Коли на вокзалі все втихомирилося, об'єднаний уряд вирішив зробити серейозну й глибоку розвідку. Наймолодші з членів уряду, сотник Скворцов і хорунжий Бардиж, передяглися в цивільні пальта демократичного стану й віку і пішли в нарід дізнатися, чим він дише. "Народу" в Катеринодарі досить було на всіх вулицях і перехрестях, але здебільшого скупчувався він біля вокзалу й на базарі. Був, переважно, в сірих салдатських шинелях, з Гвинтівками за плечима або й так. Вертався з фронту голодний і злий, проїдав різне своє й полкове барахло, дожидаючись вільних шляхів на північ. Не мало вешталося й того люмпен — пролетаріяту, що взимку завжди тисся на Кавказ, насичуючи міста й станиці понад залізницею:
ЇЙолоді розвідники знали досі тільки офіційний Катеринодар. Але далі від цих різних чепурних улиць ї багатих будинків, у районі базару, бурував новий, невпокійний, розхристаний Катеринодар. По вузеньких вуличках, по робітничих комірчинах ріс і міцнів молодий, але вже вітрами революцій овіяний катеринодарський пролетаріят. А майдани й базар заповнював суцільною рухливою масою сірий, запальний натовп. Він продавав, купував, їв, мітингував, бив воші, спав на порожніх лар-ках і розважався, як умів. Десь у гаморі гупали невтомні ноги танцюристів, а високий хриплий голос змагався з гармошкою:
"Ех робив, не гуляв, —
ні чобіт, ні халяв, —
а додому прийшов,
то позбувся й підошов. Гостра, неприхована ненависть до військового уряду, до офіцерства й панства перекочувалася по натовпу дошкульними кучерявими фразами.
— От тобі й свобода!... З генералами та отаманами на шиї.
— Був один цар, а тепер — як собак нерізаних!
— Не журись, браток, — виріжемо!
— Дак чого ж далі ждати? Бий собачу требуху, крий .золотопогонну сволоту... в богове око... в богородицину ніздрю
— Не гарячись, товаришок, — дай сили зібрати.
До членів уряду, помітивши їхню розгубленість, підійшов рудовусий здоровило в такому дранті, що ввесь він світився наскрізь, мов карась у ятерині. Сіре обличчя з червоними очима й сизим носом не віщувало нічого доброго.
— Купіть граждани, портсиґар... Знаменита штучка, доложу я вам.
І він сунув під ніс прегарну визолочену цигарницю з князівською монограмою на ній. Скворцов лякливо поточився назад.
— Не треба, голубчику, я не курю. Очі продавцеві хижо блиснули.
— Брешеш, гнидо! Я курця за десять кроків бачу... Ну, купи тоді пальто.
— Я... яке пальто?
— Не розумієш, яке пальто? Оте, що на тобі. Приміриз його, а тепер і назад? Скидай тоді, коли не хочеш!
І він рішуче простяг руку до закомірка злощасного члена уряду. Скворцов побілів: під пальтом у нього була тужурка з погонами.
— То... товаришу... що за шутки?
— Які там шутки? Знімай, гаде, доки з шкірою не сцу-лив! Іш, який хлюст!
Кругом сміялися:
— Правильно, Довбня! Які там шутки з буржуями ? Ти потруси їм добре кишені!
— Краще душу їм витруси, паразитам!
— Не мішайте, тут чесна комерція йде... Дак кажи, сопля, береш пальто, чи ні?
— А...а...а скільки ви хочете за нього?
— Ех ти, заяча душа! Вся ціна тобі, сукиному синові, п'ять карбованців !... Давай п'ятку на обід і чорт з тобою!
На думку члена високого уряду це була ціна цілком підходяща. Він швидко витяг п'ять карб, і віддав їх, силкуючись усім обличчям показати, що це тільки весела шутка. Сіро-землистий з переляку Бардиж метнувся геть за Скворцовим з майдану. А навколо гиготало й тюкало буйне населення підвладної їм території, проводячи їх рясними побажаннями.
— Подожди, поросяча душо, не тікай так швидко! Візьми собі граматку на пам'ятку, дома почитаєш"
Молодий козак Чорноморського полку догнав Бардижа і ткнув йому до рук невеличкий аркуш паперу.
Це був жахливий день для об'єднаного уряду Південносхіднього союзу. Інформації з области повідомляли про організацію революційних бойових загонів в Армавірі, на станції Тихоріцькій, в станицях Кримській, Слав'янській, Петропавловській і так далі й так далі. 35 станиць, із 85-ти, пішли за більшовицькими гаслами. Козаки-фронтовики бурували, шептали ся й скоса поглядали на військову аристократію.
Доповідь двох переляканих членів уряду й принесена листівка довершили паніку. Мовчки, один по одному, читали коротеньку відозву новоявленого ревкому:
"Всім, всім, всім! 17 січня на конференції в ст. Кримській обрано Кубанський обласний ревком. Ревком організує Кубанську революційну армію для боротьби з золотопогонниками й буржуазією. Закликає робітників, селян і трудове козацтво складати бойові червоні загони по станицях і селах для спільного виступу. Хай живуть ради! Хай живе Червона Кубанщина!".
Помовчавши кілька хвилин, голова уряду висловив загальну думку:
— Ясно, що після Дону прийшла черга й для Кубані. Ну, що ж ? Роз'їдемося, доки не пізно.
І першого разу за недовгий час свого існування об'єднаний уряд Південносхіднього союзу взявся до питання, що цілком належало його компетенції. Порадившись, познімали погони, замовили діловодові фальшиві документи на виїзд, зібрали ввесь свій архів і всі свої нерозіслані відозви та й заходилися розпалювати грубку... Врешті останній клаптик спалахнув веселим полум'ям, повіявся сизим димком, розсипався сірим попелом... Кінець!.. Finita la comedia!
Так, непомітно для історії й істориків щезла одна з великих держав, яка, проте, вміщалася в трьох кімнатах готелю.
5. П. Кдпельгородсыслб—Шургон 65
А життя йшло собі далі своїми неминучими шляхами* 1 січня 1918 року" без боротьби й найменшого опору. Ставропольські губерніяльні народні збори визнали владу рад, обрали виконавчий комітет і губерніяльну раду народніх комісарів. 28 січня, цим же шляхом мусіла піти й Терщина.
На Тереку національна ворожнеча дійшла цілковитого безумства. Чеченські загони наскакували на козачі станиці й палили їх дощенту. Козаки улаштовували справжні походи на чеченські авули. Владикавказ захоплювали то інгуші, то осетини, то просто банди авантуркиків.
З такою ворожнечою й безладдям важко було жити. Військовий уряд і національна гірська рада випустили з рук будь-яке кермо. 28 січня зібрався терський областний з'їзд делегатів, що обрав народню раду. її незабаром заступила рада народніх комісарів. Військовий уряд безславно й непомітно сконав, склавши свої сумнівні уповноваження.