Поранений просив, щоб його взяли з собою, він обіцяв на все життя лишитися вірним слугою Анча.
— На жаль, у нас лише дві маски, а крім того, ми не змогли б впоратися з пораненим.
Почувся голос командира — він кликав шпигуна. Анч повернувся до дівчини:
— Прощайте, красуне, більше нам не доведеться бачитись, — сказав він російською мовою. — Ви цікавились своїми друзями. Ними давно вже живляться краби, яких я обіцяв вам подарувати.
— Не утруднюйте себе російською мовою, — його мовою відповіла Люда.
Анч здригнувся від несподіванки. "Так, значить, вона весь час розуміла розмови в її присутності".
— У-у-у! — ненависно протяг він і замахнувся на неї, наче намірявся вбити. Але його рішуче й нетерпляче кликав командир.
Шпигун вискочив з каюти В центральному посту дзвонив телефон, але ніхто не підходив до трубки. З машинного відділу кликали командира, але командир з Анчем уже задраювали водонепроникну загородку між центральним постом і бойовою рубкою. Вони мусили зробити це для того, щоб збільшити в приміщенні рубки тиск повітря.
Поранений лежав деякий час наче заціпенілий, але скоро опам'ятався.
— Не будемо більше дурити одне одного, — сказав він дівчині, — тепер наші інтереси спільні. Я сподіваюся — вони обоє поздихають раніш, ніж випливуть на поверхню. Кожен з них ще тут застрелив би другого, але поки вони потрібні один одному.
З бойової рубки долетів шум. Потім стих. Човен хитнувся: значить, вода прорвалась в бойову рубку і крізь відчинений люк стисле повітря викинуло двох людей з човна. Чулося якесь шипіння, булькотіння за стіною. Десь над ними товщину води прорізують тіла двох людей, які, покинувши своїх підлеглих напризволяще, намагаються врятувати собі життя.
Поранений теж прислухався. Здавалося, його неначе вдарило якоюсь страшною звісткою, і він, непритомніючи, сповз з подушки. Світло лампочки все пригасало, і незабаром Люда бачила лише слабо розжарену червону нитку в темряві. Останні запаси енергії в акумуляторі освітлення кінчалися. Крім тієї червоної нитки, Люда не могла нічого побачити. Вона піднесла до лампочки годинник і ще могла розібрати — п'ять годин тридцять дві хвилини.
В посту центрального управління настирливо дзвонив телефон.
II. АНЧОУС
Стерновий Андрій Камбала тримав однією рукою стерно, в другій грубу цигарку і філософствував з приводу різних змін у природі. В одному випадку його зацікавило, що великі зграї хамси з'явились цього року несподівано рано. Вона ловилася з осені до весни, бо на літо, мабуть, вирушала в Середземне море. "Колумб" був повний дрібнесенької риби з сріблястими головками й бурувато-синіми спинками, що нагадувала оселедців. Шаланди соколинських рибалок з учорашнього дня розкидали сіті на мілинах, і шхуна забрала черговий вилов. Андрій балакав сьогодні на різні теми надзвичайно багато. Сторонній спостерігач міг би сказати, що це базіка. Причини ж тієї балакучості були інші. Андрій намагався одвернути своїх товаришів — шкіпера та моториста — від сумних думок.
— Одного року, — говорив він далі, — хамса з'явилась величезна, з чверть метра завдовжки.
Звичайно Стах обов'язково зауважив би, що Андрій бреше, бо такої великої хамси ще ніхто не бачив, але цього разу промовчав. Андрій на це одразу зважив і навіть замовк. Але потім вів далі:
— Йшов тут один французький пароплав. Став чогось проти нашого острова… Спустили шлюпку, з'їхали на берег…
Знову Андрія вразила мовчанка Стаха, бо скільки він не розповідав історію з тим пароплавом, завжди шкіпер поправляв його, що то був пароплав не французький, а іспанський, і шлюпка до острова не підходила, а рибалки під'їздили до пароплава… Але цього разу, здавалося, ніхто не чув Андрієвої розповіді. Стерновий хитнув правило стерна, затягся димом, покашляв і знову почав:
— Так брали вони хамсу смажити, а називали її чоуси…
— Анчоуси! — сердито поправив Левко, дивлячись поверх свого мотора.
— Анчоуси, анчоуси, — наче зрадів оповідач, що, нарешті, витяг слово хоча в одного слухача.
Стах мовчав.
— Так ті анчоуси, я вам скажу, хоч дешева риба, а така…
— Марко здорово умів їх смажити, — тихо промовив Левко, наче сам до себе, і схилив голову.
Андрій розгублено подивився на моториста, на шкіпера і безпомічно закліпав віями. Очерет залишався в тій самій позі, і не можна було сказати, чув він Левкові слова, чи ні. Моторист узяв ганчірку, схилився над мотором і почав щось обтирати. Раптом залопотів на вітрі парус. Після вранішнього шквалу вони йшли під мотором і під парусом. Шкіпер глянув угору і, нарешті, озвався:
— Вітер міняється, — стерновий, увага! — Потім перейшов на ніс і став розглядати в бінокль море.
Після шквалу ще котилися спінені хвилі, але вони були вже невисокі. На небі пливло кілька хмарок, і сонце вже припікало добре
— Ей, хлопці! — гукнув шкіпер. — Човен ліворуч, бачите?
Стерновий і моторист глянули, куди показував, витягти руку, шкіпер. За сім-вісім кабельтових од них на хвилях погойдувалась велика шлюпка. В ній стояли дві постаті, і одна з них розмахувала ніби прапором.
— Одежиною на веслі маха, — пояснив шкіпер товаришам і скомандував стерновому: — Право стерно. Підійти до шлюпки.
Стах підійшов до щогли і спустив парус. На човні, зрозумівши, що шхуна йде до них, перестали махати саморобним прапором.
Що ближче підходила шхуна до човна, то пильніше дивився Стах Очерет у бінокль, викликаючи у стернового й моториста зацікавленість. Вони шкодували, що в розпорядженні їхнього екіпажу був лише один бінокль.
— На "Колумбі"! — долинув голос з човна, і враз Андрій та Левко здивовано перезирнулись. Той голос здавався їм знайомий. Андрій забув про стерно, вдивляючись у постаті на човні, і шхуна пішла зигзагами.
— Стерно! — крикнув Стах Очерет.
Стерновий виправив курс, але так само, як і шкіпер та моторист, не міг одірвати очей від шлюпки.
На лавах у шлюпці стояли хлопець і дівчинка. Андрій, нарешті, пізнав їх. То були Марко Завірюха і Яся Знайда.
— Стопоріть мотор! — залунав вигук із шлюпки.
Це був перший випадок в історії плавання "Колумба", коли вся команда на ньому забула про свої обов'язки. Шкіпер не дав наказу, моторист, що й без наказу знав порядок, як підходити до суден, навіть не стояв біля мотора, а стерновий правив просто на шлюпку, наче хотів її протаранити. Цього разу про обов'язки їм нагадав юнга. Левко кинувся до мотора й виключив запалення. Андрій рвучко шарпнув стерно, і шхуна, що вже йшла по інерції, пропливла повз корму шлюпки. Шкіпер, схопивши ключку, ледве встиг зачепити нею за борт шлюпки і поволік її за шхуною.