"Певна річ, — думав він, — якби це я опинився на місці Трурля, то із властивою мені розсудливістю я одразу ж дав би всьому лад. Замість бешкетувати й розпатякувати про перевтілення, що скидається на психічне захворювання, я, скориставшись новим королівським тілом, наказав би влаштувати облаву на псевдо-Трурля, тобто на Балеріона, який гасає тепер десь по місту, й заодно звелів би другому конструкторові залишатися під моїм королівським боком у ролі таємного радника. А цей бовдур заплішений, — так мимоволі він назвав подумки Трурля-короля, — розпустив свої нерви. Нічого не вдієш, треба пустити в дію весь свій стратегічний хист, інакше добром усе це не скінчиться..." Кляпавцій почав пригадувати все, що знав про замінник особистостей, а знав він чимало. Найважливішою і водночас найстрашнішою здавалася йому та небезпека, про яку легковажний Балеріон, зловживаючи Трурлевим тілом, навіть уявлення не мав. Бо якби він десь упав і вперся рогами в якусь матеріальну, але неживу річ, його особистість негайно б перейшла у ту річ. А що мертві предмети не мають особистості й тому нічого зі свого боку не можуть запропонувати для обміну, Трурлеве тіло впало б мертвим, а королівський дух, закляклий у камені, у стовпі ліхтаря чи навіть і в старому черевикові, до кінця світу залишився б у тому втіленні. Стурбований цим Кляпавцій прискорив ходу й уже неподалік від заїзду, де міщани жваво обговорювали події, дізнався, як його колега, мов навіжений, вискочив з королівського палацу, наче за ним чорти гнались, і, збігаючи довгими крутими сходами до порту, впав і зламав ногу. Це його страшенно розлютило; лежачи, він почав кричати, нібито він — король Балеріон у власній особі, тому вимагає придворних лікарів, паланкін з пуховою периною й освіжаючих пахощів. А коли присутні сміялися з тих теревенів, він повзав по бруківці, лаявся на всі заставки і дер на собі одежу, поки якийсь жалісливий перехожий не нахилився над ним, щоб його підняти. Тоді потерпілий зірвав з голови шапку, з-під якої, як присягались очевидці, визирнули чортячі роги. Цими рогами він буцнув у лоба доброго самаритянина, зразу ж упав на землю, мов неживий, якось дивно знерухомівши, і тільки тихенько стогнав, а той, кого він ударив рогами, вмить змінився, "наче сам сатана вселився в нього", і, танцюючи, підскакуючи, розштовхуючи всіх, хто стояв у нього на дорозі, чимдуж помчав сходами до порту.
Кляпавцію аж недобре зробилося, коли він почув про це, бо зрозумів, що Балеріон, скалічивши тіло Трурля, яке так недовго йому служило, хитро перейшов у тіло якогось незнайомого. "Ну, отепер почнеться! — з жахом подумав Кляпавцій. — Як же тепер знайти Балеріона, що сховавсь у новому й незнайомому тілі? Де його в тому втіленні шукати?" Конструктор намагався обережно випитати від міщан, що то був за перехожий, який так уважно поставився до скаліченого псевдо-Трурля, а також, що сталося з рогами. Але ніхто не знав, що то за один, той милосердний, бачили тільки, що вдягнений був як чужинець і як моряк, видно, прибув кораблем з далеких країв. Про роги ніхто нічого не знав, і тільки якийсь безпритульний жебрак (його не змащені мастилом ноги швидко проіржавіли, і він пересувався тепер на коліщатках, отож і краще за інших бачив, що робиться низько біля землі) сказав Кляпавцієві, ніби той благородний моряк зірвав роги з голови лежачого так швидко, що ніхто цього й не помітив. Отже, виходило, що замінник знову був у Балеріона в руках і низка карколомних перевтілень може тривати далі. Проте звістка, що він перевтілився тепер в якогось моряка, не на жарт налякала Кляпавція. "Отакої! — подумав він. — Моряк може негайно відплисти зі своїм кораблем. Якщо він своєчасно не з'явиться на корабель (а він напевно не з'явиться, бо не знає, з якого він корабля!), капітан звернеться до портової охорони, а та заарештує його як дезертира, і таким чином король Балеріон опиниться у в'язниці. А якщо в розпачі хоч раз стукнеться об стіну рогами, тобто апаратом, — біда, сто разів біда!" Хоча й шансів знайти перевтіленого в моряка Балеріона в нього майже не було, проте Кляпавцій ту ж мить рушив до порту. Йому пощастило, бо ще здалеку він побачив чимале збіговисько. Чуючи носом смалене, конструктор замішався в натовп і з підслуханих розмов зрозумів, що сталося щось дуже схоже на те, чого він боявся: якихось кілька хвилин тому один шановний арматор, власник цілої торговельної флотилії, побачив свого моряка, якого він досі вважав винятково дисциплінованим. А тепер той моряк сипав прокльонами на перехожих, а тим, котрі зупиняли його й радили йти своєю дорогою і не потрапляти на очі поліції, зухвало відповідав, що він сам може бути ким захоче, хоч би навіть і всією поліцією відразу. Засмучений цією картиною, арматор обізвався до моряка, який, не довго думаючи, підняв із землі грубу палицю і зламав її на ньому. Тоді з волі лихого випадку з'явився наряд поліції, очолюваний самим комендантом дільниці, який патрулював порт — традиційне місце частих бійок. А що моряк і далі виявляв свій норов, комендант звелів ув'язнити його. Під час арешту моряк, мов навіжений, кинувся на самого коменданта й буцнув його головою, з якої стирчало щось схоже на роги. І ту ж мить моряка неначе підмінили — він почав горлати, нібито він поліцай, і то не звичайний, а начальник портової охорони, а комендант, слухаючи ці нісенітниці, замість розсердитися, хтозна-чого розсміявся, немовби був надзвичайно вдоволений, і наказав своїм підвладним, щоб вони, не шкодуючи ні рук, ні кийків, чимшвидше відвели бешкетника до холодної.
Отак протягом неповної години Балеріон змінив свою тілесну резиденцію уже втретє й перебував тепер у тілі коменданта поліції, а той, бідолаха, нічим не завинивши, сидів у підземеллі в'язниці. Кляпавцій тільки зітхнув і подався просто до поліційної дільниці, що містилась у кам'яному будинку на березі моря. Ніким не затримуваний, він увійшов до будинку й почав зазирати по черзі до порожніх кімнат, аж поки опинився віч-на-віч з озброєним до зубів велетнем у тіснуватій уніформі, який, суворо глянувши на нього, зробив такий рух, ніби хотів викинути його за двері. Наступної миті здоровань, якого Кляпавцій бачив уперше в житті, раптом підморгнув йому, і його не звичне до сміху обличчя дивно змінилося. Голос у нього був — як і годиться поліцаєві — грубий, але сміх та підморгування нагадували Кляпавцієві короля Балеріона, бо саме він і був перед ним: це він підвівся з-за столу, щоправда, в чужій подобі.