25/V — 42 р.
Вистава "Марусі Богуславки" в колишньому театрі "Березіль". Безпорадність, безкультурність, найгірше провінціальне аматорство. Якщо не вернуться згодом наші театри ім. Шевченка ("Березіль") та ім. Франка з большевії, — театральна культура наша на кілька років геть занепаде.
Поруч в театрі сиділи Шадківська й Царинник. Новина: німці розпочали загальний наступ. Під Харковом наступали, як тепер виявляється, 20 стріл, большовицьких дивізій, 3 кінні д-ї і 15 танкових бригад, — всі дуже добре озброєні. Найнебез-печніший момент був 17/У, коли червоні прорвались в кількох місцях і були за 4 км від Харкова. Тепер вся ця маса оточена. В мішку опинився і сам Тимошенко. Є думка, що він може скласти зброю, перекинутись на цей бік. Було б це дуже доречно, бо, крім усього, відразу ж сприяло б заснованню української армії.
З’явились брошурки російських великодержавників з емблемою на обкладинці — тризубом і поясненням зокрема, що тризуб Володимира — це той найдавніший державний знак Росії. Зміст брошурок закликає до єдности всі народи кол. Росії. Одне слово — "єдіная, нєдєлімая", що починає подавати свій голос і виявляти акцію дуже грубо, провокаційно, нерозумно. Розраховано на те, щоб збивати з пантелику і місцевих недотик і німців та взагалі чужинців. Але знову ж таки — занадто грубо, аж комічно. Це все як бандерівці із своїм синьо-жовтим прапором...
26/У — 42 р.
Рівно 12-та год. ночі. Допіру пролетів большевицький літак (чи, може, кілька), сильно і близько десь бомбив, аж хата тремтіла й шибки ойкали. Обстрілу зенітками не чутно. Проґавили, чи що?
27/V — 42 р.
Згадую: ув’язнення в "особом отделе" 14 армії і порятунок мене київським студентом-слідчим. Виклик в НКВД з приводу хрестоматії (коли працював уДВУ.р. 1925), складеної М. Панчен-ком за моєю допомогою, — тоді разом викликали і В. Коряка, — їхавши з ним на візнику до слідчого, мав розмову і настанови від нього, як триматись на допиті. Заарештування мене на ст. Цвєт-ково — підозрілий, мовляв, суб’єкт, протокол, документи, посвідка від корпункту "Правди", з доручення якого я їхав, вплив на чекіста моєї посвідки про належність до літераторів, завдяки підписові Горького. Заарештування мене в поїзді 1938 р., коли їхав із Сочі — на Донбас. Поведінка моя незалежна і протест. Вибачування чекіста наприкінці, — мовляв, помилка. Подання на мене заяви (1941 р.) до письменницького партосередку, що я їздив на полювання з ворогами народу (Патяком, Кириленком),
але тоді ж їздив і П. Усенко, сам секретар парторганізації. Де паралізувало справу. Заява на мене Каштелянів проТетіїв (1938 р.), але заява була подана Микитенкові (копія — НКВД), а Мики-тенка незабаром арештували.
28/У — 42 р.
11-та год. вечора. Гуде, наближаючись, ворожий літак. Чутно вибухи на віддалі. Годину тому теж пролетів — один чи кілька, — бомбив, і його обстрілювали. Вибухи десь дуже близько. І перед вечором був наліт. І вчора вночі. Сидиш, чуєш, як ворог впрост і на твою хату — і нічогісінько не можеш вдіяти. Прикре становище. Набридло вже до краю. А большевики тепер кидають бомби саме так — куди доведеться, аби лише наробити шелесту, психологічно тиснути на населення. В Харкові за ці дні вже чимало зруйновано жител і чимало є жертв.
Червоні зараз пробують знову наступати, щоб відтягти бодай частково сили німців від оточувальних боїв. Оточено 3 совєт-ські армії, і коло раз у раз стискається. Командувач і нач. штабу 67 большевицької армії, що теж оточено, застрілились.
Сьогодні в мене надзвичайно радісна несподіванка: лист з Берліна від Івана Дуба. Він, переглядаючи укр. пресу, знайшов моє ім’я і написав. Зв’язок з ним втрачено ще 1919 р. під час повстання в Тетієві. Я згадую двокласну школу на Слободі, майже дитинство, потім юнацтво і взагалі Тетіїв — чудесний, бурхливий і страшний Тетіїв.
29/У ~ 42 р.
Зараз 10.45 год. вечора. Рокотання авіамотору, наближається. Вибухи. Постріли. Стіни здригаються. Шибки дзвенять. Але вра-жіння таке, що пролетів один — аби лише нагадати про большеви-ків. Я вже звик, всі ми тут, в Харкові, звикли. А проте дратує.
Читаю укр. літературу (часописи, книжки) привезені днями з Берліна. Вчора прочитав "Огневу пробу" — І. Мазепи. Зараз під руками — "Український державник" — календар на 1942 р. гетьманського напрямку. Слабкий він, наївний в своїх статтях, а часопис гетьманський "Українська дійсність", якого кілька чисел прочитав учора — ще слабший, просто місцями безпорадний і смішний. Як погано ці люди знають життя — нове життя і нову нашу українську дійсну дійсність! Куди сильніший орган УНО — "Український вісник", що знову почав виходити і що перший відновлений його номер я прочитав учора. Виявляється, його були заборонили в Берліні через те, що він занадто критично виступив з приводу апетитів Румунії, зокрема щодо Одеси.
30/У ~ 42 р.
10-та год. вечора. Знову бомбить, тільки далі десь. Все це вже з відчаю. Під Харковом — цілковитий розгром — 260000 одних лише полонених! Сьогодні — лист із Києва від Костюка Григорія, того самого, що був критиком і особливо зблизився зі мною за часів "Пролітфронту". А тепер він у Києві — заступник голови софіївської районової управи. Дивні діла твої, Господи! Початок листа: "Користуюсь випадковою нагодою й пишу Вам пару слів. Маю певні відомості, що про Вас у Львові дуже турбуються і хотять при нагоді прислати Вам виклик, щоб ви приїхали туди. Конкретно турбується панна Темницька Рута. Дуже прошу, якщо буде можливість, напишіть мені кілька слів" і т. д. Руто, Руто, як ти мене схвилювала оцим і одразу якось поглибила певність, що буду жити, що мені ще посміхнеться життя. Так! Треба геть усе мобілізувати, щоб зміцнитись, перевести вдало операцію і спробувати ще хоч трохи пожити справжнім змістовним і повноцінним життям. Недарма я зустрів тебе, Руто, в такий зламний для мене час, недарма ти запала мені так глибоко в серце і пам’ять.
31/У — 42 р.
11-та год. вечора. Допіру знову пролетів большевик і бомбив. Зараз гуде в повітрі нім. самольот. Після вчорашніх нальотів і позавчорашніх є руїни й жертви на Панасівці та в районі парку, під Померками. Сусіди-німці казали сьогодні, що сподіваються цієї ночі сильного нальоту.