Граф. Розіно, невже ви невблаганні?
Графиня. Ах, Сюзон, яка я слабка жінка! Який приклад я тобі даю! (Простягаючи руку графові.) Ніхто вже тепер не матиме віри у жіночий гнів.
Сюзанна. Добре! Пані, хіба з ними можна не помиритися? (Граф палко цілує руку своєї дружини.)
СЦЕНА XX Сюзанна, Фігаро, графиня, граф.
Фігаро (прибігає, задиханий). Сказали, що пані нездорова. Я швидше прибіг... Я радий бачити, що нема нічого лихого.
Граф (сухо). Ви дуже уважні.
Фігаро. І це мій обов'язок. Та якщо нічого такого немає, ваша вельможносте, усі ваші молоді піддані обох статей чекають унизу зі скрипками й дудками, коли ви дозволите мені повести мою наречену...
Г р а ф. А хто стерегтиме графиню в замку?
Фігаро. Стерегти? Вона ж не хвора.
Граф. Не хвора. Але той чоловік, що має прийти на розмову?
Фігаро. Який чоловік?
Граф. Той, що про нього вказано в листі, дорученому від вас Базилеві.
Фігаро. Хто це казав?
Граф. Навіть коли б я не знав цього від інших, крутію, то твоя фізіономія, що видає тебе, довела б мені, що ти брешеш.
Фігаро. Коли так, то не я брешу, а моє обличчя.
Сюзанна. Годі, мій бідолашний Фігаро, не вживай своєї красномовності надарма. Ми все сказали.
Фігаро. Що сказали? Ви ставитеся до мене, як до якогось Базиля!
Сюзанна. Розповіли, що ти написав отой недавній лист, щоб його вельможність повірили, як повернуться, ніби молодий паж у туалетній, де я перевдягалася.
Граф. Що ти можеш їй відповісти?
Графиня. Вже нема чого ховати, Фігаро: жарт закінчено.
Фігаро (намагаючись угадати). Жарт... закінчено?
Граф. Так, закінчено. Що ти на це скажеш?
Ф і г а р о. Я... Я скажу... що бажав би дуже, щоб можна було сказати те саме про мій шлюб, і якщо ви звелите...
Граф. Тобто ті зізнаєшся, що сам написав листа?
Фігаро. Коли вже пані того хоче, коли Сюзанна того хоче, коли ви самі того хочете, то треба, щоб і я хотів того ж. Але, по правді, ваша вельможносте, на вашому місці я не повірив би ні слову з того всього, що ми вам кажемо.
Граф. Завжди бреше, незважаючи на очевидності! Врешті-решт, це мені набридло!
Графиня (сміючись). Е, бідний хлопець! Чому ви хочете, пане, щоб він хоч раз сказав правду?
Фігаро (тихо до Сюзанни). Я застеріг його про небезпеку — це все, що чесна людина може зробити.
Сюзанна (тихо). Ти бачив малого пажа?
Фігаро (тихо). Ще цілком не отямився.
Сюзанна (тихо). Ах, до лиха!
Графиня. Ходімо, пане графе, вони гаряче прагнуть з'єднатися; їх нетерпеливість природна! Ходімо на церемонію.
Граф (убік). Але Марселіна, Марселіна... (Голосно.) Я хотів би бути... принаймні вбраний.
Графиня. Для наших слуг?.. А я хіба убрана?
СЦЕНА XXI
Фігаро, Сюзанна, графиня, граф, Антоні о.
А н т о н і о (п яненький, тримає горщик з пом 'ятими левкоями). Пане! Вельможний пане!
Граф. Чого тобі, Антоніо?
А н т о н і о. Звеліть уже раз і назавжди заґратувати вікна, що дивляться на мої грядки. Викидають усяку всячину тими вікнами; ось зараз викинули чоловіка.
Граф. З цих вікон?
Антоніо. Подивіться, що поробили з моїми левкоями! Сюзанна (тихо до Фігаро). Пильнуй, Фігаро, пильнуй! Фігаро. Вельможний пане, він п'яний із самого ранку. А н т о н і о. Не вгадали. То ще рештки вчорашнього. От як судять людей... наосліп.
Граф (палко). Той чоловік! Той чоловік! Де він? Антоніо. Де він? Граф. Так.
Антоніо. Іяж кажу. Наполягаю, щоб мені його знайшли. Я ваш слуга, тільки я один доглядаю за вашим садком, туди падає чоловік, і ви розумієте... що це зачіпає мою славу.
Сюзанна (тихо до Фігаро). Одвертай, одвертай. Фігаро. Ти все питимеш? Антоніо. Якби я не пив, то був би скажений. Графиня. Але вживати так, без потреби... Антоніо. Пити без спраги і кохатися увесь час, пані, — тільки це відрізняє нас від інших тварин.
Граф (жорстко). Відповідай мені, а то я тебе прожену. А н т о н і о. А хіба я піду? Граф. Як це?
Антоніо (тикаючи себе в чоло). Якщо у вас нема, досить оцього, щоб зберегти доброго слугу, то я не такий дурний, щоб прогнати такого доброго пана.
Граф (з гнівом, його трусить). Ти казав, викинули в це вікно чоловіка?
Антоніо. Так, вельможний пане; зараз оце, в білій куртці, і він побіг так жваво й прудко, до лиха...
Граф (нетерпляче). А далі?
Антоніо. Я дуже хотів побігти навздогін, але я так добре тріснувся рукою об ґратки, що цей палець не може рушити ні туди, ні сюди (підіймає палець).
Граф. Принаймні, ти впізнав би того чоловіка?
Антоніо. О, авжеж, що впізнав би... якби тільки я його бачив.
Сюзанна (тихо до Фігаро). Він його не бачив.
Ф і г а р о. От скільки бучі за горщик квіток! Скільки тобі треба, плаксію, за твої левкої? Нема чого дошукуватися, вельможний пане, то я вискочив.
Граф. Як, то ви?
А н т о н і о. "Скільки тобі треба, плаксію?" Щось ваш тулуб дуже рознесло з того часу, бо я вас побачив тоді меншим і тоншим!
Фігаро. Певно, коли стрибаєш, то підгинаєшся...
Ан т о н і о. Мені здається, що то був радше... сказати б, той жевжик-паж.
Г р а ф. Ти хочеш сказати, Керубіно?
Фігаро. Аякже, він навмисне повернувся на своєму коні від Севільської брами, куди він уже, мабуть, і прибув.
А н т о н і о О, ні, я не кажу цього, я цього не кажу; я не бачив, щоб вискочив кінь, бо я сказав би і про коня.
Граф. Яка терплячість!
Фігаро. Я був у кімнаті покоївок у білій куртці: бо велика спека!.. Я чекав на свою Сюзаннету, коли це раптом почув голос вельможного пана і великий шум, що зчинився: я не знаю, який страх охопив мене з приводу того листа; і якщо треба признати мою дурість, я вискочив не навмисне на грядки і навіть забив собі трохи праву ногу (потирає ногу).
А н т о н і о. Коли це ви, то справедливо віддати вам цей клаптик паперу, що вискочив з вашої куртки, як ви падали.
Граф (кидається на папір). Дай його мені. (Розгортає папір і складає.)
Фігаро (вбік). Я піймався.
Граф (до Фігаро). Сподіваюся, переляк не вигнав з вашої пам'яті, що містить у собі цей папір, як і того, яким чином він опинився у вашій кишені?
Фігаро (заклопотаний шукає в своїх кишенях і витягає кілька паперів). Авжеж ні... Але в мене їх стільки! Треба відповідати на все.. (Дивиться на один з паперів). Цей? А, це лист від Марселіни, на чотирьох сторінках; він гарний. Чи не було це прохання того бідного браконьєра з тюрми? Ні, ось воно... Я мав опис меблів малого замку в другій кишені...