Шалений день, або одруження Фігаро

Страница 23 из 37

Пьер-Огюстен Бомарше

(Граф розгортає знову папір.)

Графиня (тихо до Сюзанни). Ах, Боже! Сюзон! Це патент про призначення Керубіно!

С ю з а н н а (тихо до Фігаро). Все пропало. Це патент.

Граф (згортає папір). Ну, спритний чоловіче, ви не пригадуєте?

А н т о н і о (наближаючись по Фігаро). Вельможний пан питають, чи ви не пригадуєте.

Фігаро (відпихає його). Пхе, гидкий, говорить мені просто в самий ніс.

Граф. Ви не пригадуєте, що то могло бути?

Ф і г а р о. А, а, а! РОУЄГО! Це ж, певно патент на призначення того бідолашного хлопця: він мені дав його, а я забув йому вернути. Ой, ой, ой, який я дурний! Що він робитиме без патенту? Треба побігти.

Граф. Нащо він вам його дав?

Фігаро (зніяковіло) Він... хотів, щоб там щось зробили.

Граф (дивиться на папір). Тут нічого не бракує.

Графиня (тихо до Сюзанни). Печатки.

С ю з а н н а (тихо до Фігаро). Бракує печатки.

Граф (до Фігаро). Ви не відповідаєте?

Фігаро. То... бо справді бракує там небагато. Він каже, що це зазвичай робиться.

Граф. Звичайно! Звичайно! Що?

Фігаро. Притискається ваша гербова печатка. А може, що не варто було й клопотатися.

Граф (розгортає папір і з гнівом його мне). Маєте! Видно, судилося мені нічого не довідатися. (Вбік). Це Фігаро всім керує, а я не помщуся? (Хоче вийти з прикрості.)

Фігаро (зупиняє його). Ви йдете, не віддавши наказ про мій шлюб?

СЦЕНА XXII

Базиль, Бартоло, Марселін а, Фігаро, граф, графиня, Сюзанна, Антоні о, Гріп-Солейль, слуги графа, його васали.

Марселіна (до графа). Не віддавайте наказу, вельможний пане! Перш, ніж зробити йому ласку, ви повинні розсудити нас по справедливості. Він має зобов'язання переді мною.

Граф (убік). От моя помста.

Фігаро. Зобов'язання? Які? Висловіться.

Марселіна. Так, я висловлюся, негіднику.

(Графиня сідає в крісло; Сюзанна позад неї.)

Граф. Про що йдеться, Марселіно?

Марселіна. Про шлюбні зобов'язання.

Фігаро. Лист, та й годі, про грошову позику.

Марселіна (дографа). З умовою одружитися зі мною. Ви, великий пане, перший суддя цієї провінції..

Граф. Заявіться до суду, там я віддам належне право кожному.

Базиль (показуючи на Марселіну). У такому разі, ваша високість дозволить теж, щоб і я подав свої права на Марселіну?

Граф (убік). Ага, от мій шахрай з листом!

Фігаро. Другий такий же дурень!

Граф (з гнівом до Базиля). Ваші права! Ваші права! Як ви насмілилися звертатися до мене, дурню з дурнів?

Антоніо (сплеснувши руками). Оце так припечатав! Це ж його ім'я!

Граф. Марселіно, весілля буде припинено до розгляду ваших позовів, що відбудеться прилюдно у великій залі аудієнцій. Чесний Базилю, вірний і певний справцю, ідіть в село й скличте членів судового засідання.

Базиль. Для її справи?

Граф. І приведіть мені селянина, що дав вам листа. Базиль. Хіба ж я його знаю? Граф. Ви не хочете?

Базиль. Я не прийшов у замок для того, щоб виконувати доручення. Г р а ф. А для чого?

Базиль. Талановитий органіст, я показую клавесин пані, вчу співати її дівчат, грати на мандоліні — пажів, і мій головний фах — розважати ваше товариство гітарою, коли ви зводите мені це наказати.

Гріп-Солейль (наближається). Я піду, вельможний пане, якщо ви захочете.

Граф. Як ти звешся й коло чого працюєш?

Гріп-Солейль. Я Гріп-Солейль, добрий мій пане, маленький доглядач кіз. Мені доручено феєрверк. Сьогодні ж у вас свято. Ще я знаю, де сидять усі бісові судовики в околиці.

Граф. Твоя щирість мені подобається. Іди собі. Але ви (до Базиля) ідіть із ним і грайте на гітарі та співайте, щоб розважати його в дорозі. Він з мого товариства.

Гріп-Солейль (весело). О! Я, я з?.. (Сюзанна його вгамовує рукою, показуючи на графиню.)

Базиль (здивований). Мені йти з Гріп-Солейлеєм і грати?..

Граф. Це ваш обов'язок. Ідіть, або я вас вижену. (Виходить.)

СЦЕНА XXIII

Ті ж, окрім графа.

Базиль (до себе). Ах, я не буду битися з чавуном, бо я тільки...

Фігаро. Череп'яний глек.

Базиль (убік). Замість допомагати шлюбові, я краще забезпечу свій із Марселіною. (До Фігаро.) Слухай, не вирішуй нічого, поки я не вернусь. (Бере гітару з крісла вглибині сцени.)

Фігаро (йде за ним). Вирішувати? О, йди, не бійся. Коли б ти навіть ніколи не вернувся... Ти не маєш співочого вигляду. Хочеш, я почну?.. Ну, жваво: ля-мі-ля, для моєї нареченої. (Задкує до дверей, танцює, приспівуючи сегидилью. Базиль приграє й усі ідуть за ними.)

Сегидилья

Не хочу я нічого, Краще всього Моя Сюзон. Зон, зон, зон, Зон, зон, зон, Зон, зон, зон, Зон, зон, зон. Коханая дівчина Моя єдина — То мій закон. Зон, зон, зон, Зон, зон, зон, Зон, зон, зон, Зон, зон, зон.

(Шум віддаляється, далі не чути.)

Сюзанна, графиня.

Графиня (в кріслі). Бачите, Сюзанно, яку ваш навіже-ний накликав на мене сцену зі своїм листом.

Сюзанна. Ах, пані, коли я вийшла з кабінету, якби ви бачили ваше лице! Воно потемніло відразу, але це було тільки мить, поволі ви стали червоніти, червоніти, червоніти!

Г р а ф и н я. То він вискочив у вікно? С ю з а н н а. Не вагаючись. Милий хлопець! Легкий... як бджілка.

Графиня. Оцей ще фатальний садівник! Все те мене так збентежило, що я не могла зібрати докупи й пари думок!

Сюзанна. Ах, пані, навпаки! Тут я й побачила, що таке світське виховання: дами з пристойного товариства так легко брешуть і так непомітно.

Графиня. Чи думаєш ти, що граф піймався на ту брехню? А якщо він знайде хлопця в замку?

Сюзанна. Я зараз пораджу сховати його так добре...

Графиня. Треба, щоб він поїхав собі. З того, що оце тепер трапилося, ви можете повірити, що я не маю бажання відсилати його в садок замість вас.

Сюзанна. Певна річ, що я теж піду. Отже, мій шлюб ще раз...

Графиня (встає). Постривай... Замість кого іншого або тебе, якби я вийшла сама? Сюзанна. Ви, пані?

Графиня. Ніхто не наразився б... Граф не міг би тоді виправдатись... А покарати його ревнивість і довести його зраду, це було б... Ану, щасливий кінець першої пригоди заохочує мене спробувати другу. Перекажи йому швидше, що ти вийдеш у сад. Але дивися, щоб ніхто того...

Сюзанна. Ах! Фігаро?

Графиня. Ні, ні, він захотів би робити по-своєму... Дай мені мою оксамитну маску і мою паличку, піду на терасу і все обдумаю. (Сюзанна виходить у туалетну.)

СЦЕНА XXV