[VIII. НАД ДНІПРОМ]
Той,
не зводячи очей з Сковороди,
накрючився руками злісно
і кинувсь весь —
немов до горла!
О ні — (над ними саме <тиша і хмара> хмара і тінь),
немовби до очей <над головою>!
О ні— (над ними <саме хмара і тиша> <пужкою
по хмарах стьобнуло> саме тіння і шум)
<і> <а> і зра-зу
< хвать !> х-хвать! над головою —
Скрутив, < хруснув, одірвав —
1 вже соняшник ось тут,>
за його шию, хруснув, одірвав —
і ось вже <жовтоверхий> жовтоязикий соняшник ось тут
<на долоні >,
а нещасна соняшничина,
< хитнувшись у порожнечі > мотнувшись кілька раз
обірваним горлом,
< завмерла, зупинилась > завмерла, в порожнечі
зупинилась...
— Отак зроблю я і з папами! чуєш?
<Сковорода: добре. >
Сковорода голосом: добре,— протяглу в.
— Та ти не "добре", а й сам, брат, не сиди, <та з нами.>
Сковорода: <добре. > Кажу ж тобі — добре.
Гурт засміявсь.
Гафійка губу закусила
і кинула грудкою в ягня,
що від отари аж сюди прибилось.
— Ді-ду! Завертайте отару! я зараз іду-у! 1
І знову тиша.
Ховрашок < перебіг > < побіг > < пошився
стернею >
та па далеких хмарах <пужкою махнуло > <щось пужкою
махнуло... >
Тиша.
Двійна, < повторна райдуга > ще раз, всередині
повторна райдуга. < Глянь. >
Так легко, < мостом > вільно мостом повисла < задьористим,
кирпатопахучим> кирпатим < понюхом >
нюхом
< тьмяно-зеленим заблисла >
<як> <С немов всесвітня радість >
<3 повторною райдугою >
< Гордий ніс
чвіркнув іронічно
і одійшов до гурту. >
< Помовчали усі гуртом >
< Звідти кидав іронічно
чи до своїх, що сперечались,
чи мо1 й до Сковороди: >
<Тиша.> І знову тиша.
1 Поруч, на берегах, написано: "на т[ому] боці". Подальший
текст, до рядка: "чи мо' й до Сковороди: >" викреслено, а на зворо-
ті написано новий, який подається далі.-— Ред.
2 Поруч, на берегах рукопису, написано олівцем та чорнилом:
"Селяне: Цілі полки козацтва з прапорами
(Колії це так ідуть і йдуть —
мигтить, переливається ряхтом".
"Білі голуби на хмарах".
"В озері відбиток райдуги,
(в Дніпрі?)".— Ред.
Ховрашок < зашарудів > < перебігав > перебіг стернею.
Та на далеких хмарах
безстидна райдуга розкрилась2.
< Уперши ніжками в долоні світу> < Ніжками упершись >
Упершися піжками в поршні світу,
< назад > <й назад, на руки перекинувшись >
й назад вона па руки перекинулась
<і так легко лоскітливою дугою вигнулась >
<і враз так легко вона дугою вигнувшись >
і як міст легко вона <в повітрі > дугою вигнувшись,
< голою повисла > <гола повисла >
< лицем до [блакиті] > вигнувшись передом до блакиті,
< сто [яла] > гола < стояла > < тримала [сь] >
тремтіла.
<Тр[емтіла]> <Примружилась, немов не дивиться>
Немовби й не дивиться.
А хитрий сміх <їй трусить перса, плечі > її < кирпатий >
на самих кінчиках здивованих грудей опуклих
танцює, тапцює,
<під стан десь [нерозб.] обкрутиться >
<передається > м'яко передається на живіт
<і западає > <і там десь западає >
і там десь під бедер западає
в тьмяно-фіалковий < трикутник западає > у чорний
трикутник.
Махнув хтось пужкою по <його> хмарах (Блискавка) *
Тиша.
< Зраділа райдузі Гафійка
і простягнула до пеї руку,
немовби це тут було десь, близько,
і> < та не доставши до неї,
квіти рвати почала
і> < побігла квіти рвати
й кидати на неї>
Та на далеких хмарах 1
< безстидно >, немов перед купанням
райдуга розкрилась.
< Упершись ніжками у саму бороду світу >
Упершись < рожевими > ніжками в долоні світу
й назад на руки перекинувшись, < вигнулась
так легко > так легко безстидною дугою вигнулась,
голою повисла!
1 Від цього місця до "<у> і в тьмяно-фіалковий трикутник
<м'яко> западає..." викреслено автором.— Ред.
< і тільки зни [зу] >
<і хитрий сміх її кирпатий >
< (Так легко голою повисла) >
<і тільки знизу > і ось вже
хитрий сміх її кирпатий
<із низу до>
< Лоскоче > опукло здивовані [плечі] і перса трусить,
<перек[идається] > < от-от він прорветься >
< ластівками черкається летюче >
<на животі > черкнеться ластівкою об живіт
<у> і в тьмяно-фіалковий трикутник <м'яко>
западає...
Та на далеких хмарах < безстидна райдуга > <двійна
повторна райдуга > < розкрилась > 1
Упершись ніжками <й назад > в повітрі й назад на руки
перекинувшись,
так легко голою повисла —
<так легко голою >
<кирпатий сміх> <і тільки хитрий сміх кирпатий>
і хитрий сміх її кирпатий знизу
їй <трусить> <вступає> <в> жовтогарячить перса
молоді,
на животі <у тьмяно-фіалкові лінії западає > <у тьмяно-
фіалковий трикутник спадає >
у тьмяно-фіалковий трикутник...
Глянув Сковорода на райдугу:
півколо.
< Одним одрізком повторювалось воно в Дніпрі
і круг т[ворило] > <все вмісті>
<а всередині райдуги >
В Дніпрі одбилося й тремтить
і утворило довершенну форму —
коло.
Зраділа райдузі Гафійка
<і простягнула руку> і, простягнувши руки, побігла,
та, не діставши,
квітами почала в неї кидати,
і < танцювати > підтанцьовувати.
1 Від цього місця до: "у тьмяно-фіалковий трикутник" викрес-
лено автором.— Ред.
<а потім зірвалась і побігла
любими словами лоскотати >
<як дитину >
<Ой ловке ж яке й звідки воно!>
<й звідки воно І >
<Та яке потішне!
і зелене, і червоне,
ще й жовте нелишне >
<Що зелене, що червоне —
і все там не липше >
<Ой, любе> <Ой, яке ж любе> Ой, любе ж яке!
Райдуго! <ти знавш, хто ти є?> знавш, хто ти така?
Ти...
<і заплакала від радості > <і заплакала >
від ніжності.
<Сковорода: Ах ти дурне, дурне>
а їй < тихо > із ближніх хмар на саму голівку і за шию *
упало три краплі. Упало три <краплі> холодних краплі*,
аж плечиці <наїжачились> здригнулись*
горбато *.
глянув і собі Сковорода: круг, довершённа форма *
і зв'язалось це в голосі з світлим майбутнім *.