211
Тут – символічна могила. Загалом мотив кенотафа в циклі текстів довкола особи Домека Бустоса надзвичайно часто повторюється, і це випливає не тільки з містифікації в контексті Бустоса Домека. Можливо, натяк на Сервантеса: останки Сервантеса ідентифіковані тільки в 2015 р., на час написання "Шести головоломок…" існували лише кенотафи.
212
Хосе Марія Пеман-і-Пемартін (1897–1981) – див. зноску 145 (в електронній версії – прим. 180. –Прим. верстальника); іспанський драматург і поет. У 1938–1946 рр. – президент Іспанської академії мови і літератури. Тут обігрується реальний скандал з плагіатом довкола "Святої віце-королеви" ("La Santa virreina", 1939, про іспанську місію "донесення цивілізації до дикунів"), ось тільки насправді плагіатором був сам Пеман.
213
Гайферос – персонаж середньовічних поем і романів каролінгського циклу (пов'язаних з Карлом Великим), які відзначалися тим, що повністю ігнорували історію. "Дон Кіхот" Сервантеса – пародія насамперед на лицарські романи каролінгського циклу. У "Хроніках Бустоса Домека" наводиться "теза Севаско": "Історія є актом віри. Архіви, свідоцтва, археологія, статистика, герменевтика, навіть самі події не мають значення. Історію задовольняє історія, вільна від сумнівів і вагань". "Акт віри" іспанською – аутодафе (лат. actus fidei, порт, auto da fé, icn. auto de fe); в Іспанії та іспанських колоніях "актом віри" – аутодафе – називали також спалення книг. Пряме посилання на текст "Дон Кіхота" (розділ 6), де священик і цирульник, односельці Дон Кіхота, спалюють його лицарські романи, причому в процесі священик каже важливу в контексті "Передбачення Санджакомо" фразу: "Заслуги батька на сина не поширюються".
214
Поль Груссак (1848–1929) – аргентинський письменник французького походження, директор Національної бібліотеки в Буенос-Айресі (1885–1929), видатний сервантесист – тому й натяк на XVII ст. Для розуміння, чому саме – "Лотерейний білет", треба знати кілька фактів на маргінесі. Існує трагікомічна реальна історія про Давида Аллено (1854–1910), який емігрував з Італії (як Груссак – з Франції), який майже півжиття працював сторожем на легендарному кладовищі Реколета (1881–1910) і мав нав'язливу ідею: прагнув бути похованим у власному гробівці саме на цьому кладовищі. Його заощаджень із платні сторожа ніколи би на це не вистачило, але його брат виграв щасливий лотерейний білет на дуже велику суму і частину цієї суми дав Давидові Аллено. Давид відразу купив собі ділянку на кладовищі Реколета і замовив свій скульптурний мармуровий портрет. "Лотерейним білетом" Груссака (до речі, теж похованого на цвинтарі Реколета), ймовірно, був Сервантес, бо власний доробок Груссака, поза сервантесівськими студіями, не надто знаний. Додаткова алюзія – і Національна бібліотека в Буенос-Айресі, і Реколета – пантеони імен великих. Ще одна додаткова алюзія – смерть практично на робочому місці.
215
Знову Сервантес.
216
З франц. – "давайте поговоримо про щось інше".
217
Джон Лакман (Блакман, Блекман, Блакмен; роки діяльності 1436–1448) – оксфордський медик і біограф, автор мемуарів "за контрактом" про Генріха VI (тобто, фактично, мемуарів на замовлення, які мали створити якнайпривабливіший, але водночас живий образ короля), де змішалися анекдот і панегірик.
218
Хмільний переброджений напій з деяким вмістом алкоголю, крім вина. Слово і поняття – біблійне, натяк на святенництво доктора Кастільйо; "хлібна вода".
219
Ернесто Понсіо (1885–1934) – знаменитий скрипаль танго. У 1924 р. скоїв убивство, за яке декілька років відсидів у в'язниці. Ісидро Пароді, за сюжетом, відбуває покарання у тій же в'язниці, в той же час; відповідно, Ернесто Понсіо міг би спілкуватися з Ісидро Пароді (наприклад, на тюремному подвір'ї).
220
"Доля не шиється без вузлів" – приказка.
221
Калабрія – гірська область на півдні Італії між узбережжями Тирренського й Іонічного морів.
222
Бартоломе Мітре (1821–1906) – аргентинський політик грецького походження, полководець, журналіст, губернатор провінції Буенос-Айрес, президент Аргентини (1862–1868). Прямий нащадок Яніса Дімітріу Мітропулоса – учасника експедиції Херонімо Луїса де Кабрери (1568). Шкільні друзі називали Бартоломе "хитромудрим" (як Одіссей – і тому що грек), це прізвисько супроводжувало його все життя, до особливостей характеру додалися певні паралелі: половину життя провів у воєнних походах, серед значних кампаній – облога Монтевідео і "троянський кінь" (військова хитрість, придумана і втілена Мітре), дружба з Джузеппе Гарібальді, а також феноменальний факт: під час облоги Буенос-Айреса в 1853 р. Мітре влучила в лоб куля. Але потрапила вона у вишитий срібними і золотими нитками знак на його головному уборі, вишивала цей знак жінка Мітре – Дельфіна. Ця вишивка врятувала Мітре життя. Тут – натяк на підступність хитромудрого Мітре та абсолютну його безжалісність ("треба вгноїти землю кров'ю ворогів").
223
Йдеться про третього короля Таволари, карликового королівства на острові Таволара, – Карла І з династії Бертолеоні, який в кінці 1927 або на початку 1928 р. несподівано помер у дорозі.
224
Беніто Пабло Хуарес Гарсіа (1806–1872) – найнизькоросліший (135 см) президент країни в історії людства, національний герой Мексики. "Везунчик": сирота і пастух індіанського походження, він став адвокатом, тоді губернатором, міністром юстиції, прем'єр-міністром, а згодом і президентом (1867–1872). Останні роки його життя були суцільною смугою нещасть, помер від серцевого нападу після жорстокого придушення одного з антиурядових повстань.
225
З франц. – згода, союз, взаємне розуміння, домовленість.
226
Франц Кафка, який страждав від багатьох хронічних невиліковних хвороб, мав обсесивне прагнення смерті. Незадовго до смерті сказав: "Лікарю, дайте мені смерть, бо якщо ні, то ви – вбивця". В "Жертві Тадео Лімардо" застосовано відкритий і описаний Кафкою цілком новий і несподіваний характер зв'язків і відносин між людьми, механізм мотивації їхніх вчинків. Те, що в Кафки – бюрократія, в Борхеса і Касареса – "неписані закони", апріорні для всіх мешканців готелю. У якомусь сенсі це оповідання – не пародія на сюжети і мотиви у Кафки, а травестія сюжетів і мотивів, з обігруванням реальних фактів біографії Кафки, зокрема – умовно – страти самого себе. Кафка роками доводив себе до стану, в якому він переставав бачити світ очима звичайної людини, а бачив щось цілком інше. По суті, Кафка вбив себе, і це була жертва, типологічно подібна до жертви Тадео Лімардо. Кафка ненавидів своє тіло і боявся його. У щоденнику Кафки наскрізна тема – прагнення смерті.