А на вулицях її — 507 селянських трупів... За три офіцерських.
Другого дня корніловці виступили до станиці Плоської, круто повернувши на південний захід, на Кубанщину.
Рогожін ледве добрався до дідового двору, знесилений раною й спрагою. В хаті лежали на лавах, головами до покутя* обмиті й одягнені в далеку дорогу, трупи діда Миколи й Михайла. Зрадила євангелія! Не виручив і багнет у невмілих, неорганізованих руках!
Перепочивши трохи, Рогожін вирушив на Ведмеже розшукувати свою частину. Душа зашкарубла в першій сутичці з "носіями права й законности", "визволителями Росії".
* *
Здавалося, армія Корнілова сама йде в пастку. їй заступала дорогу залізниця з двома найсильнішими стратегічними пунктами: Тихоріцька — Кавказька. Тут ждали численні загони Автономова, бронепотяги, важкі гармати. Далі до самого Катеринодару йшов трикутник двох залізничних ліній: Тихоріцька—Крреновська—Катеринодар і Кавказька—Усть-Лабін-ська—Катеринодар. Кінець цього трикутника, під Катеринода-ром" був у руках Сорокіна. Все було готове, щоб оточити, стиснути й роздавати невеличку корніловську армію.
Але досвідчений білий головнокомандувач несподівано кинувся нижче Тихоріцької, на Старолеушківську, де його аж ніяк не ждали. Проскочивши залізницю під носом Автономова, армія прискореним маршем пішла просто на півдевь, на Березаяську й Кореновську. Автономов похапцем кинув сюди свої загони. Але Корнілов ударив на Виселки, вище від Кореновської, взяв станцію після жорстокого бою, перейшов першу залізничну лінію й кинувся до другої, на Усть — Лабінську, вийшовши з небезпечного трикутника. Усть — Лабінську взяли 19 березня.
Тут ствердилася чутка, що вже чотири дні тривожила білу армію: 13 березня кубанський крайовий уряд покинув Катеринодар, забравши військові архіви й цінності. Під захистом козацько — офіцерських частин генерала Покровського він одій-шов за Кубань, прямуючи в гори. Це був непоправний удар для корніловців: відпадала основна мета походу й грізро вставала небезпека цілковитого розгрому. Шлях назад заступила озброєна організована червона Кубань.
Корнілову не було вже повороту: або вмерти в залізному кільці червоних загонів, або з усім відчаєм вдарити на їх, прорвати, захопити Катеринодар, підняти на боротьбу заможне козацтво й повернути назад колесо історії. Почалося хитре змагання старого досвідченого лиса з молодими червоними командирами. Здавалося Корнілов хоче втекти в гори. Перейшовши в Усть-Лабінській через Кубань, він попрямував понад Білою на Майкоп. ЧерЕоні стягували сюди свої частини. Але він раптом кинувся через Білу, в тил Катеринодару, на Калузьку й Ново-Дмитрівську.
Тут, у Закубанні, край був насичений революційним палом. Станиці й села зустрічали корніловців окопами, гарматами н кулеметами. Армія пробивалася, залишаючи позаду себе трупи й згарища спалених селищ. За Білою, в ущелині, її оточили численні загони червоних. Били з гармат і Гвинтівок, поливали з кулеметів, заступивши всі шляхи. Армія гинула в сталевому кільці. Генерал Корнілов звелів вигнати з обозів усіх біженців, видати їм Гвинтівки й послати в розстрільні. Виходу не було: або вмерти, або пробитися. Армія пробилася н пішла далі.
23 березня в околицях станиці Калузької вона з'єдналася з загонами Покровського. З добровольцями, що поповнили армію в станицях, Корнілов мав тепер близько 9 тисяч. На початку квітня він узяв штурмом Нозо-Дмитрівську і підійшов до Катеринодару.
В лавах перших добровольців були найвиразніші, кайви-датніші представники поваленої Жовтнем буржуазії. Кожен з них розумів, що боротьба йде на життя або смерть. Не вони сами, а ціла кляса, з її інтересами й усим майбутнім, попала під Катеринодаром у пастку.
В районі Ново-Дмитрівської й далі, до Катеринодару, болотяну низину весною заливає повінь. Червоні загони спішили сюди, щоб остаточно оточити й роздавити корніловців. Білим полкам треба було вмерти в жорстокій січі, абож усіма своїми силами, зброєю, зубами й кігтями вирвати з рук червоних власне життя й дальшу путь до клясової перемоги. Вони пішли в наступ болотами, по коліна в багні, по шкю в воді, перепливаючи річки плавом. Тут під зливою пострілів з гармат і кулеметів, захопила їх метелиця. Вітер закрутив і завив, заглушаючи гуркіт бою. Раптом пішов сніг і вдарив мороз. На бійцях мокрий до живого тіла одяг став лубом. Вітер валив з ніг, кидав у обличчя жмені колючих льодових голок, сліпив і різав до крови. Зиеможекі бійці провалювалися крізь снігову кору, падали й замерзали. А важка артилерія з Григорівської невпинно била по змучених колонах і кулемети, не вгаваючи, строчили спереду. Треба було дорзаткся теплих хат, абож умерти в полі, під степовим шурганом. З мужністю відчаю* перед лицем неминучої загибелі, корпіловці вдерлися до станиці, зім'явши червоний Варнавииськкй полк.
Другого — третього дня тепле весняне сонце знов розтопило всі околиці. Болотами й плавнями, під дощем куль і шрапнелі, корніловці вдарили на станцію Афіпську, Новоросійсько —Катеринодарської колії, й узяли тут 700 гарматнів та 4 вагони набоїв до ґвинтівох. Наступ на Катеринодар був забезпечений.
6-8 квітня армія вже переправлялася через Кубань у районі станиці Ялисаветівської, обійшовши місто з заходу, звідки червоні й не ждали. З бою захопили гайок і ферму кубанського економічного товариства й підійшли до міських садків. Катеринодар лежав перед добровольцями, як земля обітована, з своїми церквами, широкими вулицями, садами й бульварами. Лишалося тільки переступити лінію більшовицького фронту й увійти-
11 квітня генерал Корнілсв написав на фермі свою останню бойову диспозицію № 185 :
"З огляду на прибуття генерала Маркова з частинами 1-го офіцерського полку, відновити наступ на Катеринодар.
а) Генерал — ляйтенантові Маркову — І бриґада — оволодіти кінно — артилерійськими казармами й наступати вподовж північної околиці, виходячи у фланг супротивника, за Чорноморським вокзалом; б) Генерал-майорові Богаєвському — 2 бриґада — наступати лівіше від Маркова, на Чорноморський вокзал; в) Генералові Ерделі — окрема кікна бриґада — наступати лівіше від Богаєвського, забезпечувати йому завдання й зіпсувавши колії на Тихоріцьку й Кавказьку.