(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, N 1209, арк. 7—10)
/
[V. В КЕЛІЇ]
(Давонять до утрені)
1 Цей текст від слів: "Хрисанф (<торкає,>..." дописано пізні-
ше. На окремому аркуші повністю подана загадка Хрисанфа: "Бо
нікоє созданіє между трома горами <горами>; клеветніци його
окружиша, оно благословяше їх сімо і овамо. (Старець, торби, со-
баки) ".— Ред.
Люципер: Тю! захрестивсь, закланявсь, як порожній вітряк.
<С а т а н а: А що ж йому й робить, як не хреститься? >
<Сатана: А що ж цьому кабану й робить, як не хреститься?>
Хрисанф: Еге ж, буду ще я тут вас питаться <ще>! Приїха-
Ли гості, сіли на номості, зав*язалп вузол, та не розв'яжуть.
Сатана: <Ти> не турбуйсь — розв'яжем і тебе самого викинем.
А ти ж думав як? 1
Сковорода
Почнем. Кажіть усе — я слухаю.
Козак Розплата
<Та що ж> Ну що казать! Коли життя у тебе
<Ну от хоча б... і це [нерозб.] >
<та ось... краще я із> < чекай... дозволь > та що...
дозволь — з твого ж рукопису:
"Життя само приходить". Ось. < [нерозб.] > Увага —
< (читає) > < (читає) >
"Життя само приходить <—>
і п'єм його велику радість,
як буйвіл калюжу".
<Базікало казало позіхало <^( передражню в)
Були собі дід, баба — курка ряба... > Був собі дід
та баба та була у них курка ряба.
Цундра
І ти таке писав! Ану — скажи:
Життя само приходить? Може, й соску,
як нянька, нам дає? Чому ж тоді —
Козак Розплата <.(подаючи> (висміюючи, подаючи далі,
немов жука, на долоні)
"Ні жінку, ні мисль, ні океану
ніколи нам не переховати в своїй кишені.
Еж випили ми воду, що в ній < життя
своє про [думали] >
вмістилось
небо і електрична сила,
еж випили солодку, що в ній життя своє продумали
жабка,
1 Текст від слів "Хрисанф: Еге ж, буду ще я тут..." до
"А ти ж думав як?" дописаний пізніше, викреслений, а потім від-
новлений автором.— Ред.
плавучий павучок,
піщина..."
£ •]
у вічності, мовляв, одвічний, — вічно
<вічніючи в богів на небесах > <з дворянами в богів на
небесах > <з дворянами, будь трижди
прокляті, >
вічніючи вічнюгою (ціпком
<та пугою! превічно у союзі
з дворянами, будь трижди прокляті,
із церквою у дружбі >
та пугою?) над нами, голяками,
вічніючи, як струп,— закон, що ним
увінчано: неправду, рабство, власність
з дворянами, <будь трижди прокляті >,
увінчано, пригвинчено, прижито...
Так < отакий закон > отаке виспівувать узявсь?
<Яка> < узявся > Яка ж тоді ріжниця між тобою
і дзвоном тим, що скиглить, як той вовк,
скликаючи до падла...
Хрисапф
Що? На церкву
[. . .]
а осквернить не попущу святиню!
Цундра <.(цюкнувши своїм поглядом Хрисанфа, що той аж
сів)> (раптом скинувши очима <,пильно> на Хрисанфа, що той
аж сів)
<Ого!> <Ого який [нерозб.] <Ого який! То все
собі сидів
в лампадочках та проскурках >
<зчепилися>
Кум [п] анія — що й говорить. Один
за господа христа. А другий — наче б
<і за народ >
і пі, але ж... за <тьму> містику, за тьму
у мисленні, за те середньовіччя,
<що знову > < назад > <нас у рабство тягне >
<що тим царям > <що всім царям >
що в нім хрести, <й царі> попи й царі ростуть,
як верби...
Хр ис ан ф
АІ —царі? —я <не дозволю!> офіцеру
скажу пійду!
Люципер: <Хай одійде, а тобі скажу> Ого! Швидкий, як вед-
мідь за перепелицями. Одійди ж бо, тобі кажуть! (Сковорода на
Хрисанфа глянув прикро — той одійшов.) 1
Цундра: Люципере, пусти його, нехай іде. <(Раптом добрень-
ким [голосом]) А ти, Хрисанфе, завтра ж попрощаєшся з цим сві-
том! Осика> Завтра ж проведемо його в небесне царство. Ага!
Затих... Так оттако, Григорію. Ой стидайся! Це так одкривсь тру-
дящим.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, N 1209, арк. 13—15)
<ще так мене не пробирав. Ні. Млосно
робиться, як>
мене ще так не пробирав. О! <Сон> Сонце
зіходить там, де завше сходило,
<а ось... сказав — і вже> <а ти сказав — і вже>
а ви прийшли — і все перевернулось.
І бачу я: не сонце, а земля
<уже летить і> <уже біжить і>
мов колесом круг себе <ду> і круг сонця
одмірює простори, й я кажу:
<мов та земля >
отак і ми, до Правди повернувшись,
стрічаєм світ.— Народ2.
Цундра
<Сміявся б я—> Невже? Сміявся б я —
Та вже нема < охоти > снаги. Почав ти добре —
<а закінчив > <а от кінчив > <от зле кінчив > та зле
кінчив...
Хіба: як механізм
<отак стулить [із механізмом] > та притулить
до механізму —
< правда > < можна> < правду
гадаєш ти побачить, правду? > < правду
побачимо? Зродити правду? > правду
побачимо?
<тож не одна і істина > < родить > Хм, <ти> Правда ж
не одна,
1 Пізніше репліку Люципера та ремарку автор викреслив.—
2 Пізніше це слово було дописано олівцем.— Ред.
Григорію. Не плутайся. Не < плутайся > плутайсь.
Сатана
Він думає: ще змилосердимось —
Сковорода (заперечуючи головою)
Ні жалощів, ні милосердя. Хочу:
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1209, арк. 16)
[VI. В КЕЛІЇ]
Цундра
Хоч дай йому подумать, не сміши.
Ну-ну! Оце так родич! <годі ж!> (Грізно) Годі ж! (коло
вікна) Ніби
стухає там. Співають півні. Світ
...почнем. Бо ми спішимся. Посідаймо.
(дзвонять до утрені. <У вікнах зеленіє> <Десь пролетіли гал-
ки > < Обізвались галки... > <в далеких вікнах [зеленіє] >
<десь галки таб[уном] защебетали> високо галки закричали).
Люципер: Тю! Захрестивсь та закланявсь, як той <порожній
вітряк> вітряк порожній, (галки зацокотіли й стихли)
Сатана: А що ж йому робити як не хреститись? 1
Сковорода
Почнем. Кажіть усе — я слухаю.
Ні жалощів, ні милосердя! Хочу:
про помилки мої; про чорний люд,
що з вами йде; про тих собак в Європі;
про Схід; про все <кажіть мені, про все...> про все мені
кажіть.
Хрисанф
То я собі й пійду. Та возридаю —
1 Репліки Люципера та Сатани дописані пізніше на берегах та
між рядками тексту.— Ред.
як той <пророк Ісаія (ридаючим голосом)> Ісаія пророк.
Руйнуєте ви, каже, царство. Ну й господь вас за це ж
< добре > <не інакше як> поцупить.
Люципер: Оце ще... создав бог та й ніс висякав.
Хрисанф
По-вченому? А що ж. Простіть мені —
іду— <вертабтъся> <вертаеться> "Звертається од две-
рей> <Ось> договорю тільки: — "А Ісаія, конешно, сидів на
розвалинах, соображая розрушеніє і опісивая соображеніє". <Та
йду ж, іду.> Ага! А що! А ви думали, що я в свящ[енному] пи-
санії неначитаний?
(Всі з ненавистю стежать — <ну коли то уже він> коли вже він
нарешті <він пійде> пійде, і як зачинились двері): —
Сатана
Тьху, тьху! <Аж, прокля[тий]> Іди і це вертайся,
святьохо неподобна! Ти пробач,
Григорію, а тільки ж...
<Цундра> Козак-Розплата <.(роз[лючений] > (загор-
таючи рукопис К.обурений^)
Пробачатись
<тут нічого, а справді: —соромно
нема чого, бо й справді (— соромно
й сказать): щоб ти, Сковорода, філософ,
та отакб спустився? Ми — б'ємось,
виборюєм < свободу, людство свободу. Людство, Землю
розколює <на два>, а ти...
Люципер: Хто стає медом — того мухи ззідять
Сатана: Та й набридло вже *.
Сковорода
Мовчу. Мовчу.
[. і
<Цундра> Козак-Розплата
Що "ну"? Ти ж сам повинен був <включитись>
<почати>
1 Під цим рядком пізніше дописано й викреслено: "а це вчи-
тель мій — стидайся!" — Ред.
узятись
Щоб "враз" — <то так, але> це так, лише... безпомилково?
В нас досвіду ще не було — тому
і помилки,— <одверто ск[ажем]> <Не таїмось >
Не криємось.
Повстання
були й раніш. < Облави > Походи й зрушення.
<Але> Та то... не те, не те. <То була ра> < гетьману >
<Бо зразу> Бо врешті гетьман
десь витикавсь і купою собак, <отих>
(с в о ї х собак!) оточений — він кидавсь
на нас. < Ізнов > І знов ми гинули. І знов.
<Сковорода> Сатана
<Так ось! Так аж тепер я розумію! > <все розумію!>
Сіроми бунт пригадуєш на Січі?
Сковорода
< Виходить —я не помилявся> < Виходить, що не
помилявсь >
Виходить — я не помилявсь, коли
ждучи на вас, <я розсікав > <та розсікав > пересікав
поняття
"народ" <— і "край" — і в>
<на два, і от> <на два і так> <на два і ось отак
і впоперек>
<у піль> на два —
Цундра
<Чому ж на два — там сто
відтінків. Верх і низ —це правда >
Чого ж на два — там більш
поріжнень. <Два: верхи й низи —це правда>
<бо:> верх і низ —не зовсім точно,
бо й на низах не однакові — проте...
теорії вже досить.
<Сатана> <Са[тана]> <Сатана> Козак Роз-
плата
Бунт сіроми1
<не однакові > <та що й казать > <як розказать >
1 Текст до "Хіба ж" пізніше був викреслений автором.— Ред.
< Авжеж > <Ого>
На Запорізькій Січі
сіроми бунт — пригадуєш? Так знай:
що це не бунт, а більше щось, планове
<Лише> <І план оцей>
<І нам цей план передали >
це жне один він був.
Люципер*
Та то й не бунт *,
а більше щось, глибше *.
Сатана
Набридло вже.
Хіба ж *
<Для чогось, хха? — Та сам же я, що мріяв
"наукою про щастя" >
<Сковорода>
Люципер: <Не забувай, що нам ще ж треба бути сьогодні в то-
го задрипаного князя > <Цундро, не забувай, що нам же сьо-
годні треба буде упорать отого князя > Цундро, кінчать пора, бо
нам же сьогодні треба буде упорать того князька.
Цундра
<3наю, знаю.
Ну так чого ж задумавсь >
Чую, знаю.
Про це ж якраз і говоритиму.
(до Сковороди)
Ну так чого задумавсь? < Тяжко? Ліньки? > Страшно?
Ліньки?
[• і
виделками чиргикать,—
і панота
<тебе, як ту ганчірку >
з свого стола тобі щось кине: нна!
<хоч> не подавись...
Тень до тапцю Цундри *
гнофті се автон *
< тобто: не за цупдру, а проти цундри > < вийде > *
<виходить> *
Тобто: й <разом:> до бунту закликаєш і <разом 8*
тим> пізнати себе самого*.
Сковорода
< Чекай, чекай, ти справді > <Ти
справді >
Я розумію: приклад
привів <мені, але> мені. Але цей приклад б'є,
гнітить мене, <як> мов я вже справді зрадник,
запроданець,— тим часом коли я
<сам> роблю <одне із> одне ж із вами. Що окремо
од вас я йшов — <це правда > у цім я вам признавсь,
кінець. Тепер — <усе я хочу зв[ажить] > я хочу з вами,
з вами,
< пов'язано > з голотою, <з якої> що з неї й сам я вріс,—
тепер <—я ваш> я — ваш. Робити хочу, діять,
як ти сказав. Давайте ж починать.
Цундра
Так от: тобі завдання. Задратуеш
па диспуті сьогоднішнім панів —
Сковорода (здивовано)
А звідки <ти про диспут взнав? > ви про диспут —
<Сатана> Козак-Роэплата
<Все ми знаєм > < Знаєм, знаєм >
Смішно: знаєм
про все— ого!
Цундра
<Це ж> Панота з'їхалась
з усіх усюд, аж < чорна > ген, аж чортзна-ввідки—
щоб < побороть голоту. Зловлено
Залізняка, і Гопту, і
ізловлено кого, кого убито,
задушено.
Здається — все пропало, все
і от> < побороть повстання. Знаєш сам —
повішено кого, кого убито
(а коли ні — то зараз взнаєш) >
< Знищити все те> < побороть > придушить
повстання.
Знаєш сам —
повішено кого, кого забито
< (а коли ні — то скоро взнаєш) >
< Здавалося — всьому, всьому кінець. >
<А вбито їх багато >
<на Нерчинське>
<не зборено повстання >
< постали >
< жорстокий бій >
<і от вона тепер >
<і от тепер > < підготовка > <йде>
< зазнали втрат
і ось> Нелегко нам. Бо < справжніх > ми ж сами. Народ?—
того нема, <а> той одійшов, а дехто
хитрує ще і прикидається
біднякою,— <і то тут> <тому і тут ось> <і тут ось перед
н [ами] > і перед нами встало
таке: < за [брать] > узять найкращих із низів
<і починать як> <і починать ізно[в]> <і починать з
абетки > <і починать ізнов, перецідивши > <і по-
чинать ізнов. Неми [лосердно] > < Немилосердно
перецідивши
й найкращих цих, ми виберем із них
і пошлемо > < перецідивши
з нас кождого уздовж і впоперек >
продовжувать бої. А щоб уникнуть
тих помилок, ми кождого із нас
провіримо,— <і буде в нас> <і буде> Щоб в нас — саме
залізо! —
а не іржа було, <з[алізо]> саме залі —
<Козак Розплата (перехоплює)>
...Зогнилий світ доб'єм — <із> <і буде: щастя! > новий
повстане
<Козак Розплата>
але не так, <як учи[ш ти] > <ти навчаєш > проповідуєш,
а в боротьбі запеклій.
Сковорода
<Що ж, у цьому
я вже давно > Боротьбою
я вже давно < перехопивсь. Кажіть > < захоплений >
< прохоплений > охоплений.
Так от —
ти покажи на діліЗа дратуєш
панів. Щоб аж завили! <Од[чихвости]
на диспуті панів. Потруїш їх
і потрясеш як слід!> Пустиш їх
і потрясеш ізнов. І як побачиш,— <що ще живі>
<ще дихають? — трусни їх> що дихають,—дмухни <на>
на проклятих
і обпали вогнем своєї думки — <.(перемовчавшіі)>
(важко оддихуючи)
хай < корчаться > < корчиться > корчаться, як <черва >
черви!..
Люципер: Поки там що — а я дмухну <на> ось
на лампадку, <бо готово. Єсть.> Ану: Господи благо-
слови! Готово 2.
<на землі > <Ми> Накричав
на тебе я, а<ми тобі> <я тобі> ми ж... < (спитай і в
інших) > < (вони хаіі скажуть) > < (та ось хай
скажуть) > < (Хай ось> < (Хай скажуть інші) >
(Хай інші скажуть)
ми віримо тобі.
<Всі> Сатана
Коли не < вірить > так —
чого б же <би> ми й прийшли.
Козак Розплата
<А силу думки > І сили думки
твоєї — теж <усі знаєм. Цінуємо. І те,
що ти новий > <у[читель] > <ми чуємо і знаєм —
і диспут цей — це є не просто диспут,
а гра, ігра на смерть > ми потребуємо,
бо диспут цей— <цей> це є не просто диспут,
а міряння страшне, ігра на смерть.
<Сатана> Люципер
1 Тут позначено вставку, але що саме хотів додати автор, не-
відомо.— Ред.
2 Після слова "Готово" стоять дві зірочки. Що вони означають,
невідомо,— Ред.
Та не тягніть, кажіть уже ясніше,
чого прийшли! —
Тут, бач, таке: одбить
< Залізняка Максима зна[чить]> Ч [орноземлю] Марка нам
треба.
Сковорода < (підхопився) > (кинувсь)
Як це —
так віп живий іще?
Козак Розплата
На Нерчинське
його ведуть. Зупиняться сьогодні
у цім селі < якраз, у кпязя> в князька, чи хто <він там>
там пін,
не знаю, й от...
Цундра
Ти одтягни увагу
панів, < за [говори] > а ми-
Сатана
< — од Змієвого лісу — >
отам, де Зміїв ліс —
<Л ю ц и п е р
Ударимо і поженем на гору>
< Ударимо із двох боків, і небо>
<Ударимо і головешка 'д князя
залишиться—>
Цундра*
Ударимо
Люцппер*
і головешка 'д князя
зостанеться —
Сковорода (підхопився)
Клянусь, що все зроблю,
клянусь!..*
< Залізняка Максима >
Цундра
< Клянешся ти? Так> Чекай— ти поклянись на шаблі —
<Ск ов орода>
і буде в нас — прибито, як гвіздком.
(Всі вихоплюють іа піхов шаблі. <С.Вбігає Юродивий>)
<Юродивий> <Сковорода> Юродивий (вбігав)
Кінчаєте? Чого <так довго? Дніє> ж так довго?
<Б[удьте]>
< Скільки > Днів,—
<і сторожу став трудніше > <і сторожу вже тяжко. 0>
<і сторожу вже страшно > і стерегти вже небезпечно: Я
прибіг сказать <що обер-офіцер>...
а цитьте (<.всі дивля-
гься> дивиться в вікно).
Ну звичайно,
сюди іде. <Скоріше — ряси! Так.> Скоріш —у ряси! (всі
надівають ряси) Так.
Схиліться всі коло стола, немовби
<святе письмо — (увіходить офіцер) > святе письмо — ну
от — (увіходить офіцер, <але всі> ніхто на нього <ніякісінь-
кої> жодної уваги)
<Офіцер
Рекомендуюсь — я —
Юродивий (до Сковороди)
От
ти нам сказав >
Офіцер (з змієподібною < учти [вістю] > галантністю)
Пробачте — я —