Вчора в "Krakauer Zeitung" — коротке повідомлення з 21/VII про замах на Гітлера. Замах вчинено через вибухову речовину. Убито й тяжко поранено низку прибічних його генералів і взагалі старшин. Сам він лише осмалений і потовчений. Цікаво, хто ж це вчинив? І то якраз напередодні сесії Рейхстагу!
Стає гаряче.
4 вересня, понеділок, Братислава
вул. Ніігікоюеі тіойегу, школа № 8, кімн. 24
Вир підхопив мене, закрутив, кидає, тре, вимучує, як у тій чорториї.
От і Братислава... та сама, з якої ще 42-го року нібито чули "то-варишочки" мій поіромний виступ по радіо, як розповідав Фомін.
Сиджу зараз в глухій частині довгого шкільного коритаря (єдине місце, де можна трохи усамітнитись), сиджу на шкільній парті (СквираІ молодість!) і, пишучи ці рядки, зовсім не знаю, що жде мене завтра чи й найближчої хвилини. Події розгортаються так динамічно, так разюче й заірозливо, що ніхто нічогісінько навіть на завтра передбачити не може.
10/ІХ — 44 р.
Неділя. Трохи прохолодний, сонячний вересневий ранок. Прокинувся о 6-й, почуваючи, що виспавсь. Ждали вночі в нашому таборі облави (вивіз до Нім.), але минулося спокійно, і після тяжкої для мене суботи я нарешті відпочив. Прибрався, снідаю, йду з Лесиком до церкви, що міститься в цій же школі, в колишній гімнастичній залі. Повно людей, є й словаки. Служба йде урочисто, гарно співає хор. Після проповіді, виголошеної Поповим, хор проспівав дуже добре "Ой зійшла зоря вечірняя..." і в багатьох присутніх виступили на очах сльози. Щойно хор скінчив, як завили сирени на тривогу. Церква швидко порожніє. Біжу з Лесиком у великій юрбі до сховища на заліз, станції, а ворожі самольоти вже гудуть, і чутно, що їх летить чимало. Ми встигли добігти до сховища — довжелезних, спеціально побудованих галерей під скелею, що нараховує заввишки біля ЗО м. Були там годину. Там же, крім населення, досить нім. вояків. Я примостився близенько елект. ламп-ки й читав з історії дуже цікаві першоджерельні матеріали про
Мазепу. Коли вернулись, прийшов до мене Й. Гірняк, потім Багряний і Люба, знайома з Моршина.
Вчора вранДі з нашого табору вивозили примусово до Німеч. Комендант згадав про від’їзд ще передучора, і вночі багато людей, молодших віком, розбіглись. Вранці, не заставши багатьох, німці розсердились, почали поводитись різко і брати навіть тих, кого раніше не передбачали. Школа спорожніла. Я ночував у знайомих— на всякий випадок, — хоч і належу до списків єпископату. Виїзд наш проектується на цьому тижні. Краще побути тут довше — принаймні є що їсти. Там, попереду, жде голод і тяжка праця. Це неодмінно. Витримати отой, мабуть останній вже, етап пощастить лише тоді, якщо буде він недовгий. На це всі надії. Справа йде до кінця. Аліянти вступили вже до Ельзасу, а большевики наблизились до самих кордонів східної Прусії. Большевики заняли Болгарію, яка проголосила війну Німеччині, але в Хорватії висів великий повіт, десант англійців. На заході німці швидко відходять, але на сході міцно тримаються, примушуючи большевиків і досі товктись під Варшавою. Преса нейтральних країн сповістила про капітуляцію Німеччини, але Нім-а офіційно це заперечила. Є чутки, що вже кілька днів тривають таємні переговори між нім. і аліянтами. Є міркування, що аліянти пускають большевиків на Балкани, щоб їх знесилити й розпорошити, а потім рештками сил Німеччини й своїми спільно ударити проти большевиків. Є багато різних чуток і розгубленосте. А в Словаччині партизани знову взяли Жіліну, а табір Оримлаз, де перебувають мої супутники з в-ва, захоплений також партизанами. Там розстріляно 16 чоловік втікачів. Що ж буде з рештою? Турбує мене дуже доля Сте-фаника Юрка, який поїхав туди тиждень тому, щоб забрати речі свої, і досі не вернувся. А Гординський Святослав? А інші? Був би і я там, коли б не втік з ешелону тієї буряної ночі. Можливо, що вже й не жив би.
Братислава злякана й дуже занепокоєна — словацька, звичайно, Братислава. Німці-мешканці, яких тут чимало, виїздять. Магазини порожніють. Багато чого викуповує військо німецьке. Ціни підносяться. Ті словаки, що були запаморочені симпатіями до "русскіх" (...і большевиків), що несуть слов’ян, братерство і соціальну справедливість, починають прозрівати і розчаровуватись. Але хто з них і хотів би виїхати далі на захід, німці не пускають. Взагалі виїхати можна тільки в ешелоні, зголосившись до АгЬеііяапН’у— Це ще більше непокоїть словаків і упереджує проти укр-ів, яких німці вивозять силоміць. Знову прикре непорозуміння — і чергова словацька наївність.
Сьогодні над Бр. збито один ворожий самольот зенітним вогнем. Три парашутисти спустились із нього по той бік Дунаю, в Австрії.
29/ІХ — 44 р.
Іноді озирнусь свіжим оком і дивуюсь: чому я тут? Проте цікаво. Пізнаю ще одну категорію нашої інтелігенції, якої я майже не знав і яка має являти собою одну з передових частин нашого суспільства. Боже! Які ж ми ще бідні, відсталі, некультурні. І як справді високо над нами всіма підноситься єп. Мстислав, що й сам не позбавлений багатьох хиб. Але він передусім — політик, дарма що часто збивається на дрібне політиканство. Йому чимало заважає брак внутрішньої культури й слабкість до чарки, зате рятує його дипломатично-політичний нюх і чимала інтуїція. В усякому разі — це індивідуальність. Думаю, що скінчить він через свій холеричний характер і авантюристичні нахили або дуже зле, або дуже високо кудись вискочить. Має він величезну мороку з усім оцим своїм оточенням, яке сам називає "бандою" і поки що, принаймні, вміє їх держати в руках та вселювати в їхні поганенькі душі справжній страх. Дивно бачити, однак, цих людей під час служби Божої. Вони стають такими благоліпними, що й віри не йметься за їхнє гниле нутро. Фарисеї! Але так же буває скрізь, серед усього духівництва, по всьому світі. Дуже добре співає хор, добре йде служба, повно раз у раз людей у нашій церкві (і словаків), і я люблю в ці хвилини згадати дитинство своє і юність. Але після служби щоразу починається критика одним одного, критика з під’юджуванням, з провокаціями. Тоді я тікаю геть, щоб зберегти приємну чисту полегкість, навіяну на мене в церкві. Фарисеї, хами! Загалом все це дуже нагадує мандрівний укр. театр, в якому примітивні актори на все життя завчили одну ролю, бояться грізного режисера (Гаркуна-Задунайського), годять помічникові режисера, а після вистав злобо-пристрасно сперечаються й висміюють того, хто переплутав мізансцени, загубив репліки чи забув, перекрутив текст. Авдиторія цього всього здебільшого не помічає, а вони, виконавці, на цьому та на підлабузництві підвищують або піднижують свої тарифи. Так завжди за лаштунками — оголення душ, вражаюча земна ницість і грубість!