Чого ти одружувався? Для тебе одруження — це якась жінка, стосунки з якоюсь жінкою. Саме тому я й кажу, що ти старий парубок, одружений старий парубок. Смійся, будь ласка! Я вважаю, що подружжя — це або наше призначення, або воно взагалі не має сенсу, стає неподобством. Питаєш, чого я хочу? Я поводилася безглуздо, я знаю. Мені було боляче, як ти когось кохав, це правда, і може, я була слабкодуха. Що означає воля в подружжі? Я не хочу ніякої волі, не хочу бути для свого чоловіка якоюсь жінкою. Чому ти цього не розумієш? І батько мій для мене не якийсь чоловік. І Ганес не якась дитина, що її ми любимо тільки тому, що вона нам ' подобається...^ Ох, Рольфе,— перебила вона сама себе,— все це просто безглуздя!" — "Отже, ти хочеш сказати,— підсумував прокурор,— що ми ніколи не були правдивим подружжям?" — "Атож".— "І через це ти не повинна казати мені, де була останніми днями,— мовив він і знову закурив.— Я не розумію, чого ти взагалі прийшла до мене".— "Як ти так говориш, то я теж не розумію, чого прийшла. Думала щиро поговорити з тобою. Я знаю, ти тепер не маєш часу. Ти завше не маєш часу, як тобі не рука його мати. До того ж я вічно приходжу не тоді, як треба!" Рольф курив далі. "То про що ж ти хотіла зі мною поговорити?" — "Я наївна, ти маєш слушність. Ще й досі наївна. Тільки мене вже не зачіпає твоя зверхня посмішка. Я вважаю, що ти по-своєму просто дурний.— І вона —пояснила: — Ти тільки вмієш краще висловитися за мене, тому я завше й вислухувала тебе, ніколи не перебивала. Ти гадав, що я тільки тебе єдиного вважала гідним кохання? Я бачила, ти був такий певний мене, але цілком в іншому розумінні... Пригадуєш англійського офіцера в Каїрі, що залицявся до мене? Ти ніколи не трактував його поважно, я знаю! В ньому було багато такого, чого в тобі нема і чого мені бракує. Але тоді мені й на думку не спало б, справді, дивно було б навіть* уявіпії собі, що я поїхала далі з чужим чоловіком, а не з тобою. А власне, чому? Не знаю, звідки взялося в мене таке уявлення про подружжя, але воно в мене є... ще й нині...— Сибіла задумалась на хвилю.— Може, нам слід розлучитися.— Вона дивилася у вікно й не бачила його міни, принаймні він мовчав.— Поміркуй про це! Я ніколи не думала, що Ш можемо розлучитися.
Завше, коли розлучалися якісь наші знайомі, я вважала, що так і треба, бо щоразу то були не подружжя, а тільки стосунки між чоловіком і жінкою, легалізовані на догоду міщанському смакові, але з самого початку невдалі. Навіщо їм було далі жити разом? То було все одно що поставити опудало на пташок, а потім самому боятися вийти на город. Не подружжя, а тільки міщанські стосунки. Ти завше називав мене міщанкою, коли моє почуття тобі не подобалося, а нині мені здається, що насправді ти куди більший міщанин за мене. Навіщо ти легалізував наші стосунки, не вірячи в подружжя? Тільки тому, що в нас знайшлася дитина...— Рольф не перебивав її.— Я знаю,—всміхнулася Сибіла,— тобі подобається бути спокійним. Чи я їду до Парижа, чи до Понтрезіни, ти однаково спокійний! І вважаєш, що це й є великодушність. Правда? Твоя великодушність має мене скорити. Часом мені здається, що ти тільки хочеш, аби я корилася тобі. Щоб мати потім ту свою волю! І це все. Ти чекаєш, щоб мене покинув коханець, як ти покидав жінок, а тоді в мене лишишся тільки ти; це все твоє кохання, весь твій спокій, вся твоя великодушність... Ох, Рольфе,— знову сказала вона,— яке це все безглузде!" — "А в чому ти бачиш глузд?" — спитав Рольф, проте знову задзвонив телефон, і йому довелось підійти до бюрка. "Не знаю,— мовила Сибіла,— нащо я все це кажу тобі..." Рольф ізняв трубку. То була секретарка, що, згідно з своїм обов'язком, нагадувала панові прокуророві про початок засідання й про так звану юридичну пораду присяжним. "Я тебе більше не затримуватиму,— сказала Сибіла, дивлячись, як він складає до течки папери.— Ти сердитий на мене? Чому ти не відповідаєш мені?" Рольф став шукати свою авторучку на столі, по кишенях. "Я розумію;—сказав він,— ти розчарована, що я нічого тобі не забороняв..." Його усмішка свідчила, що він намагається потрактувати справу як смішну. "Ні,— заперечила Сибіла,— ти мені справді не можеш нічого заборонити, і це найгірше, ти завше тільки перебував зі мною в стосунках, отже, не мав права заборонити мені заходити в стосунки з іншими..." Тим часом Рольф знайшов свою ручку, і вже ніщо не заважало їй попрощатися. Рольф узявся за клямку; якби то був справді її Рольф, вона б кинулась йому на шию і виплакалась. Але то був не Рольф, а маска, що здавалася їй смішною. "Роби, як вважаєш за потрібне",— сказав він ще раз, відчинив двері й чемно провів її передпокоєм до ліфта...
Отже, їй довелося поїхати до Понтрезіни.
Понтрезіна зустріла її дрібною мжичкою. Сибіла перелякалася, наче за цілу дорогу жадної хвилини не сподівалася, що справді доїде до неї. А тим часом Понтрезіна означала, що потяг просто далі не їхав; ще гірше, в цю пору назад теж не було вже потяга. Сибіла наче опинилася в пастці. Крім неї, висіло двоє тамтешніх мешканців. Вона здалася на ласку якогось носія в зеленому фартусі, що поклав її валізки й лижви на сани; Сибіла йшла ззаду по розмоклому снігу. Клятий плакат — він однаково міг рекламувати Капрі чи якусь купальню в Північному морі! — мав, звісно, на думці лютий чи березень, а не листопад. Щоправда, носій запевняв, що на горі є добрий сніг. Але навіщо Сибілі був сніг? Навіщо їй був той старомодний першокласний готель? Із півгодини вона, не знімаючи хутра, що було для неї, так би мовити, останнім притулком, сиділа на ліжку й дослухалася до деренчливого гучномовця, з якого лййув "Дунайський вальс" над порожньою ковзанкою, освітленою прожекторами. Потім вона зійшла до бару, замовила віскі й, шукаючи рятунку, стала фліртувати з якимось добродієм, що випадково виявився французом, а отже, був дотепний...
Зводини з Вільфрідом Штіллером, дипломованим агрономом, призначено на ту п'ятницю: "можливо, з принагідними відвідинами материної могили", як дізнаюся я з копії листа.
Здається, ч кінець був препоганий, а її. прощання з Штіллером — хоч би які ми були певні, що все між нами скінчилося, а прощання однаково має відбутись! — не обійшлося, на жаль (каже Сибіла), без тяжких образ, без приниження, і з її боку також.