Гайдук
Та одійди,
не приставай, бо так і дзизну!
Пані
(молитовно)
...слизну
люблю я гру, і тонкощі масні,
і рококо, і голубизну.
(Робить магічні рухи.)
Дудар
От де
кумедія, їй-бо!
Вахтанг
...п'ятсот? А ця,
наприклад, Д и. Ну чим вона не цюця?!
...ой сучечко, та підійди ж, не бійсь,
на кріпака міняємось, нічого
страшного в цім нема.
Гайдуки
Чума б тебе
взяла! А геть відсіль, бо будеш битий.
Огенія
(тихо)
Ану, Вахтанг, іще.
Вахтанг
...або ж он та
безхвоста Буль (дай лапоньку, дитинко!) —
не до смаку хіба?! Питаєте,
чого їх так прозвала? Дуже просто:
ежДи і Буль, а разом це Д и б у л ь
виходить. Га?
(Дударям.)
Чики ножем, чики!
136
Пані
(тоном декрету)
...і між собак віднині я безсмертна.
( Прочумавшись.)
Це що — в екстаз я впала, в сон, у транс,
у візію?
(Кричить.)
О боже мій, як нудно!..
В а х т а н г
Ух, весело!
(Підстрибує.)
Пані
(корчиться)
...Це світова в мені
озвалася печаль. Це та гуманність
за нас усіх, за всіх дворян, князів,
поміщиків, подвижників господніх.
В а х т а н г
А прийде ж смерть собаці, господи
помилуй.
Дударі сміються.
Пані
Смерть?
Огенія
Та проженіть нахабу.
Чого він тут?!
(До Вахтанга.)
Ей ти! Нащо печаль
Накрякуєш на нашу пані? — Пані!
Не вір йому: ще поживеш, поп'єш,
попоїси, удозвіль кріпаками
натішишся.
Дудар
Натішишся, ого!
Пані
(підозріло)
Собаці? смерть? Цікаво... Пане Фігель,
а де ви там! Послухайте ідіть,
що каже цей святий.
Фігель
(кривуляючи)
Ей ти! чуприндро!
не дзенькай,— цить!
Вахтанг
(закрутившись)
У ніч я всвердлю дзвін,
як цендибор,— ото заценька! Циндри ж
одскакують і цвьохають, аж кров
там цебенить...
Пані
Ну от. Тепер ізнов
якісь слова. Я ж надто суєвірна,
хоча люблю Вольтера і Руссо.
Блаженненький? Але ж я більш не можу!
Не хочу я кінця! Передчуття
гнітить мене. І я вже чую: слизько
спускаюся униз... і хтось кинджал
встромив мені у серце — ой! Пожежа!..
Хтось підпалив!
(Отямившись.)
Щоб не було його!
Гайдуки ганяються за Вахтангом.
Вахтанг
Пожежа знов, як той цвітин. Нагронджив
огонь грудьми, грундзює грогонджур
і дзенькотить зажерно. Джиг? Джигуха.
А пан джирчить! Нехай поскаче. Джиг?
Хто підпалив? — а дзузьки, догадайся.
(Утікає, Фігель гавкає услід.)
138
Пані
Ой цюценька! — старається!
(Кричить.)
Вина-а!
Огенія їй подає.
Пані
(до гайдуків)
Ну гавкайте ж і ви. Я буду думать,
що ніби пан із Лейпціга вернувсь
і я йому розказую.
(Одкривае табакерку, але сміх припадочний не дає їй
змоги понюхать.)
Ох, смішно ж!
Розказую, що я сусіднього
поміщика перемогла, та чим же?
(знов гикавка і сміх).— Коханнячком,
їй-бо!..
(Зривається з місця.)
А що ж, коли ти зайда! Анна
Іванівна, цариця, вткнула тут
гусарський полк грузинський. Наробила
поміщиків чужих, а як же нам?
Та нам самим тут мало! Що ж.— Воюєм!
Хоча могли б ще сторгуватися.
Перед лицем такої небезпеки,
як бунт раба, могли б ще поладнать,
та чорт із ним! — породичатись навіть.
А от тепер... боюся я. Сміха?
(До гайдуків.)
Ну гавкайте ж, чого ви перестали!
Боюсь? Це Я боюсь? Та хто сказав?!
Та хто посмів таке подумать?! Криком
проженемо цей страх. Перейдемо ж
до стилю ми веселого. Танцюйте!
Дударі зачинають грати.
Та швидше ж бо! Та шуму, шуму, шу-
муштровано, та штрики-брики, ширше!
Скакунчики танцюють.
Огеніє! підмостиш ти мені,
падлюко? Ах! щоб я немов на троні
була!.. Ну от. Та добровоні, тмін
і пахощі кадіть передо мною.
Хо-хо! Іще один такий удар —
і панія Дибуль безсмертна. Станьте,
ахеяни дзвінкоголосії,
проголосіть мені високу славу,—
богиня ж я, Паллада!
(До дударів.)
Голосіть,
бо всіх я вас примушу, ну?
Дударі
Примусиш?
Владичице, ми вже не можемо:
ми ж двадцять верст везли тебе в кареті,
співаючи весь час. А це в дуду
тирликати ще загадала. Грай,
дударику, бо ти ж дурний. Дудукай —
нехай пани плюють. Похрипли ми!
Голодні ми — не грайся!
Пані
Пане Фігель,
ви чули? Раб виказує мені
слухняність, га!
(До дударів.)
Та не стогніть, не вийте,
мужицькою своєю мовою
не псуйте ви мені ясного стилю
античного. Проказуйте ось так.
(Басом.)
"...1 Зевсові оддовіла богиня
Паллада..." Ну?
Дударі
Голодні ми, трудні,
хоч не дратуй ти нас, бо знаєш?
Ф і г е л ь
Танцюй! "І ой дуду, дуду..." Ти рраб?
Ну то й роби. А ми — пани. Дворянству
не по труду "І ой дуду, дуду..."
Дударі
Ось не дратуй ти нас, не сіпай! Пані!
Не всі ми тут дворові кріпаки:
Ось я, ось цей, он ті два кожум'яки —
ми вольнії, фабрично-заводські,
то що ж ти нам — накажеш?
(Збиваються докупи.)
Гайдуки
( замаху ються)
Тихо!
Пані
Стидно,
ахеяни! Невже ви славою
не напились, не наситились? Трою
бебехнувши, ми ж повернулися
з трофеями...
(Раптом.)
Огеніє! а де ж це
полонений юнак? Кому його
в дворі було передано?
(До всіх.)
Шукайте!
Щоб зараз він мені тут був! Вина!
їй наливають у келих.
Огенія
Пресвітлая, предобродійна пані,
а вислухай, що я скажу тобі,
безсмертна.
Пані
Ну?
Не гнівайся: я ролю
не вивчила, тому й не знаю, як
по п'єсі тут відповідати.
Пані
П'єсі?
Негіднице! Я вибрала тебе
з-поміж дівчат-кріпачок, до покоїв
приставила, в дворовий свій театр
актрисою взяла, манери, мови
французької навчила — ти ж мені
на хитрощі? дурити будеш? "Ролю..."
зненацька попадає в Фігеля, що підвернувся.)
Полонений! мій бранець! брань! трофей
подівся де,— чи ти оглухла?
О г е н і я
Боже...
трофей! трофей! ой боже мій... Біжу,
пресвітлая, хоча я вперше чую
про наш трофей.
(Виходить.)
Пані
Заграйте, дударі!
Дударі грають.
Ну, годі ж бо... замовкніть!
Дударі замовкають.
Іліада!
(Заточується, її підводять знову.)
Вахтанг
(вискакує)
Ага? ага? Убиймо гада! Як?
А ось отак.
(Наміряється.)
Гайдук
Ну-ну! Бо так і цопну.
В а х т а н г
Пусти!
Пані
Ти хто?
В а х т а н г
Я ченчик-ченчичок,
я докучай-одчай. Чергинькну-дзенькну,
ножем дворян чичикну, га? Хай кров
біжить, а я царицю обамбурю —
ага? ага?
(Скаче.)
Пані
Вже й на царицю? Хто ж,
по-твоєму, поміщиків тримає?
Хто титули дає, хто в ґудзики
обтикує дворянство — ну?
В а х т а н г
Дворянство
обтикає ножами й Залізняк.
То сяк, то так, а все ж таки навіки.
Пані
(схопившись)
Це той, що нас на правім березі
Дніпра!
В а х т а н г
Лу! а Умань!
Пані
Пане Фігель,
а де ви там? Послухайте ідіть,
що каже цей святий.
Огенія
(увіходить)
Предобродійна пані,
пресвітлая, а вислухай, що я
скажу тобі, безсмертна.
Пані
Ну?
(До всіх.)
Замовкніть!
Огенія
Коли ми пригнали волів, яких звичайно пасемо в лісі од
протоки, що відділяє Сімплегади, там один із наших пасту-
хів побачив двох юнаків.
Пані
Ти що ж це, знову прикидаєшся? Знаєш, проклята, чим
можна мене взяти! Ненавиджу я дійсність! В житті я граю,
а граючи, не хочу прокидатись... Ну що ж, іди... Тумани
фантазії — як вони мене сп'яняють... Ну що ж, швидше
йди і приведи мені тих чужоземців.
Вахтанг
Хоч так, куме, сядь, хоч так сядь, а все сядь.
Огенія
(вертаючись од дверей)
Пастух виходить, але тим часом хор промовляє (декла-
муючи): "Темні, темні морськії скелі, що з'єднуєте води
двох морів, скелі, через які пливла колись із Аргоса в не-
гостинні води замучена оводнем Іо".
Пані
Ну да! Вона з Евріпіда мені тут грає. До речі, пане Фігель,
ви ніколи не бачили, як я сама виступаю в своєму театрі?
Ах, як це прекрасно у мене виходить! Та ви ще й досі там
дудукаєте?
Вахтанг
Всяка птичка своїм носиком живе...