Хоча мова йде не про мою бідну розумом та зухвалу персону. Прекрасна мадам Цинь[283] з ночі на ніч глушить себе вероналом, бо її вганяє у відчай своїм переслідуванням невсипуща сторожа закону; вони все не сплять, пильнують. Слідчі та нишпорки ніяк не візьмуть до уваги, що вбитий був її покровителем, та й убили його за вкрай неприємних обставин, і тепер вона залишиться круглою сиротою, тож їй доведеться самій керувати "Головою Дракона"[284] – цим квітучим салоном, що знаходиться у Леандро-Алем-і-Тукуман[285]. Відчайдушна та непостійна мадам Цинь! Тоді, як її праве око оплакує загибель друга, ліве мусить продовжувати посміхатися на радість морякам.
Далебі, хто ж змилосердиться над вашими барабанними перетинками?! Чекати з моїх вуст красномовності та чіткості – все одно, що чекати, щоби гусінь заговорила з поважністю верблюда[286] чи принаймні з ясністю картонної коробки для світлячків, яку розмалювали дванадцятьма щонайтоншими відтінками[287]. І я не рівня величному Мен-Цзи[288] (який в Астрологічній колегії доповідав про появу Нового Місяця, причому промовляв він двадцять дев'ять годин підряд, доки Мен-Цзи не замінили його сини). Час, відведений на слова, добігає кінця, а терпіння ваше хай буде немов терпіння працьовитих мурашок, які створили цей світ. О ні, я не оратор, а тому промовлятиму стисло, у мене нема п'яти струн[289], щоби акомпанувати промові, тож вона буде плутаною та монотонною.
Ви можете піддати мене найвибагливішим і найхитромудрішим тортурам з-поміж тих, які є у вашому розпорядженні в цьому багатоликому палаці, повному таємниць, якщо я буду переповнювати вашу і без цього густонаселену пам'ять подробицями і загадками стосовно культу Феї Жахливого Пробудження[290]. Йдеться, як ви вже, мабуть, розумієте, про певну релігійну секту, яка вербує нових членів серед найбіднішого населення і акторів-невдах, хоча вам це все відомо – відомо, як нікому, бо ви сінолог найвищої проби і європеєць поміж дикунів.
Дев'ятнадцять років тому сталася неприємна подія, яка похитнула стовпи цього світу аж так, що відлуння дійшло до вашого осяяного зорепадами міста. Отже, язик мій, незрівнянно важкий, неначе цегла, посмів нагадати про крадіж талісмана Богині. У центрі Юньнаню[291] є сокровенне озеро; у центрі того озера є острів; у центрі острова – святилище; у святилищі – ідол; в німбі ідола – талісман. Але всяка спроба описати самоцвіт із квадратної зали святилища – самовпевнена нерозважність. До сказаного можу додати, що це яшма, і що цей камінь не відкидає тіні, і що завбільшки він як волоський горіх, а головне в ньому те, що він – джерело мудрості та чудодійної сили. Є люди, зокрема ті, в чиї голови понапускали туману місіонери, котрі спростовують ці аксіоми, але істина неспростовна: якщо комусь зі смертних вдасться викрасти талісман, винести з храму і переховувати в себе впродовж двадцяти років, він може стати таємним володарем світу. Однак думати про таке – значить марнувати час, бо талісман перебуватиме у святилищі віки вічні… Хоча саме зараз, у цю непевну і швидкоплинну мить, його зберігає в себе якийсь злодій, причому робить це вже аж вісімнадцять років.
Головний жрець доручив магові Тай Аню віднайти камінь. А той, як розповідають, визначив момент, коли планети сприятливо розмістилися на небі, виконав необхідні ритуали і припав вухом до землі. Він зміг виразно чути кроки кожної людини, всіх, хто живе під сонцем, і моментально вирізнив кроки злодія. Ці кроки долинали з далекого-предалекого міста – міста з глиняними житлами, де подекуди трапляються воістину райські куточки, де ніколи не чули про дерев'яні подушки і порцелянові вежі[292]; з міста, оточеного безлюдними пасовиськами і темними водоймами. Злодій зачаївся десь на заході – на відстані багатьох і багатьох заходів сонця. Тай Ань, задля того, щоби туди потрапити, ризикнув сісти на пароплав і вийшов на березі Самеранга[293] разом зі стадом одурманених наркотиками свиней; потім, перевдягнувшись волоцюгою, він провів двадцять три дні у череві данського корабля, причому їжею і питвом йому слугував голландський сир, якого виявилося надзвичайно багато на цьому судні. У місті Кабо[294] він зійшов на берег і влився в цех сміттярів, він навіть встиг узяти участь у страйку, що називався "Тиждень смороду". Рік по тому натовп невігласів бився на вуличках та в провулках Монтевідео за пісні паляниці з кукурудзяної муки, що їх роздавав молодик, одягнений як іноземець; стверджую, що добродієм-годувальником був, власне, Тай Ань.
Після нещадної боротьби з пожирачами м'яса, до всього ще й безпросвітно дурними, маг перебрався до Буенос-Айреса, бо подумав, що там краще сприймуть його вчення. Щойно приїхавши, він відкрив пречудову торгівлю вугіллям. Цей вельми чорний промисел наблизив його до злиденних столів найупослідженіших та вбогих; далі Тай Ань, на той час уже до краю ситий учтами лютого голоду, сказав собі: "Для вишуканого смаку потрібний їстівний собака, а для життя людини – Піднебесна Імперія" – і надзвичайно енергійно влився в консорціум Самуеля Немировського[295], знаменитого непитущого столяра, який у самісінькому центрі району Онсе налагодив виготовлення шафок і ширм, що їх любителі екзотичного мистецтва начебто отримували безпосередньо з Пекіна.
Благочестивий заклад процвітав. Тай Ань переселився з комірчини з вугіллям до затишної квартирки, що знаходилася у будинку номер 347 по вулиці Декана Фунеса[296]; але виготовлення з дня на день ширм та шафок не відволікало його від головної мети – пошуків талісмана. Він був абсолютно переконаний, що злодій перебуває в Буенос-Айресі, бо ще на острові йому сказали про це магічні кола і трикутники. Він був віртуозним знавцем таємниць алфавіту і переглядав газети, щоби відточувати своє мистецтво. Тай Ань не був експансивним, і йому не надто щастило, одначе він не випускав з поля зору жодного морського та річкового судна. Він остерігався, щоби злодій, бува, не вислизнув і не втік або щоби котрийсь із кораблів не привіз сюди злодієвого спільника, котрому той міг би передати талісман.
Настільки ж незворотно, як кола від кинутого у воду камінця наближаються до місця його падіння – чи навпаки, Тай Ань наближався до злодія. Він безліч разів змінював ім'я та помешкання. Магію, як і решту точних наук, можна порівнювати зі світлячком, що вказує нам шлях, коли ми блукаємо в темряві ночі, вирішальної для нашої долі. Достеменні знаки окреслювали контури зони, де ховався злодій, хоча вони не могли дати конкретних вказівок ані на місце його перебування, ані щодо вигляду цієї людини. Проте маг уперто рухався до мети.