– Ми не зупинялися і швидкість не зменшували, але вже Поля я ні з ким не сплутаю, – наполягав Слосс.
– Можливо, але звідки ти знаєш, що він стояв там з Тейлором Генрі?
– З ним. Напевне з ним. Ми досить ясно його бачили.
– І до того ж ще ви бачили, як вони сварилися. Що ти хочеш цим сказати? Вони билися?
– Ні, але вони стояли так, наче вони сварилися. Ти ж сам знаєш, по тому, як люди стоять, можна зрозуміти, що вони сваряться.
– Ясно, – невесело усміхнувся Нед. – Якщо один із них стоїть у другого на голові. – Усмішка щезла. – І Бен потягнувся з цим у прокуратуру?
– Так. Я не знаю, звісно, чи сам він туди пішов, чи ж Фарр що-небудь рознюхав і послав за ним, та тільки він розколовся у Фарра. Це вчора було.
– А як ти дізнався про це, Гаррі?
– Фарр мене повсюди шукає, ось як я дізнався про це, – відповів Слосс. – Бен проговорився, що я був разом з ним, і Фарр велів передати мені, щоб я зайшов, тільки я не хочу вплутуватися у цю історію.
– Ще б пак! Але що ти скажеш Фарру, коли він тебе зацапає!
– Та не дам я себе зацапати! Тому то я і викликав тебе. – Слосс відкашлявся і провів язиком по пересохлих губах. – Я подумав, що, може, мені краще змитися з міста на пару тижнів, поки заворушення не вляжеться, тільки для цього монета потрібна.
Усміхнувшись, Нед покачав головою.
– Цього саме і не слід робити. Якщо ти дійсно хочеш допомогти Полю, піди до Фарра і скажи, що ти не розібрав, хто там стояв під деревами, і взагалі вважаєш, що із вашої машини розгледіти що-небудь толком було неможливо.
– Гаразд, зробимо, – з готовністю погодився Слосс. – Але послухай, Нед, маю ж я що-небудь за це отримати? Врешті-решт я ж ризикую... Ну, словом, ти мене розумієш?
Нед кивнув.
– Після виборів ми підшукаємо тобі тепленьке містечко, таке, де працювати доведеться не більше години в день.
– Ось що, – Слосс встав. Його водянисті зеленкуваті очі дивилися з настійливим благанням, – я скажу тобі всю правду, Нед. Я зовсім на мілині. Не міг би ти роздобути мені замість цього містечка трохи грошенят? Вони мені позаріз потрібні.
– Спробую. Поговорю з Полем.
– Зроби це для мене, Нед, і подзвони, гаразд?
– Гаразд. Бувай.
Із "Мажестіка" Нед Бомонт відправився у міську ратушу, де містилася прокуратура, і заявив, що йому необхідно побачити містера Фарра. Круглолиций молодий чоловік, до якого він звернувся, вийшов з приймальні і через хвилину повернувся з вибачливою міною на обличчі.
– Мені дуже шкода, містере Бомонт, але містер Фарр кудись вийшов.
– Коли він повернеться?
– Не знаю. Його секретарка говорить, що він нічого їй не сказав.
– Що ж, доведеться ризикнути, – промовив Нед. – Почекаю у нього в кабінеті.
Молодий чоловік заступив йому дорогу.
– Але це неможливо...
Нед усміхнувся йому своєю найчарівнішою посмішкою і ласкаво запитав:
– Тобі вже обридло твоє місце, синок?
Молодий чоловік нерішуче пом'явся і відступив убік. Нед пройшов по внутрішньому коридору і відчинив двері у кабінет окружного прокурора.
Фарр підняв голову від паперів і скочив з місця.
– Як, це були ви? – скрикнув він. – Чорт забирай цього хлопчиська! Завжди він що-небудь наплутає. Сказав, що мене запитує якийся містер Бауман.
– Не біда, – лагідно відповів Нед. – Я ж потрапив до вас врешті-решт.
Він дозволив окружному прокурору кілька разів потиснути собі руку і всадити в крісло.
– Які новини? – кинув він недбало, коли вони обоє зручно вмостилися.
– Ніяких, – відповів Фарр, заклавши великі пальці рук у кишені жилета і розкачуючись на стільці. Все та ж рутина, хоча, баче Бог, роботи нам вистачає.
– Як справи з виборами?
– Могли би бути й краще, – по багряному обличчі окружного прокурора ковзнула тінь. – Проте, я думаю, що ми все-таки впораємося.
– Що-небудь стряслося? – безтурботно запитав Нед.
– Так, всяка всячина. Завжди можуть виникнути непередбачувані обставини. На те вона і політика.
– Чи не можемо ми, я... або Поль... чим-небудь допомогти?
Фарр покачав рудою, коротко стриженою головою.
– Може, ваші труднощі викликані поголосами, що Поль має стосунок до вбивства Тейлора Генрі?
В очах Фарра майнув переляк. Він кілька разів блимнув і випрямився.
– Бачите, – нерішуче промовив він, – усі вважають, що ми давно мали б знайти вбивцю. Звісно, на сьогодні це одне з найголовніших наших ускладнень, можливо, навіть, найголовніше.
– Розкопали що-небудь новеньке з часу нашої останньої зустрічі?
Фарр знову мотнув головою. Його очі дивилися насторожено.
– Продовжуєте притримуватися деяких ліній розслідування? – з холодною усмішкою запитав Нед.
Прокурор засовався в кріслі.
– Так, Нед, розуміється.
Нед схвально кивнув. Погляд його став недобрим, в голосі зазвучала зловтіха:
– Як щодо показань Бена Ферріса? Їх теж притримуєте?
Фарр відкрив рот, закрив його, пожував губами. В наступну мить його широко відкриті від здивування очі стали абсолютно безпристрастними.
– Я не знаю, чи варті чого-небудь показання Ферріса: Думаю, що ні. Я придаю їм так мало значення, Нед, що просто забув про них.
Нед іронічно засміявся.
– Ви ж знаєте, – продовжував Фарр, що я не став би приховувати від вас чи від Поля, якби довідався що-небудь важливе. Ви ж досить добре мене знаєте.
– Раніше знали, але тоді у вас нерви міцніші були, – відповів Нед. – Ну, добре. Так ось, якщо вас цікавить той тип, котрий був у машині з Беном, ви можете взяти його зараз в готелі "Мажестік," номер чотириста сімнадцять.
Фарр мовчки розглядав зелене сукно свого стола, танцюючу фігурку з літаком на чорнильному приборі. Лице його осунулось.
Нед встав, усміхаючись одними губами
– Поль завжди готовий виручити своїх хлопців з біди, – промовив він. – Якщо вам потрібна його допомога, він з задоволенням дозволить себе арештувати по звинуваченню у вбивстві Тейлора Генрі.
Фарр не підводив очей.
– Не мені вказувати Полю, що йому робити, – вичавив він.
– Геніальна думка! – вигукнув Нед. Він перегнувся через стіл і довірче прошепотів у самісіньке вухо окружного прокурора. – А ось ще одна, не менш геніальна. Не вам робити те, чого Поль не велить...
Усміхаючись, він направився до дверей, проте усмішка зникла, щойно він вийшов на вулицю.
Глава восьма. ПОЦІЛУНОК ІУДИ