— Ти їх бачив? — питаю я.
— Аякже! Раніше золотий стояв у святилищі, як увійдеш — з правої руки. Ну, а срібний був ліворуч од порога. Тоді храм згорів, ну, після пожежі золотий перекотили в скарбницю клазоменян. Срібний — у притвор храму.
— А які були завбільшки ті казани?
— Золотий важив вісім з половиною талантів і дванадцять мін. Вагу срібного не пам'ятаю, але вміщував він 600 амфор. На свято Феофаній дельфійці наповнювали його втричі розведеним водою вином.
— Ти й ці казани бачив на власні очі? — питаю я, намагаючись у думці виважити казан, зроблений із восьми з половиною талантів і дванадцяти мін щирого золота: талант — 26 кілограмів, міна — близько 450 грамів; отже, на той казан пішло двісті з гаком кілограмів коштовного металу.
— Ті казани бачив не тільки я, а кожен, хто відвідував Дельфійський храм. Хто робив золотий — не знаю, а срібний виготовив Феодор із Самосу. Так мені казали дельфійські жерці. І я з ними цілком згоден. Бо так гарно міг зробити тільки славетний Феодор.
Чітка, детальна розповідь гостя мого не лишає сумнівів у тому, бачив чи не бачив він срібного Крезового казана. На власні очі бачив Геродот і казан Павсанія.
— А казан скіфського царя Аріанта тобі теж доводилося бачити? — з побоюванням питаю я.
— Мені показували його місцеві жителі...— після певної паузи відповідає він і мимоволі поводить плечем.
Отже, тепер я знаю, коли його поранено: як ходив потайки від скіфських жреців-енареїв глянути на той казан; скіфи не терпіли чужинців, котрі намагалися побачити їхні священні місця й священні речі. Геродотові дісталася стріла в плече. Він про це не любить розводитись, та я й не розпитую: кожен має право нікого не впускати до своїх найпотаємніших таємниць...
Зате вже не маю сумнівів, що йому показували той казан. Якщо Геродот бачив щось на власні очі або знає про нього з надійних джерел, він завжди підкреслює: це я перевірив сам; про це мені розповідав управитель храмовим майном у єгипетському місті Саїсі; імена царів перерахували мені за своїми .книгами єгипетські жреці; я доїхав аж до Елефантіни, а про землі за Елефантіною вже довелось просто розпитувати в людей і збирати чутки.
Казан Аріанта Геродот бачив особисто. Й порівнював його з так само відомим йому Павсанієвим казаном.
Скіфський казан він називає мідним, виготовленим з переплавлених наконечників стріл. Але міддю греки називали не тільки чисту мідь, а й мідні сплави. Скіфи ж користувалися виключно бронзовими наконечниками стріл. Цих наконечників у наших музеях безліч: акуратні, замашненькі, ще й з гарпунцем.
— Скільки скіфів,— знову каже Геродот,— я не можу точно визначити. Ба, за словами одних, скіфів дуже багато, а за словами інших людей, справжніх скіфів нібито дуже мало.
Це свідчить про племінну строкатість населення скіфських земель.
— Твоя думка знайшла підтвердження в останніх працях наших істориків,— намагаюся я порадувати Батька історії, але він зверхньо дивиться на мене й мовчить.
Академік Рибаков та інші радянські вчені довели на підставі незаперечних археологічних та писемних джерел, що принаймні так звані скіфи-орачі й скіфи-хлібороби були праслов'янами, а вони ж становили переважну частину населення Скіфської держави й займали три чверті її земель. Та чи міг у ті часи Геродот точніше визначити населення такої великої країни? Він був спроможний сказати лише "багато", "дуже багато", чи, навпаки, "мало", "дуже мало" й при цьому не навести жодних цифр. Або дати образну відповідь: мовляв, за царя Аріанта скіфів було стільки, скільки наконечників для стріл можна виплавити з отого ексампейського казана, що в шість разів більший від Павсанієвого й має стінки шість пальців утовшки. Що Геродот і зробив.
Але розв'язати цю задачу не міг тоді навіть геніальний математик, старший сучасник Геродота Піфагор.
Лита судина таких величезних розмірів могла мати форму тільки півсфери. Казан Аріанта вміщував 3600 амфор, або 144 тисячі літрів рідини. Товщина його стінок була шість пальців; грецький "палець", або "дактиль", дорівнював 19,3 міліметра.
Отже, маючи такі дані, сучасники Геродота ще не могли обчислити масу казана, але в наш час це вже не проблема, бо через двісті років після Геродота нас навчив обчислювати сфери та кулі геніальний сіракузець Архімед.
Казан скіфського царя обчислив доцент Київського держуніверситету Василь Степанович Копань, а перед цим ми з Людмилою Миколаївною Романюк, завідувачкою відділу археології Київського історичного музею, важили найдавніші наконечники скіфських стріл. Коли ми виважили їх достатню кількість, середня вага такого бронзового наконечника виявилася близько десяти грамів.
Діаметр казана становив 8 метрів 20 сантиметрів, а вага, за даними Геродота, близько 122 тонн.
— Чи можна було вилити в часи досить примітивної металургії таку колосальну судину? — спитав я в доцента Копаня.— Чи не переплутав чогось Геродот?
Василь Степанович Копань, металофізик і знавець історії металургії, відповів не вагаючись:
— Я вірю йому! Найвірогідніше, казан відливали на природному або штучно насипаному пагорбі. А плавильні печі були розташовані колом на самій горі. Їх могло бути півтора-два десятки. Форму ж для казана вистругали посередині між печами й трохи глибше від них. Бронзу в печах плавили й зливали в форму жолобами. За чіткої організації роботи виливання могло тривати безперервно й закінчитися протягом одного дня. Після цього пагорб зрізали, а казан повністю виявився на поверхні.
Очевидно, цей грандіозний пам'ятник першого перепису населення європейської держави вражав уяву своїх і чужих, бо Батько історії захоплено вигукує:
— Який справді незчисленний народ!..
А ми тепер можемо сказати набагато точніше.
Скільки ж наконечників склали підданці до ніг свого царя?
Якщо поділити вагу всього казана на вагу одного наконечника, то одержимо дванадцять мільйонів двісті тисяч штук. Стільки ж було й скіфів за сім сторіч до нової ери, коли про Рим ще ніхто й не чув, а Карфаген ледве вбирався в силу,— дванадцять мільйонів двісті тисяч чоловік.
Нам тепер важко порівнювати, багато це чи мало, бо не маємо подібних прикладів з інших країн. Ми тільки знаємо, що в тому-таки Римі через тисячу років після скіфського царя Аріанта мешкало близько одного мільйона громадян і рабів, а в усій переважно вкритій горами Італії — п'ять-шість мільйонів. Або що населення України за часів Богдана Хмельницького складало десь одинадцять мільйонів чоловік, а тодішні Польща й Росія мали приблизно по дев'ять...