Сини царя Нарзана

Страница 2 из 2

Корнило Устиянович

Царевич скочив на лобне місце й побачив там багато людей, а під двома шибеницями своїх обох братів.

І жаль йому стало братів дуже, тож крикнув до катів:

— Не вішайте, даруйте мені отсих двох, а я вам виздоровлю короля.

Тоді прискочив до нього народ і каже:

— Се якийсь спільник. Нехай ті повиснуть, а він, коли не оздоровить короля, піде за ними.

Тоді встромила дівчина руку в дзбанок з мертвицею і почала бризкати на людей. Де найменша крапля водиці впала, там люди від неї завмирали. Заснули й кати, а царевич розкував своїх братів і велів їм ждати його за воротами, а сам пішов до королівського замку.

Дав умираючому королеві налитися водиці-живиці.

— Ти хто такий? — спитав король, який відразу одужав.

— Я син Нарзана.

— То ти — брат отсих двох, що мене хотіли струїти?

— Брат. Я їх випросив собі за те, що тебе оздоровлю.

Сини царя Нарзана

— Бери, — відповів король, — але й стережись, бо хто раз за ласку платив зрадою, той і вдруге се учинить. Вовка де стрінеш, то бий.

Багато обдарований королем, зустрів Меч своїх братів за воротами і взяв їх на повіз, запряжений шістьма королівськими кіньми.

Оповів братам свою пригоду, а вони присягались, що тільки злоба челяді короля і суддів зробили з них злочинців, а вони зовсім не важили на життя короля, бо струївся сам рибою, якої забагато наївся.

Меч повірив їм, і в любій згоді їхали далі, аж зупинились у темному лісі біля корчми, де стали вони на ніч.

Дівчина приготувала вечерю, а коли наймолодший брат оглядав коні і їх напував, вийшли Перстень і Берло надвір і почали пошепки радитись, що зробити, бо як брат привезе батькові водицю і тую принцесу, то стане наслідником престолу й почне над ними панувати.

— Як же би то нам його позбутись?

— Не журись, — сказав до Персня Берло. — Та він має во-дицю-мертвицю з собою. От її дамо напитись, то й вмре, а ми вернемось додому. За маєток і дівчину кинемо жереб.

— Погано ти радиш! — сказав молодший брат, Перстень. — Я вже не хочу вбивати брата. Він нам лише добро діяв, але, як він засне, бризнем на нього мертвицею, щоб ще лучче заснув, винесемо в ліс та й кинемо в глибоке провалля, що тут недалеко.

Згодився на те Берло, та зробили вони так, як нарадились. Холод і волога пробудили царевича Меча, і він побачив довкола лише глибоке провалля. Пригадав собі все і гірко заплакав.

Згадав царевич, що колись врятував лиса, на котрого напав гірський орел. Лис той дав йому напам'ять пищик, щоб запищав у нього, коли буде у великій пригоді. Тепер Меч запищав тричі. Відразу вліз якоюсь дірою у його яму лис і каже:

— Здоров був, царевичу, хапай мого хвоста, а я витягну тебе звідси.

Царевич так і зробив, потому пішов до того міста, де царював його отець Нарзан.

Він увійшов у те місто, але лице його так змінилось, що ніхто його не впізнав. Невпізнаний ввійшов у царський двір, зайшов до вівчарні і дався впізнати вівчареві, а той йому каже:

— Мечу наш дорогий, царевичу, велике горе буде. Ото прийшли твої брати, привели з собою панну і принесли водицю-живицю і мертвицю. Кого хотять, того й виправляють на той світ, а твому отцеві повернули зір, і царство має бути поділене між них обох.

На ті слова зняв царевич з правої руки перстень, що його дістав на замку скляної гори від принцеси, і каже:

— Іди, дай сей перстень принцесі, що з моїми братами сюди приїхала, але не кажи ні слова, а вертай назад.

Вівчар пішов, а царевич чекав його приходу.

Аж тут відчинились двері і показалась Лелія, принцеса з замку скляної гори, і кинулась царевичу на шию.

Коли царевич оповів їй свою пригоду, побігла вона до старого царя Нарзана і розповіла про зраду братів. Цар скликав всіх людей і запитав обох своїх синів:

— Сини мої любі, ви мені дали світло очей моїх, а вам за те належиться заплата; межи вас розділю я царство своє, але скажіть менів що я маю вчинити з такими людьми, що свого брата, котрий вибавив їх від смерті, кинули у провалля на роздертя вовкам і ведмедям.

— Для таких мало шибениці, — сказав Берло.

— Таких колесувати, — сказав молодший, не знаючи, що він сам на себе видає осуд смерті.

Цар тоді вернувся в покої, взяв за руки свого сина Меча, вивів перед весь народ. Тоді сказав наляканим двом старшим братам:

— Не хочу вас колесувати, не хочу, щоб ви гинули на шибениці, але геть з-перед мого лиця, з мого царства: Меч і його жінка Лелія успадкують по мені моє царство.

Весь народ одобрив справедливий осуд царя.

Кир — сукно