— Мене убила ця відповідь! — призналась Мар’яна.
— Я питалася, як знайти людині втрачену, розбиту на мільярди цілість, а він у відповідь, замість хліба, — цеглину. Досі було таке щось ніжне, недіткливе, що не можна було нікому сказати. Сьогодні — наче вже про минуле кажу. Мене убила сухість, раціоналістичність. Для нього треба "умов", познайомитися, часу на вивчення одне одного… Словом — "як до тебе ходити, тебе вірно любити? В тебе миші лихі…" Для мене досить було одної першої миті, щоб прийняти його всього, який він є. Я зовсім не хочу заводити сухости. Це теж — фальш, маска. А я хочу тепла.
— Ніколи не треба всю вину перекладати на іншого, — остерігає Ребе. — Він же міг тобі й зовсім не відповісти.
— То от же я й шукаю. Звідки, коли постав фальш? Чи у моєму прагненні перевести закохання на рейки дружби, чи в розбіжності звабливого погляду із сухим невідгуком на мою щирість? Покищо, я дійшла до висновку, що еманації нема. В просторі не протягнені невидимі ниточки. Це тільки моя туга обволікала мене й створювала ілюзію еманації. Насправді ж, вона далі мого центру не йде, в просторіні випарюється, зникає.
Мар’яна в горі. Вона розтрощена. Але цей гострий біль неприйнятої чудово гармоніює із образом птахи-діви, що сидить на яхонті й розпущеним крилом закриває море. Вона на другого того листа не захотіла й відповідати. Все це їй дуже дороге, миле, — і так бездарно розплескати? І отже: Мар’яна умре, як не побачить сьогодні Звабливого.
— Я прийняла все, перед чим мене поставлено. Залишився образ і він чарує безмежно. Мушу побачити — бо інакше умру. Обікраду себе. Він повинен вийти з обіду, і я сиджу тут із арією "Садка"…
Ребе не може покинути Мар’яну, коли так. Він, навпаки, примушує Мар’яну не сидіти, а піти на той бік вулиці, мимо тих дверей, звідки має вийти Звабливий. Не буде нічого дивного, коли випадково трапиться вона йому на дорозі в товаристві такого статечного добродія.
І так вони з годину ходять, говорять про все, що лежить на поверхні свідомости. Дуже багато про Васанту.
Нитку між ними в’язав тепер лише Ребе. Може цього й досить? Все ж ті нові люди, що проходять близько Мар’яни, не такі близькі, як Васанта здалека.
Всі інші — люди поверхні. А в Ребе їй миле нехтування тим, що сьогодні в ціні: загальновживаними приписами, тщеславністю, чинами. Навпаки, він має потяг до малих людей. Малі людські справи в нього підносяться до значних вартостей, а титули мають невелику ціну. І з Ребе, більше, ніж із якою подругою, — навстежень щирість, бо й сам він такий. Ребе високо цінить кожну твою думку, не тому, що вона така сама, як його, а тому, що зовсім протилежна і не хоче уподібнюватися ніяким іншим. І Мар’яна цінить Ребе, бо інший — як нема залицяння, то й відвертається відразу. А з ним саме й добре Мар’яні тому, що він цінить її не за зовнішність.
Найздоровший душевний клімат тоді, як звільнена від тривог, нав’язаних статтю, а почуваєш себе повною окриленою вічною істотою. Коли гени мовчать, а співає сома. Оте співуче почуття й байдужість до своєї зовнішности, — це той стан, в якому вона сама себе любить. І це їй так завжди в товаристві цього змисловця, що ніколи не адресує до неї своєї змисловости. "Наші взаємини засновані на тому, — сказав раз Ребе, — що одному від одного нічого не треба. Тому вони ніколи не в’януть". Тому, може, їм удвох ніколи не нудно; як не бачаться, то не сумують одне за одним, а як побачаться, то радіють…
І не сталося ще й разу так, щоб при зустрічі не було в них мови про Васанту. Так і тепер. Ребе переказує Васантине: чому Мар’яна не заходить?
— О! — безнадійний жест Мар’яниної руки. — Вона переживає тепер родинну ідилію, їй не до нас.
— Саме тепер до нас. Вона вже — солом’яна вдова, — побожно підтиснув уста Ребе, а це він робить тоді, як має якесь застереження.
Мар’яна з хвилину дивиться на Ребе, чи він жартує? Чи не криється тут яке непорозуміння? Васанта ж вийшла заміж за якогось облізлого керсправа. Ще нема й року, здається.
— А хіба, щоб розійтися, треба більше? Буває, досить одної години.
Ребе такий всебічний, гранчастий, що до кожного відтінку й пориву в нього знаходиться така ж грань. Мар’яна, слухаючи про його, непристойні часом, походеньки, знала, що не весь він у цьому. Може й Ребе слухав її нарікання на нудьгу і знав, що не вся Мар’яна в цьому? "Тільки гімназистки вірять що творча індивідуальність може себе вичерпати" — вилаяв він раз Мар’яну. Може й з Васантою знаходить він ще яку іншу грань, бо каже:
— Вона дуже самотня. Як чекати, поки прийде, що хочеш, то можна й не дочекатися.
Мар’яна хотіла щось заперечувати, але тут із дверей, що їх так довго вони пантрували, вийшло два горбані.
Один був карлуватий вроджений горбань. Другий — тонка астенічна порода і ледве намічена кривизна спини, згублена в загальній стрункості. Два горбані завжди були разом. Вони не зауважили двох змовників, підійшли до будки з водою, спинилися, пили воду.
Мар’яну не хотіли нести ноги, але Ребе вів її слідом за парою горбанів. Коли ж вони вже зовсім підійшли, високий раптом обернувся й гостро-пронизливо глянув на Мар’яну та її супутника. Напевно Ребе розглядав його з тим самим цікавим виразом, з яким і Галина часом поглядає на Мар’яну. Звабливому це не сподобалося й він рвучко обернувся спиною. І того пронизливого погляду не могла вона витримати, але як же вона себе обікрала!
— Боже, що він подумає? — вирвалося в неї, коли вони проминули будку. — Я дуже шкодую, що передала ініціятиву в ваші грубі руки.
Ребе, чудовий Ребе, знайшов у своєму гнучкому умі прекрасну відповідь:
— Хай що хоче, те й думає! Ми маємо право ходити по наших вулицях, де нам заманеться, а як йому не подобається, то хай собі їде до свого Кам’янця… Ходім до нас обідати!..
XIV
Васанта вже позбулася свого лисого? Треба до неї зайти. Чим дише Васанта? Не можна так губити друзів у цім безлюдді. З Ребе дуже добре, краще, ніж з усіма, ця їхня безкорисливість і радість зустрічі, ця необмежена воля вияву на ґрунті щирости — великий скарб. Але й Васантин гіркий скепсис, їдкий сміх над собою теж часом потрібні.
Про лисого — ані слова. Натомість — про нову роботу, гарне ставлення начальства… — Уяви собі, такий черевань, такий товстий, що ти перелякалась би. Але товсті всі добродушні. — Можливо, що Васанта поїде з директором до Москви у відрядження. Якби Мар’яна була ближче чи мала телефон, Васанта часто кликала б її на роботу. В них раз-у-раз відбуваються наради.