Коли Сепелі врешті покинула порося й міністра, падло підхопив промовець з навітряного берега. Корніліс уже зірвався й утікав, як порося влучило йому під коліна і збило з ніг. Увесь люд і військо з гвалтом та реготом прилучилося до забави. Хоч як крутився та кидався навсібіч колишній міністр, скрізь переймало його здохле порося. Він тікав між авокадо й пальми, наче переляканий кріль. Ніхто не торкався до нього руками, його мучителі давали йому дорогу, але весь час гналися за ним, і порося літало так швидко, як тільки встигали підхоплювати його людські руки.
Скоро погоня зникла на Дроковій стежці, Гриф із торгівцями рушив до королівської скарбниці. Минув день, і давно вже запав вечір, коли вони обміняли на металеві гроші останню фіту-айвську банкноту.
VIII
У лагідному присмерковому холодку якийсь чоловік виплив на човнику з берегових заростів і попростував до "Кантані". Човник був старий, нікчемний, і чоловік гріб дуже тихо, раз у раз спиняючись вичерпати воду. Матроси-канаки весело зареготалися, коли він підплив до шхуни й насилу переліз через поруччя. Чоловік був неймовірно брудний і якийсь ніби запаморочений.
— Можна мені сказати вам слово, містере Грифе? — запитав він сумно й покірливо.
— Тільки сядьте за вітер та трошки далі,— відповів Гриф. — Ще далі. Отак краще.
Корніліс сів на поруччя й обхопив голову руками.
— І справді,— сказав він, — Від мене тхне, як від недавнього бойовища. Голова мені болить, мало не лусне. В'язи мені скручено. Зуби хитаються в щелепах. У вухах наче джмелі гудуть. Мозок мій зрушив з місця. Я пережив землетрус та чуму, а з неба дощем сипалися свині.— Він замовк і зітхнув, аж застогнав. — Я бачив страшну смерть. Такої не міг би собі уявити жоден поет. Неприємно, щоб тебе зварили в олії, або з'їли щури, або роздерли дикі коні. Але щоб тебе забили здохлим поросям!.. — Він аж здригнувся з того жаху. — Далебі, це переходить межі людської уяви.
Капітан Бойг виразно чмихнув носом і пересунув свого брезентового стільчика далі проти вітру.
— Я чув, що ви їдете до Япу, містере Грифе, — сказав Корніліс. — Я хочу попросити вас за дві речі: перевезіть мене та дайте чарку ірландського віскі, що від нього я відмовився у той вечір, як ви приїхали.
Гриф плеснув у долоні, і коли підійшов стюард-тубілець, загадав йому принести мила та рушника.
— Ідіть на бак, Корнілісе, та насамперед помийтеся, — сказав він. — Служник принесе вам штани й сорочку. До речі, поки ви ще не пішли, скажіть-но, як це вийшло, що ми знайшли в скарбниці більше металевих грошей, ніж було ваших папірців?
— Я тримав там і свої власні гроші, ті, що привіз з собою, аби було з чим починати.
— За затримку та інші збитки ми вирішили стягти гроші з Туї Туліфау, — сказав Гриф. — Отож лишок ми вам повернемо. Відрахуємо тільки десять шилінгів.
— А це за що?
— То ви думаєте, що здохлі поросята на деревах ростуть? Ми провели по книгах десять шилінгів, що їх заплачено за порося.
Корніліс здригнувся й кивнув головою:
— Далебі, я вдячний, що то було порося не за п'ятнадцять і не за двадцять шилінгів.
ПЕРЛИ СТАРОГО ПАРЛІ
І
Канак-стерничий крутнув кермо, і "Малагіні", повернувшись провою до вітру, вирівнялася. Її передні вітрила позвисали, кінці линв застукотіли в брезент, зашурхотіли хутко вибирувані талі, і шхуна нахилилася на другий бік, а її вітрила надулися на іншому галсі.
Хоч було ще дуже рано і віяв свіжий вітерець, але п'ятеро білих людей, що розташувалися на пів'юті, були ледве вдягнені. Девід Гриф та його гість, англієць Грегорі Малгол, мали ще на собі піджаки та китайські капці на босу ногу. Капітан з помічником були в тоненьких сорочках і простих парусинових штанях, а комірник усе тримав у руках сорочку й не хотів її вдягати. Піт виступав йому на чолі, і він спрагло підставляв голі груди проти вітру, що не приносив прохолоди.
— І вітер дме, але до чого ж парко, — поскаржився він.
— Що воно робиться на заході, хотів би я знати, — і собі докинув Гриф.
— Це ненадовго: вітер допіру почався, — сказав капітанів помічник, голландець Герман. — Він весь час міняється: то п'ять хвилин з одного боку подме, то десять з другого, а тоді годину звідкілясь інде.
— Щось таки буде, таки буде, — забідкався капітан Ворфілд, пальцями розчісуючи кущисту бороду й виставляючи підборіддя на вітер у марній надії знайти прохолоду. — Вже півмісяця, як погода сказилася. Три тижні не було доброго пасату. Все перемішалося. Вчора над захід сонця барометр став хибати, та й досі хибає, хоч люди тямущі кажуть, нібито це нічого не важить. А все ж мені таке не подобається. Нервує дуже, знаєте. Отак само барометр хибав тоді, як ми втратили "Ланкастера". Я був тоді ще учень, але добре те пам'ятаю. Новісіньке судно, на чотири щогли, сталева обшивка, перший рейс. Старому аж герци надірвалося. Сорок років плавав на суднах компанії. А ні еля того випадку почав марніти й через рік помор.
Спека просто душила, хоч було вітряно і ще рано. Пітер тільки натякав на прохолоду, але не давав її. Якби не волога, то можна було б подумати, що він дме із самої Сахари. Не було ні юги, ні туману, тільки мрява далечина здавалась імлистою. Хмар, власне, теж не було, — лиши якийсь тьмяний покрівець заслав небо, і сонце по могли пробитися крізь нього.
— Приготуйтеся! — спокійно й чітко наказав капітан Ворфілд.
Темношкірі матроси-канаки в коротеньких штанцях, дарма що розпарені, швидко прилаштувалися коло вітри і і талів.
— Круто під вітер!
Стерничий жваво повернув кермо, і "Малагіні" плавним поворотом змінила галс.
— Та це ж просто чарівниця! — оцінив шхуну Мол гол. — Я не знав, що торгівці південних морів плавають на яхтах.
— Її зроблено в Глостері як рибальську шхуну, — пояс нив Гриф. — А глостерські судна будовою, спорядженням, ходом — ті ж самі яхти.
— Протока просто перед вами, чого ви звертаєте? — здивувався англієць.
— Ану спробуйте, капітане Ворфілде, — запропонував Гриф. — Покажіть йому, як то входити в лагуну на гребені відпливу.
— У бейдевінд! — наказав капітан.
— Так, бейдевінд! — відгукнувся канак, повертаючи кермо на півшпиці.
"Малагіні" завернула у вузенький прохід до лагуни великого довгастого коралового острова. Формою своєю він скидався на три атоли, що, розростаючись, колись зіткнулися між собою і вже не змогли розмежуватись. На піщаному кільці купками росли кокосові пальми, проте було багато голих місцин, де положистий берег сходив так низько до води, що пальми не могли там рости. Крізь ті прогалини видніла захищена лагуна; вода в ній була тиха, тільки ледь побрижена. Ця лагуна з нерівними берегами про стягалася на багато квадратових миль, і вода під час від пливу рвалася в море через єдину протоку — таку вузьку, що течія в ній радше скидалася на річкові пороги, ніж на простий вхід до атолової лагуни. Вода кипіла, вирувала, клекотіла і пінявими хвилями сунула в океан. Раз по раз наштовхуючись на "Малагіні", хвилі збивали її з рівного курсу й наче крицевими клинцями відпихали до краю протоки. Шхуна вже чималенько посунулася вперед, але врешті мусила повернутись, бо опинилася надто близько до коралового берега. Змінивши галс, вона стала бортом до течії, що сама винесла її назад у море.