M а с о н
Та заспокойтесь. Люди
містерію прийшли заграть. На те
й покликав їх.
Пані (захоплено)
То це щось грандіозне?
Ця ніч, цей шум, пейзани...
Обер-офіцер <(на о)> (говорить на о)
Ддо! до! до!
Як ще я йшов сюди — вони гарчали
і кидались. Та я в їх вистрелив
і одного, здається, ранив. <.(Хихоче)> (розглядає пістол[я]
й самозадовол[ено] хихоче. <.Фігель жест>)
Дибуль <(радіспо)> (полегшено)
Боже!
<Виходить,> Тож зараз ви стріляли?
Пані
Й кров пішла? —
Містерія вже почалась. (Відкидається на спинку крісла
•^закриває блаженно^ й блаженно закриває очі)
Говорить так, немовби по довгих молитвах нарешті-таки вона ді-
стала милість неба. Міс-те-рія (повторює з <самостражданням)
Об [ер]-офіцер роэглядае пістоля й задоволено хихоче. Фігель —
жест.> самостражданням). Всі буцімто здивованії.
Рената
<В нім кожна квітка
і кожна скеля
і кожна рана
і кожна смерть >
Казала травка
я тільки травка
О що зро[блю я
коли все кров]
А гляньте, яка то заграва < [нерозб.] >
Масон (запалюючи сигару)
<Тут> Десь тут саме на <екрапі пролітають>
екрані всесвіту пролітають усміхнені птиці. Ку-
ди— хто їх знає. Усміхнені птиці. <Цього дворяне,
звичайно, побачити не годні >
Погідна ніч, і настрій є,—то що ж, почнем?
Рукою мов перевернутим веслом в повітрі— слуги вино наливають.
Слуги спускають полотнища. Тепер уже під стелею < ліхтар —
правда > ліхтар —тут, там —правда, прекрасно? Рукою мов м'яч
сердито кинув — слуги геть собі виходять.
Рената
<Одно одвеснить
друге веслує
а все як в морі
прибій бій>
Казало сонце
Улюблені мої преславні гості!
[• і
не думали, що єсть потреба и нам
< проснутися > збиратися. Зломити гайдамацтво —
це ще не все. Панове! Єсть таке,
про що кричать потрібно. І — що дивно! —
оте страшне — <у нас під боком, тут.> у нас. Під боком.
Тут. (Всі переглядаються.)
[. . .]
єретика і вольно думця!..
<Голоси> К и з я ч к о
Дивно.
Сковороду? Невже б то...
Пані К и з я ч к о: Невже б то Сковороду...
Репата: Maman, <це> Сковорода —це мій колишній той на-
вчитель, що ти його на кухпю < завше > < обідать > завше од-
силала?
Пані < (до масона) > (підводячись). Нарешті! нарешті ми його
піймали! Нну, буде ж він знать тепер.
Рената (до пані Киз [ячко]). Maman ходила раз до нього уночі,
та він
Пані: Ренато! Ти збожеволіла, я бачу! Моральності, насамперед
моральності!
<Обер-офіцер (до Дибуля). Погляньте!> Пані й Дибуль
<(до об [ер-] офіцера) > (поміж себе). Він ще сумнівається. Зразу
видно: малоросійський дворянип.
О б [е р] — о ф [і ц е р] (насмішк [увато]). Еж дід його <по суті>
<сказати>, дід його, коли, може, знаєте (обоє сміються).
Масон: Ну-ну, панове, хоч тут ви покиньте ворожнечу. Дворяне
повинні бути вмісті — інакше...
Обоє кихкикають: коли, може, знаєте...
Рената: Maman, Сковорода — це той колишній мій навчитель,
що ти його на кухпю завше одсилала (до пані Кизячко) <Ви>
А все-таки maman була в нього закохана, та він...
Пані <.(підводиться)"^ (підкреслено а натяком). Тут дехто су-
мнівається. А я скажу: < нарешті він попався! Слава богу!>
Рената <(пер вбивав)> Maman, Сковорода —— це той колишній
мій навчитель, що ти його на кухню одсилала?
Пані: ...Нарешті він попався — слава богу!
Обер-офіцер (на а)
Дда! да! да!
Філософа цього нам треба ззісти.
Дибуль <Пригадуєте? Стаття Петра Первого> А ну да, ззісти.
Пригадуєте? (Жест.) <Ну,> які <ще> про це можуть бути су-
перечки? Стаття Петра Первого: "...о ворах, мыслящих на госуда-
рево здоровье и хотящих Московским государством завладеть и
государем быти". Ну, до чого ж гарно сказано — ах ти ж боже мій!
Кизячко <С(все ще вагаючись)> <(не уяспяючи)> <.(ніяк
ще не потрапить в настрій)> <.(намацуючи < [настрій] >
<С(угадуючи настрій)>
Жартуєте, чи це...
Сковорода? Невже Сковорода? Ні, <не можу> цього пе можу
припустити. <.(Одгадуе наст[ріії.)> (Дивиться на всіх, бажаю-
чи вловити настрій. Раптом вибухав сміхом) хха! люблю такі
<моменти! Дід мій> момепти. (Торжественно обводить всіх по-
глядом.) Дід мій, коли ви, може, знаєте —
Масон <.(тон догани)> <.(тон любовної догани)> <С(тон
милої догани) > (тоном незаперечливості).
Ну s'il vous plaît:
хіба клубок повстань з його думками
[• і
так знизити домудрувавсяТак!
Отмщеніє, отмщепіе.
<Пані> Кизячко (<.розд[умливо]> (з жіночою цікавістю)
Ну й що ж ви
з ним хочете зробить?
M а с о п
А що ж зробить,—
скажіте в и.— Та прошу! — коли людина
йому <ніщо> пусте. Мораль? — сміється віп
із нашої моралі! (Десь <мужичу> <простацьку>
мужичу,
видно, найшов). Ні академія,
ні світський чин, < духовний сан,> ні військо,
торгівля, честь, ні царський двір — ніщо,
о
що хоче світ перевернуть, а з світом
і нас усіх! Так що ж ми: будем ждать
. . . .]
своїх на цім на < хитромудрім > < безкінечнім > <пів>
герці?
і
...Земля. Раби. Вино. І містика —
оце все те, чим живемо. Існуєм .
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1255, арк. і—9)
[II. У ЯРУ]
Пані
Невже! Не може бути!
Загальне обурення: убить її! — <Г-га> Гга...
Фігель
<Хх'убить її!> Ага-га-га!
Кизячко
Цікаво: Лейпціг? Ну —
<Пані Кизячко: Ах, як цікаво: Лейпціг і>
Масон (читав)
Десятомудрий і двадцятилітній мій друже! "Слово" твоє одержав.
Не "Слово" — це адамантове <остріє> вістря, що поражає1 тих,
хто ще стоїть за рабство. Тут "Слово" приписують мені. Пани і
власті < ходять > стежать за мною і як на звіра полюють. Та я
на це < сміюсь.— Дивуюсь > сміюсь.—Хай. Дивуюсь я, що ти
так виріс. Пригадую Петербург, де я зустрів тебе ще зовсім
<, зовсім > юнака. <Тебе і Козодавлєва. Подумать тільки. >
Тобі вже зараз двадцять <літ!>! А наче ще ж недавно <ми
розкривали Декарта і Спінозу, ми вглиблялися з тобою [у Все-
світ] > разом <ми над> [з] Декартом і Спінозою ми <дивились
у> обіймали Всесвіт; < (> Просторінь і Рух; Безкінечне би-
тіє<)> <Матерію.> А наче ще ж <недавно обурювались ра-
зом > недавно проти приватної власності обурювалися <ми>
разом з Мореллі і Маблі. Ось вона <та> приватна власність! Ось!
Дворяне тут немов посатаніли. Понавішували замки <на труд, на
самі права > на труд, на волю, на самі права людини. <Наші
українські дворяне > А Катерина книги пише <з гетьманами
любомудрствуе> та на бенкетах <при чарці черевичками) з ма-
лоросійськими дворянами любомудрствує. Над царським двором
од любомудрія аж курява стоїть! Чи долетіли до вас каміння
гайдамаччини? Ой якби долетіли! <якби хоч долетіли. Тим часом
боремось [нерозб.] > Я < борюсь, скільки зможу > борюсь, бо-
рюсь, скільки можу. І буду боротись. І буду! Яків Йозеф Франк
прислав мені < недавно "Листок" > недавно із Ченстохова "Листок
нової віри едомітської". Головна його у вас, у Німеч-
чині. Довідайся про нього більш і напиши. Вітай свого друга
Вольфганга Гете. <Дуже радий, що йому подобались мої бай-
ки^ Йому подобались мої байки? О, що ті байки, та ще в пере-
кладі! Вирізьблюю зараз "Марка Препростого", головною особою
якого буде... але