— Ріссберг збагнув, що мене треба призупинити. Але як? Бо ж досі вірили в мою могутність як майстра гоетії і остерігались моїх демонів. Боялись розгнівати закоханого у мене Ортолана. Вирішенням проблеми мав би бути ти. Відьмак.
Геральт дихав неглибоко. І набирався оптимізму. Бачив вже набагато краще, тремор стишився. Мав імунітет проти більшості відомих токсинів, на щастя, отрута білого скорпіона, смертельна для звичайної людини, для нього винятком не стала. Початково загрозливі симптоми з часом слабшали й зникали, організм відьмака виявився здатним досить швидко нейтралізувати отруту. Дегерлунд про це або не знав, або самовпевнено зневажив.
— Довідався, що мають намір натравити тебе на мене. Не стану приховувати, я переполошився, бо дещо чув про відьмаків загалом, і про тебе зокрема. Чимдуж помчався до Ортолана, мовляв, рятуй мене, мій коханий учителю. Коханий учитель спершу дав мені прочухана і все докоряв, що, нібито, мордувати лісорубів — некрасиво, недобре і щоб таке неподобство було востаннє. Але згодом порадив, яким чином краще підібратись до тебе і заманити в пастку. Як упіймати за допомогою телепортаційної сігіли, яку кілька років тому власноруч витатуював на моєму мужньому торсі. Однак, заборонив тебе вбивати. Не думай, що то через доброту. Йому потрібні твої очі. А саме, його цікавить tapetum lucidum, — шар тканини, яка зсередини вистеляє твої очні яблука, тканини, яка посилює і відбиває світло, спрямоване на фоторецептори, завдяки чому ти наче кіт бачиш вночі й взагалі в темряві. Остання idée fixe Ортолана — це подарувати всьому людству можливість котячого зору. В межах підготовки до втілення цієї благородної місії, має намір приживити твій tapetum lucidum якійсь черговій мутації, над якою саме працює, а tapetum для пересадки потрібно взяти з живого донора.
Геральт обережно поворухнув пальцями і долонею.
— Ортолан, маг етичний і милосердний, тому після видалення твоїх очних яблук, своєю невичерпною добротою збирається подарувати тобі життя. Вважає, краще бути сліпцем, аніж небіжчиком. Аж здригається від самої думки, що може завдати болю твоїй коханці, Йеннефер з Венгербергу, до якої має сильну і дивну, як в його випадку, симпатію. А на додачу, він, Ортолан, вже за крок від створення магічної регенераційної формули. Через кілька років зможеш звернутись до нього і він тобі поверне очі. Радий? Ні? І правильно. Що? Хочеш щось сказати? Говори, я слухаю.
Геральт вдав, що з трудом ворушить губами. Зрештою, йому і не потрібно було вдавати, що робить це з трудом. Дегерлунд підвівся зі стільця, схилився над ним.
— Нічого не розберу, — скривився. — В принципі, мене мало обходить, що хочеш сказати. Маю ще дещо тобі повідомити. Знай, що серед моїх численних талантів є також і дар ясновидіння. А видно мені цілком ясно, що коли Ортолан тебе, осліпленого, відпустить, Буе і Банг вже чекатимуть на тебе. Цього разу потрапиш прямісінько в мою лабораторію, звідки вже не виберешся. Проводитиму над тобою вівісекцію. Переважно, заради власної втіхи, хоча, зізнаюсь, трохи цікаво, що там у тебе всередині. Насамкінець, завершу справу, як говорять м'ясники, обробкою туші. Буду твої рештки по шматочку надсилати в Ріссберг, в якості перестороги, най побачать, що чекає на моїх ворогів.
Геральт зібрався з силами. Сил було небагато.
— Щодо тієї Йеннефер, — чародій нахилився ще нижче, відьмак відчув його м'ятний подих, — то мене, на відміну від Ортолана, безмежно веселить сама думка про можливість завдати їй болю. Тож, відріжу той шматок, який в тобі найбільш цінувала і надішлю їй у Венгерб…
Геральт склав пальці в Знак і торкнувся обличчя чародія. Сорель Дегерлунд захлинувся повітрям і впав на стілець. Захропів. Його очі закотились кудись вглиб черепної коробки, голова обвисла на плечі. Ланцюжок медальйону вислизнув з його безвладних пальців.
Геральт зірвався з місця, точніше, спробував зірватись, бо єдине, що йому вдалось, — це впасти зі стільця на підлогу, головою просто до черевиків Дегерлунда. Перед носом побачив медальйон, що випав з руки чародія. На золотому овалі — блакитний емалевий дельфін nageant. Герб Керацка. Не було часу ні здивуватись, ні роздумувати. Дегерлунд почав голосно харчати, було помітно, що зараз прокинеться. Знак Сомн спрацював, але дія його виявилась слабкою і нетривалою, відьмак був надто ослаблений дією отрути.
Підвівся, тримаючись за стіл, скинувши на підлогу книги та сувої.
До кімнати ввалився Паштор. Геральт навіть не намагався скористатись Знаками. Схопив зі столу гримуар, оправлений в шкіру та латунь, угрів горбаня ним просто в горло. Паштор різко осів на підлогу, випустивши з рук арбалет. Відьмак угрів вдруге. І повторив би знов, але інкунабула вислизнула з його занімілих пальців. Схопив карафку, що стояла на стосі книг, і розбив її просто об голову Паштора. Горбань, хоч і був залитий кров'ю та червоним вином, не відступив. Рушив на Геральта, навіть не стряхнувши з повік крихт кришталю.
— Буеее! — заверещав, хапаючи відьмака за коліна. — Бааанг! До мене! До ме…
Геральт вхопив зі столу наступний гримуар, важкий, з оправою, інкрустованою фрагментами людського черепа. Гепнув ним об горбаня так, що аж навсібіч бризнули відламки костей.
Дегерлунд захарчав, намагаючись підвести руку. Геральт збагнув, що робить спробу кинути закляття. Звук гупотіння важких ніг, що наближувався з кожною секундою, свідчив про те, що Буе і Банг наближались. Паштор вовтузився по підлозі, мацав довкола руками, шукаючи самостріл.
Геральт побачив на столі свій меч, схопив його. Похитнувся, ледве не впав. Ухопив Дегерлунда за комір, приставивши лезо йому до горла.
— Твоя сігіла! — крикнув йому у вухо. — Телепортуй нас звідси!
Буе і Банг, озброєні шамширами, зіштовхнулись в дверях і застрягли, їх цілковито заклинило в дверному косяку. Жоден не подумав про те, щоби поступитись іншому. Одвірок затріщав.
— Телепортуй нас! — Геральт хватонув Дегерлунда за волосся, перегнувши його голову назад. — Зараз же! Або я переріжу тобі горлянку!
Буе і Банг вивалились з дверей разом із одвірком. Паштор відшукав арбалет і націлив його.