе — бог.
Звідси ж і пантеїзм, що божество ототожнює із всесвітом.
Так от, непоправний паптеїсте:>
Скучаєш <ти в монастирях та поміж панством! >?
Біснуватий (продовжує)
Воду < своєї > філософії розливаєш на пісок сухий
неплодоносний!
Вода то колихалась у цеберку і, перехлюпуючись, виплеску-
валась на с[ухий пісок...] *
(ЦДАМЛМ, ф. 464, on. 1, M 1195, арк. 4—5, 5 зв.)
[X. СКОВОРОДА І БІСНУВАТИЙ]
•]
до церкви йдуть вичитувать ченці похмурі —
один по одному,
ПОІІІД оградою,
мовчки....
І спиниться Сковорода
(не може не спинитись!) —
він бачить, як <вони> < ченці > вони уже аж перед самим
< входом > < храмом >
оглядуються й поміж себе цирклюють,
що гість отця Іустина,
як і Біснуватий той,
до храму невхожий.
І смішно стане на душі.
Замість гармонії іронія уколе,
іронія не тільки з них —
з самого себе!
Бо що <ж> з того, що він <до церкви ходіння> ходіння
до церкви одкидав?
Але ж <у бога> із богом ще й досі не розстригся.
< Нехай цей би> Хай бог цей у нього <буде і не церков-
ним, а тільки в образі природи чи> хоч і не з церковного
<буде>,
а скрізь розлитий, таємничий, або ж вірніш: сама природа —
все одно!
<Природо! — це ж він допіру тут благав,>
Ну от! — Бо хіба ж це не він допіру тут благав:
пролий душі моїй силу!
тобто: <безсилля таке вже в людини? >
безсила така вже людина?
<Природо! — це ж він допіру тут танцював>
Природо! — Бо хіба ж це не він допіру танцював тут:
<природо,> прийми подяку за все! <за все>
Тобто: <за нероблення, типгу?> <як богові подяка? >
і за лихе, недобре?
І < гірко > стане <на душі>
І смішно стане на душі,
<і думи тяжкі поженуть >
і думи тяжкі < сорокап'ятилітні > п'ятидесят[ирічні]
< поженуть > думи поженуть
у поле,
на край
світа...
СКУКА <ПРОДОВШУЄТЬСЯ> ТРИВАЄ
Поле, поле!
Яке воно кругле!
Яке воно прбсте і довершение —
поле!
За кругом круг тече,
за гору гора забігає —
<отут,
тут себе перевірити мушу.>
із цундрою, як віп казав, іти потрібно? *
Ллє ж і тут *
чому не можу я знайти свій ключ, ключ до душі? *
І Сковорода, на землі по-турецьки умостившись *,
хитаючись із боку в бік, тихо співає: *
Щастя, де ти живеш? — горлиці, скажіть!
Чи в полі вівці пасеш? — голуби, докрильте!
Колос зігнувся і дивиться в землю —
познай себе самого.
Небо в тисячі люстер перехмарюється —
познай себе самого.
Дніпро у тінь пославсь, а повен перебігу —
познай себе самого,
<або ж по улюбленому грецькому: >
Гнофті се автбн.
Тень до танцю цундри —
Гнофті се автон.
О! як це раптом вирвалось про цундру! *
аж сам здивувався*.
Щастя, де ти живеш? — горлиці, скажіть!
Чи в полі вівці пасеш? — голуби, докрильте!
І знов спливає на висоти
тривога Сковороди.
І тиху флейту з-за пояса діставши,
він починає славить світ,—
він починає славить світ,
що в той же черк узький и стеклий
і все ж розмружений сто раз.
Гиофті се автон!
Тень до танцю цундри —
гиофті се автон!
І тиха флейта, як метелик,
летить до лісу на жита,
прозоро над Дніпром тріпоче,
до всіх просторів признається
і повертається назад