– Опис співпадає. – Джек помовчав, потім недбало додав: – Відколи його убили, ця жінка нікого, крім нас, там не бачила.
Нед знову підвів голову.
– А хіба раніше до Тейлора приходили й інші?
Джек зробив ухильний жест.
– Хазяйка не захотіла говорити про це. Сказала, не знає. Але я готовий поспорити, що бреше.
– А по речах не видно?
– Ні! – покачав головою Джек. Жіночого ганчір'я там мало: халатик, піжама, деякі туалетні аксесуари.
– А його речей багато?
– Костюм, пара ботинок, піжама, деяка білизна, шкарпетки, – ось і все.
– А капелюхи є?
– Капелюхів нема, – усміхнувся Джек.
Нед встав і підійшов до вікна. Знадвору було майже зовсім темно. По вікну затарабанили крупні краплі дощу. Нед знову повернувся.
– Дуже дякую. – Його погляд розсіяно ковзнув по смаглявому обличчю Джека. – Думаю, що скоро ти мені знову знадобишся. Може, сьогодні ж. Я подзвоню.
– Добре. – Джек піднявся і вийшов з палати.
Нед відкрив стінну шафу, дістав костюм і пішов у ванну перевдягатися. Коли він виходив звідти, в палату зайшла сестра – висока повнотіла жінка з лискучим блідим обличчям.
– Ви одягнуті? – вигукнула вона стривожено. – Але вам не можна виходити, містер Бомонт! Зараз ніч, починається дощ, і доктор Тейт...
– Знаю, знаю, – проговорив він нетерпляче і направився до дверей.
Глава шоста. КІНЕЦЬ "ОБСЕРВЕРА"
1
Місіс Медвіг відчинила двері.
– Нед? Ти збожеволів! Не встиг вийти з лікарні, а вже бігаєш, ніби вчадів! Та ще під дощем!
– Таксі не протікають. – Його усмішка вийшла трохи кислою. – Поль вдома?
– Він пішов півгодини тому. До клубу, мабуть. Та все одно, заходь.
– А де Опаль? – запитав він, закриваючи двері, і слідуючи за нею через передпокій.
– Її теж немає. Носиться десь від самого ранку.
На порозі вітальні Нед зупинився.
– Залюбки б лишився, та не можу. Поїду я, краще, до клубу і пошукаю там Поля. – Його голос звучав не зовсім упевнено.
Стара жваво обернулася до нього.
– І думати не смій! – буркотливо заявила вона. – Поглянь на себе. Того й гляди схопиш нежить. Ні, ти сядеш тут біля вогню, а я приготую тобі гарячий пунш.
– Не можу я, ма, у мене справи.
Блакитні очі місіс Медвіг раптом заблищали, вона допитливо поглянула на Неда.
– А коли ти виписався з лікарні?
– Щойно.
Вона спохмурніла і осудливо покачала головою.
– Дременув! – Ясна блакитність її очей затуманилась. Вона підійшла до Неда зовсім близько, її лице було майже на рівні його лиця. – Полю що-небудь загрожує? – Її голос переривався, як ніби в горлі у неї пересохло; в очах майнув переляк. – Чи Опаль?..
– Мені треба терміново побачити їх, – сказав він майже нечутно.
Вона сором'язливо доторкнулася до його щоки кістлявими пальцями.
– Ти добрий хлопчик, Нед.
– Не хвилюйтесь, ма. – Він обійняв її однією рукою. – Нічого страшного, буває й гірше. Тільки ... коли Опаль повернеться, затримайте її, якщо зможете.
– А мені ти не міг би розказати? – запитала вона.
– Не зараз. Їм краще не знати, що ви підозрюєте неладне.
2
Під ливнем Нед Бомонт відкрокував п'ять кварталів до аптеки. Спочатку він викликав по телефону таксі, відтак спробував додзвонитися до Метьюса, але марно.
Тоді він назвав другий номер і попросив містера Рамсена.
– Привіт, Джек, – сказав він секунду по тому. – Це Бомонт. Ти не зайнятий?... Добре. Тоді ось що. Я хочу знати, чи ходила сьогодні дівчина, про яку ми з тобою говорили, до Метьюса із "Обсервера" і що вона там робила потім... Вірно. Хол Метьюс. Я намагався йому додзвонитися додому і в редакцію, але все невдало. Так, постарайся не піднімати шуму. Тільки поскоріше... Ні, я не в лікарні. Буду чекати дзвінка вдома. Ти знаєш мій номер... Дякую, Джек, і дзвони мені як можна частіше. Бувай.
На вулиці його вже чекало таксі. Він усівся і дав шоферу свою адресу, але потім постукав пальцем по склу і дав другу.
Невдовзі таксі зупинилось біля сіруватого приземкуватого будинку, що стояло посеред акуратно підстриженої галявини. Виходячи з машини, Нед попросив шофера зачекати його. Він подзвонив. Двері відкрила рудоволоса служниця.
– Містер Фарр дома? – запитав у неї Нед.
– Зараз дізнаюсь. Як передати?
– Містер Бомонт.
Окружний прокурор вибіг у приймальню, простягаючи гостю обі руки. Його зазвичай розлючене обличчя розпливлося в усмішці.
– Дуже, дуже радий вас бачити, Бомонт. Ну, давайте пальто, капелюх.
Нед усміхнувся і покачав головою.
– Ніколи. Я тільки на секунду, по дорозі з лікарні.
– Отже, знову у формі? Прекрасно!
– Відчуваю себе добре, – відповів Нед. – А у вас є що-небудь новеньке?
– Нічого особливого. Ці бандити, що вас обробили, все ще на волі. Ховаються десь. Та ми їх переловимо.
Нед зневажливо скривив рот.
– Я ж не помер. Та вони і не замірялися на моє життя. Більше звичної бійки ви їм не пришиєте. Ну як, ви одержували ще які-небудь зворушливі послання з трьома питаннями?
Окружний прокурор відкашлявся.
– Так, так, одержав одно чи два.
– Скільки? – перепитав Нед з гречною байдужістю. Куточки його губів ледь торкнула лінива усмішка. В очах поблискували веселі іскорки. Він пильно дивився на Фарра.
Прокурор знову відкашлявся.
– Три, – зізнався він неохоче. Але зразу пожвавішав:
– Ви вже чули, як здорово пройшов у нас передвиборний мітинг?
– Листи були все про те ж? – перервав його Нед.
– Хм... більше чи менше. – Прокурор облизнув губи і ніяково пощулився.
– Наскільки більше... чи менше?
Фарр відвів очі і поглянув на краватку Неда, потім кудись убік. Губи його поворушилися, проте він не вимовив ні звука.
Нед зловтішно усміхнувся.
– В усіх цих листах стверджується, що Тейлора Генрі убив Поль? – запитав він вкрадливим голосом.
Фарр підскочив. Втративши над собою контроль, він злякано поглянув Неду в очі.
– О Боже! – видихнув він.
Нед засміявся.
– А у вас, Фарр, нерви слабшають, – продовжив він все так же вкрадливо. – Пильнуйте за собою, бо і зірватися недовго. Поль вам нічого не говорив про ваші нерви?
– Н-ні!
– Може, він ще не помітив! – Нед підняв руку, поглянув на годинника і знову перевів погляд на Фарра. – Ви вже знайшли відправителя? – запитав він різко.
– Послухайте-но, Нед... Я не... ну, розумієте, це... – окружний прокурор затнувся і замовк.