СИНИ ЦАРЯ НАРЗАНА
У далекому царстві за сімома горами та сімома морями жив собі цар Нарзан. А цар той був дуже старий і ослаб на очі. Кличе він своїх трьох синів: Персня, Берла і Меча — та я каже:
— Сини мої любі, сини мої дужі, витязі славні, занедужав я, сини мої, на очі, а чую, що десь там в світі серед темного моря є скляний острів, а на сьому острові смарагдовий замок з рубіновими заборолами та сапфіровим дахом. У сьому замку є водиця-живиця. Хто з вас її мені принесе, сей буде моїм наслідником. Ідіть, сини мої любі, а Бог вас нехай благословить.
Йдуть царевичі, йдуть, аж вкінці зупинилися на розпутті. Шлях їх розділився на три стежки. Одна йшла на схід сонця, друга — на захід, а третя — прямо на полудень.
Стали вони та й задумались. Потому промовляє словами найстарший брат до молодших братів:
— Браття мої любі! Перед собою маємо три шляхи. Не всім нам йти одним, а потреба нам поділитися ними. Я піду вправо, другий — вліво, а останній піде прямо перед собою. Кожен з нас нехай устромить в бік своєї стежки кинджал з напоясником. Котрий же з нас верне, витягне кинджали, огляне їх. Як побачить чисті, то се знак, що браття в дорозі; як не знайде їх, то брати вернулись додому. Чий же кинджал запливе кров'ю — се знак, що брат є в небезпеці і тому треба йти його дорогою на поміч.
Розпрощалися брати, і кожен пішов своєю дорогою. Наймолодший, Меч, пішов прямо на полудень. Його дорога йшла все лісом та лісом. Два тижні йшов він лісом, стріляв дичину, живився нею, а кожного вечора й ранку складав Богові жертву, молячи та просячи його за здоров'я очам свого батька.
Третього тижня почув він страшний крик. Пішов за голосом і побачив ведмедя, що стояв над приголомшеним пустельником. Лапою здер шкіру з голови і хотів уже гризти його зубам.,.
Прискочив Меч до нього і проколов ведмедя наскрізь своїм ратищем. Обернувся ведмідь до свого нового ворога, заричав з болю і повалився перед ногами Меча.
Приступив Меч до кров'ю облитого пустельника, що лежав без пам'яті біля джерела, з котрого випливала чиста, холодна вода, почав змивати кров з нещасного, перев'язав його рани і заніс його до печери, де знайшов постелю з сухого листя.
За якийсь час дав пустельник малесенький знак життя, відкрив свої очі, ніжно вдивився в царевича, перехрестив його і сказав:
— Господи Боже, благослови царевича, сина Нарзана. Вирятував ти мене від смерті, поможу я тобі за се дістати водиці-живи-ці, по котру послав тебе батько. Йди тепер на схід сонця, скоро побачиш поляну, серед котрої пасеться білий кінь. Плесни в долоні, коник прибіжить і дасть на себе сісти, але тримайся добре, бо одним скоком стане він біля підніжжя скляної гори, а другим, ні разу не ковзнувшись, буде він на її верху і стане перед замком. Проти тебе вискочить зі страшним бреханням пес з чотирма головами. Ті зернята, що тобі даю, кинеш псові в очі — від них він засне, а ти зможеш увійти в замок. В ньому буде дванадцять покоїв. В десятому найдеш два дзбани з водою, переставиш їх місцями, бо знай, що в однім з них, що переставиш під праву стіну, є водиця-живиця, а у другому — мертвиця. Опісля вдариш тричі в дзвін, що стоятиме у вхідних дверях. На сей клич з'явиться змій, той страшний сторож водиці-живиці і зачарованої принцеси, що її знайдеш в дванадцятому покої. Як будеш вертатись, пам'ятай: не оглядайся.
Царевич вклонився низько пустельникові, поцілував його руку, подякував та й відійшов.
На поляні знайшов коника, звабив до себе, сів на нього, а той поніс його на замок. Царевич усе зробив, як радив пустельник, а вкінці вдарив тричі в дзвін, на звук якого відчинилися з громом з одинадцятого покою двері і з'явився страшний змій та й засичав:
— Чого тут хочеш, Нарзанове щеня?
— Водиці-живиці, — відповів сміливо Меч, — водиці для недужого батька.
— Дістанеш тоді, — просичав змій, — коли мене побореш. От стань там біля тої посудини, біля правої стіни, а я стану при лівій — напиймося з тих дзбанів і борімся, — сказав так змій, та на своє лихо, бо не знав, що дзбани переставлені.
Змучений дорогою царевич радо вхопив дзбан та й напився з нього. Вода оживила його. Він вхопив хутко свій лук і сміло випустив стрілу в груди змія, але стріла відскочила від грубої луски, якою було покрите його тіло. Змій зареготався та й каже:
— Почекай-но, почекай, пив ти, нап'юся й я, то побачиш, що одною лапкою тебе уб'ю і роздавлю.
Сказавши теє, напився із дзбана, але як же він зачудувався, коли замість того, щоб покріпити свої сили, відчув слабість в суставах і дрімоту.
— Перехитрив ти мене, песику Нарзана, і намість тебе я тут здохну із-за твоєї зради, але не смійся і не веселись дуже, знай, що і тебе жде скора зрада і підла смерть.
І простягся змій по помості й здох.
Царевич, боячися все-таки зради, встромив йому меч у серце, відрубав голову, а сам пішов у дванадцятий покій. Відімкнувши зачинені двері, побачив там на лелійному ложі прекрасну дівицю.
— Встань, — каже, — немає вже того, що тебе неволив. Але дівчина не відзивалася, а папуга з вікна крикнув:
— Дурень, дурень. Поцілуй її, дурню!
Меч зрозумів, поцілував її в чоло, а вона відкрила очі і зітхнула глибоко.
— Ходи, ходи звідси, — промовив принц, — змій убитий, а водицю-живицю візьмемо з собою.
Тоді дівчина сказала йому:
— Візьми й мертвиці, вона нам придасться, а з сеї скрині —перел і золота, скільки понести можеш.
Царевич так і учинив, і вони вийшли з замку, взявшись попідруки, й сіли на коня.
Та щойно стали спускатись вниз, почало за ними гриміти, блискати, кидати камінням. Меч хотів уже обернутись, але дівчина закрила йому очі рукою і сказала:
— І не думай, бо загинеш.
І кінь піднявся в повітря, а за другим скоком став на розпутних стежках і сказав:
— Злізай, царевичу. Далі з тобою не піду. А он твій кінь пасеться недалеко.
Царевич пустив білого коня і пригадав собі заповіт братів. Вийняв ножі, а обидва були залиті кров'ю! Тоді свиснув він на свого коня і поїхав дорогою найстаршого брата.
їде ж він, їде, аж зупинився перед воротами міста, доми котрого були покриті чорним киром*.
— Що се таке? — спитав він перехожого.
— Король вмирає, — відповів сей, — а там є дві шибениці. Король прийняв двох королевичів, що зайшли сюди, як своїх, а вони змовились короля струїти, царство його між себе поділити. Зрада вдалася, і їх мають повісити.