Жду машини на Рівне. Вже майже готовий до виїзду. Тільки справа все одволікається, ускладнюється —— машини нема.
17/11 — 43 р.
Сон: біжу з речами з високої крутої гори, ще й покопирсаної ямами, вкритої горбиками, дуже незручна ручена стежка. Біжу,
щоб устигнути на поїзд, який унизу от-от має одійти. Захекався. Добіг. Поїзд рушає. Я хапаюсь за залізний поручень дверей, бігти мені тепер лекше, тепер я ось-ось стрибну до вагона — і прокидаюсь.
Марія вчора повідомила, що машина Цукротресту йде на Рівне в п’ятницю або суботу.
Третій день одлиги, зовсім пустило. Вулицями біжать широкі струмки. Споглядав Дніпро з балкона Андріївського собору. Почорнів Дніпро, посинів. Люди ще ходять на Труханів, але під берегами вже приступила широкими смугами вода, а проти яхт-клубу величезна проталина, на якій вітрець струже хвильки. Далечінь у сонячній імлі — далечінь поруділа, посивіла, парує. В полях видко сірі рештки снігу.
На ринкові ажіотаж не припиняється. Шкляночка солі, що коштувала перед тижнем 50 крб., сьогодні коштує 150. Так само молоко: був літр за 50, тепер 150. Хлібина, що коштувала 45—50 крб., сьогодні важить 300 крб. Пачка сірників: раніше 8—7 крб., сьогодні 30—25 крб. Причому не беруть крупніших купюр, вимагають по 1-й 3 крб. совєтськими або одмовляються давати цими ж грішми здачу. Бережуть її, збирають, приховують, сподіваючись приходу большевиків. Така от нечиста продажна спекулянтська сила! їх тільки розстрілювати. Це — справді людські покидьки, безлична протоплазма, гній. Вони готові завжди кому завгодно служити й кого завгодно зрадити.
Офіційне повідомлення: ворожі загони вдерлися до околиць Харкова. Sic!
Мучить мене думка про долю мого народу. Большевики несуть гасло: геть німців і петлюрівців! Німці мають гасло: геть большевиків... і українських націоналістів! Чи так чи сяк — поганий знак. Вічна розшматованість серця, незмінне гноблення, невгавучий біль. Як тяжко, як тяжко любити цю батьківщину, і несеш цю любов, як невтишиме страждання, як досмертний хрест. Господи, поможи!
18/ІІ — 43 р.
Вчора — Велика Підвальна (27), школа, 2-й поверх, велика кімната (колишній клас), під стінами солома, ковдри, тлумки, миски, кварточки... евакуйовані харків’яни.
Мене обступили, радісно тиснуть руку: Веретенченко, Біллів, Щербина, Хуторський, Білоцвіт, інші. Пропонують взяти разом з ними перепустку на Львів та й їхати вкупі. Це, звичайно, було б чудово. Перед двома днями почали видавати перепустки на Львів для евакуйованих. Спробую справді — може й вдасться прихитритись.
Сьогодні: тепло, березнева каламуть, сніг, як великі мухи; часом зривається заметіль. В школі зустрів А. Гака, він щойно прибув, подавшись із Харкова спочатку на Зіньків, а потім уже всякими способами добуваючись до Києва. Ходив з Горобцем до штадскомендатури, він хоче, щоб його родина та я рушали разом. Завтра піду з харків’янами добувати перепустку. Якщо це вдасться, рушу тягаркою на Рівне.
Мама плаче. Брат розгублений. Тяжко.
Мама знову плаче. Стала дуже запобігливою, дуже розгубленою і говорить якимсь тремтливим голосом, чимсь нагадує дитину. Все це глибоко зворушує, а часом (тому що зворушує) — то й дратує. Лесик захворів на шлунок.
Сьогодні нарешті добув перепустку до Львова. Те, на що я витратив стільки енергії й часу, чого пристрасно ждав ось уже півроку, в що й вірити зрештою перестав, — розв’язалось вдало протягом двох хвилин. Ну, хіба ж знову це не вибрик мого Даж-бога? Чудно, неймовірно, але це так.
Приходжу вранці до школи на В. Підвальну, де містяться евакуйовані харків’яни. Зі мною йдуть до РеІсівкотепсІаШг ті співробітники "Нової України", які ще не встигли взяти перепустки на Львів, а саме: Щербина, Хуторський, Кіндратенко. Вже є чутка, що на Львів перепусток не дають. Приходимо (по дорозі приєднався старий Ващенко з Полтави). Справді, на Львів уже перепусток не дають, чую, як капітан одмовляє комусь із прохачів і пропонує Дубно або Брест-Литовський. Урядовець (українець) одмовляє Кіндратенкові, що перший звернувся: мовляв, Львів уже не приймає. Тоді втручаюсь я, пояснюю, хто ми, та підкреслюю, що ми лише четверо не встигли взяти візи, а решта співробітників редакції їдуть на Львів, — як же нам одбиватись од гурту? Це з усіх міркувань неможливо. Тоді він радить звернутися безпосередньо до капітана. Я наважуюсь і, поминаючи перекладачку, жахливою нім. мовою пояснюю капітанові те ж саме і прошу перепустки на Львів. Він стоїчно вислухує мій воляпюк, я ж в процесі розмови, мобілізувавши всі мої здібності, постерігаю, що говорю досить пристойно й легко, аж самому дивно. В усякому разі капітан усе прекрасно зрозумів, ще перепитав, з якої саме ми редакції, посміхнувся, — йому, видко, сподобалось і моя мовна сміливість і витриманість. Він дає розпорядження своєму помічникові-лейтенантові:
— Цим чотирьом панам дати Лємберг.
Виймаємо пашпорти. Треба ще й евакуаційну посвідку з місця евакуації, але у мене такої нема. Кажу тихо Щербині, що першим подає пашпорта, щоб посвідки не давав, не нагадував про неї — лише пашпорт. Він так і робить. Йому ставлять штамп й підписують — перепустка готова. Потім Кіндратенко. Потім я. Потім Хуторський. Готово. Кланяюсь капітанові, дякую. Він коректно теж уклоняється. Виходимо. Хлопці раді, обступили мене, дякують, що врятував їх. А мені й самому не віриться. Йдемо до Дніпра. Розповідаю їм про Київ. Весело, хороше. Так непомітно вертаємось до їхньої школи. Вони ще раз дякують за приємну цікаву прогулянку й просять конче зайти до них між 3—4 год. випити чарочку.
— Не можу. У мене ж виразка!
— Ну, то хоч так зайдіть... хоч на хвилинку.
— Добре, зайду.
23/11-43р.
Завтра їду. Або потягом, або тягаровим автом до Волочиська, звідти потягом до Львова. Маю залізничий Ausweis — вчора допоміг добути Ол. Ясеницький. Все відбувається прекрасно, для мене поки що сприятливо — Дажбог, Дажбог!
На базарі молоко стало в 5 разів дорожче, хліб — у 10 разів. Напруження в місті дедалі росте.
Чутки: большевики рушили на Дніпропетровськ. В районі Полтави — міцна німецька оборонна лінія, де ворогові буде протиставлено рішучий опір. Туреччина нібито схилилась на бік Англії. В Києві нібито відбуваються термінові арешти всіх громадян турецької, болгарської й румунської національности. Муссоліні нібито усунений, владу в Італії перебрав король. А большевики вже заняли Кременчук і Черкаси. Одним словом — ажіотація ворожого елементу по всіх закутках міста й разом із ним — всіх несвідомих і боягузів.