І з тим вийшов, попрямував до хліва, вивів Коропову конячку й повів з двору. Уляна заголосила. Демид мовчки ворочав у голові важке каміння.
— Ти от що, Улянко... Ти не того... Збери там потихеньку всяку хурду — мурду... Щоб сусіди не помітили. Еге ж, еге ж... Та обряди дітей.
— А коняка ж?..
— То вже не твоя справа.
Уночі Короп викрав свою конячку, захопивши разом і хазяйську на підмогу. Забрав сім'ю, поклав на воза сяке — таке майно й припаси, свиснув старого Рябка й подався на Троїцьку. Навмисне обминув Слав'янську, куди тікали всі, бо знав, що хазяїн ранком улаштує туди погоню. Під самою Троїцькою випряг із голобель хазяйського коня, нашмагав, та й пустив його назад.
— Біжи до хазяїна... Щоб не гавкав, що Короп злодій. У Слав'янській збилося кільканадцять тисяч біженців і
близько 16 тисяч червоних бійців. З Катеринодару, з Тимо-
шівської, з усіх околишніх станиць спішили сюди козаки хмара-хмарою, насідаючи на червоних. Командир слав'янської колони Ковтюх вирушив на Кримську та Верхньо-Баканську. & бік Новоросійського. Це була не армія, а велике переселення народів. Рипіли вози з дітьми й майном, ішла худоба, гнали свиней і овець, пленталися старі й малі з котомками. А між ними й навколо їх ішли бійці — партизани різних загонів, най-частіш — безпардонна вольниця, що не звикла до команди Й дисципліни. Поміж кіннотою звертав на себе увагу стрункий і витриманий загін із бідніших козаків, що виступив за спільну справу з братами — городовиками.
У Троїцькій обози біженців кинулися до переправ під огнем ворожої артилерії. Білокозаки шалено лізли проти багнетів і кулеметів на мости. Короп похапцем витяг із воза гвинтівку й наказав Уляні:
— Не відставай від інших.
Сам побіг ту^и, де грізніше ревли гармати й строчили кулемети. Після бою вернувся з конем у поводу.
— Ну от... Тепер узяв собі не з чужого хліва, а з бою... Еге ж, еге ж... Буду привчати до голобель, та й нехай везе. Ти ж того... Ти вже сама якось тут. А я — до Слав'янського
полку. к 4 *~*
У Верхньо — Баканській колона Ковтюха з'єдналася з колоною Матвієва, що прийшла з Варениківської. Всього стало близько 25 тисяч бійців і ЗО гармат. Вирішили відступати берегом моря на' Новоросійске, Геленджик, Туапсе, а звЦхи— через гори, сошою, понад Армавір — Туапсінською залізницею.
Страшний цей шлях для армії, в умовах бойового оточення. На вузенькій бинді морського берега, одгородженого крутими, дикими горосхилами Кавказького кряжа, а ще й більше далі, між суворими скелями гірських перевалів, на кілька сот верст — жадних припасів.
Та не так лякав голод, як видима смерть позаду. Таманська армія багнетами прокладала собі путь і одбивалася від погоні. За нею з усього Чорномор'я сунули козацькі загони, а навперейми, залізницею Катеринодар — Новоросійске, йшли дені-кінські полки. 25 серпня таманці минули Новоросійське, тікаючи далі без відпочинку, падаючи з ніг від утоми. Другого дня місто захопили денікінці й розстріляли та перевішали близько 20 тисяч душ. Порубали всіх поранених і хворих по санітарних поїздах і лазаретах. Поставили на .майданах шибениці й зганяли до їх по 300-500 душ, вішаючи за чергою на очах засуджених. А ночами візники звозили купи трупів у море.
Таманські загони, обтяжені біженцями, тікали трьома колонами далі й далі/ Від Новоросійського пристало до їх кілька тисяч матросів, дезорганізованих і буйних. їх потроху приборкала сувора дисципліна бойового походу. 27 серпня в Геленджику обрали на командира всієї Таманської армії
15 П. Каоельгородсьхии—Шурган из
відомого в Таманщині бойовика-матроса Матвієва. Він із своїми партизанами бився з німцями на Україні, відступив на Кубань і тут продовжував боротьбу й не раз колошматив 58-й Берлінський полк. Першою колоною пішов загін т. Ковтюха, сміливого, рішучого, талановитого командира, колишнього офіцера з бідняків-городовиків станиці Слав'яяської.
Все спасіння тепер полягало в швидкості. Ішли вдень і вночі, ледве давши кілька годин перепочити. Другого дня колона Ковтюха була вже за 50 верст в Архип — Осиповській, де розбила білий десант і пішла далі. В Туапсе їй загородила дорогу грузинська дивізія. її позиції на Михайлівському перевалі вважалися за неприступні.-Тут на кам'яних чотириса-женних кручах 16 гармат і кілька десятків кулеметів стерегли вузеньку биндочку соші, поміж двома стінами, звідки мала вийти таманська армія. Обірвана, боса, голодна колона Ковтюха нічною атакою взяла неприступні позиції; продравшись козячими стежками, обійшла місто з півдня, захопила порт, змела грузинську дивизію, взяла 16 гармат, десять кулеметів,., кілька тисяч гарматнів і 300 тидяч набоїв до Гвинтівок.
Але бойові обставини гнали армію далі й далі, через гори, до своїх. Що швидше, то більше надії на успіх, щоб дені-кінці не могли замкнути її в кам'яних коридорах гірських перевалів, з Кубані й з моря.
Обози біженців пройшли до Туапсе понад 250 верст важкою кам'янистою дорогою та пісками, під палючим південним сонцем. Худобу поїли. Третина коней подохла з голодухи й утоми. Люди, обірвані, засмажені, виснажені, брели з оклун-ками Й дітьми за плечима. Проте, після коротенького відпочинку вирушили далі, в гори,.— швидше, швидше до-своїх.
Вузенька соша гадюкою випиналася на узгір'я, поміж убогими полями знятої кукурудзи. За ними хмурі, суворі, кам'яні стіни ледве розступилися, щоб пропустити ущілинами вузеньку, але довгу-довгу бинду людей. Камінь і небо. Камінь і спека. Тільки містинами—невеличкі гірські долини, з убогими перелісками, де попадалися дикі кислиці.
Ішли, не спиняючись, щоб швидше вийти з голодного краю, за перевали. їли траву, коріння, зелені кислиці. Жували хворими закривавленими яснами стебла кукурудзи для дітей. Мерли діти, дохли коні. Діди, батьки й матері перекладали на власні плечі деяке майно й малечу та йшли, йшли, з малими перепочивками далі й далі, вище й вище, падаючи з утоми. Одяг порвали на лахміття, взуття стерли на клапті. Півголі й босі ступали порепаними, в кров порізаними ногами.
Над валкою стояв слабий дитячий писк і стогін хворих,, що тонув у рипінні коліс, у гармидері натовпу: