— Почастував тебе, — сказав байдужо, — екстрактом з отрути білих скорпіонів. Неприємно, правда ж? Ні рукою поворухнути, ні ногою, ні пальцем, навіть? Ані оком кліпнути, ані слину проковтнути? Але це ще квіточки. Згодом почнуться неконтрольовані рухи очних яблук і погіршення зору. Потім відчуєш м'язові судоми, корчі будуть настільки сильними, що, вірогідно, отримаєш розрив міжреберних зв'язок. Не зумієш стримати і зубного скреготу, кілька зубів розкришиться, це тобі гарантую. Почнеться слинотеча, а затим — труднощі з диханням. Якщо не дам тобі антидот, задихнешся. Але не хвилюйся, дам його. Цього разу виживеш. Хоча, вважаю, що скоро пожалкуєш, що вижив. Я тобі поясню, в чому справа. Маємо час. А до цього хотів би ще подивитись, як ти посинієш.
— Роздивлявся тебе, — продовжив за мить, — тоді, в останній день червня, на аудієнції. Хизувався перед нами своєю зверхністю. Перед нами, людьми стократ кращими за тебе, людьми, яким ти не годен до п'ят досягнути. Я бачив на власні очі, що тебе забавляли і розпалювали ігри з вогнем. Вже тоді вирішив довести тобі, що забавки з вогнем закінчуються опіками, а втручання в справи магії та магів призведе до однаково болісних наслідків. Скоро ти в цьому сам переконаєшся.
Геральт хотів поворухнутись, але не міг. Кінцівки і все тіло задеревіли і втратили чутливість. В пальцях рук і ніг відчував неприємне поколювання, обличчя повністю заніміло, губи були ніби зашнуровані. Зір погіршувався, очі йому застилала і заліплювала якась мутна поволока.
Дегерлунд закинув ногу за ногу, погойдуючи медальйоном. На якому було зображення, емблема, блакитна емаль. Геральт не міг роздивитись. Бачив чимдалі все гірше. Чародій не брехав, погіршення зору посилювалось.
— Розумієш, справа полягає в тому, — між іншим продовжував Дегерлунд, — що планую високо піднятись у чародійській ієрархії. В своїх планах і намірах спираюсь на особу Ортолана, знаного тобі з візиту в Ріссберг і тієї пам'ятної аудієнції.
Геральт мав таке враження, ніби язик розпухає і заповнює собою всю ротову порожнину. Опасався, що це було не просто враження. Отрута білого скорпіона була смертельною. До цього моменту він сам ніколи не відчував на собі її дію, тож не знав, до яких наслідків вона може призвести в організмі відьмака. Серйозно занепокоївся, щосили намагаючись перебороти дію нищівного токсину. Ситуація представлялась доволі паскудною. Скидалось на те, що порятунку чекати не було звідки.
— Кілька років тому, — Сорель Дегерлунд надалі продовжував упиватись звучанням власного голосу, — став асистентом Ортолана, на цю посаду мене призначив Капітул, а затвердив дослідницький відділ Ріссбергу. Як і мої попередники, мусив шпигувати за Ортоланом і саботувати найзагрозливіші з його винаходів. Призначенням на цю посаду завдячував не лише своєму талантові чаклуна, а також моїй вроді і чарівливості. Капітул пристановляв до старця таких асистентів, яких той полюбляв.
— Ти можеш цього не знати, але у часи юності Ортолана серед чародіїв поширилось женоненависництво і мода на чоловічу дружбу, яка часто переростала у глибші, а що там, набагато глибші стосунки. Бувало так, що молодий учень або адепт не мав іншого виходу, мусив покірно дослухатись до бажань старших навіть у питаннях такого роду. Деяким це не надто подобалось, але зносили все як неминучі виробничі затрати. А деякі це полюбили. До цих останніх належав, як ти, мабуть, вже здогадався, Ортолан. Хлопак, який у ті часи й дістав своє пташине прізвисько, після отриманого зі своїм наставником досвіду, на все подальше життя залишився, як сказав би поет, ентузіастом і прихильником шляхетної чоловічої дружби і шляхетної чоловічої любові. Проза, як сам знаєш, описує такі речі більш лаконічно та безпосередньо.
Об литку чародія отерся, голосно муркочучи, великий чорний кіт із хвостом, розпушеним наче йоржик. Дегерлунд нахилися, погладив його, поколихав перед ним медальйоном. Кіт із неохотою штурхнув прикрасу лапкою. Він відвернувся, даючи зрозуміти, що ця забавка йому наскучила, і прийнявся вилизувати хутро на грудях.
— Як ти, безсумнівно, помітив, — продовжив чародій, — я надзвичайно вродливий, жінки, бува, називають мене ефебом. Загалом, люблю жінок, але в принципі не мав і не маю нічого проти педерастії. З єдиною умовою: якщо до неї вдаватись, то мусить мені допомагати зробити кар'єру.
— Моя чоловіча любов із Ортоланом надзвичайних жертв не потребувала, дідуган давно вже минув той віковий рубіж, в якому щось може, так само як і той, в якому щось хоче. Але я прикладав усіх зусиль, аби справити протилежне враження. Щоб всі думали, що абсолютно втратив голову від кохання до мене. Що не існує нічого, в чому міг би відмовити своєму красеню-коханцю. Що знаю всі його шифри, що маю доступ до його таємних книг і секретних записів. Що він одаровує мене артефактами й талісманами, яких до сих пір нікому навіть не показував. І що навчає мене забороненим закляттям. Враховуючи й гоетію. І якщо донедавна поважні чародії з Ріссбергу нехтували мною, то відтепер раптово почали поважати, я виріс в їхніх очах. Повірили, що роблю те, про що вони самі тільки мріють. І що досягаю успіхів у своїй справі.
— Знаєш, що таке трансгуманізм? Що таке видоутворення? Дивергентне видоутворення? Інтрогресія? Ні? Тобі нема чого соромитись. Я теж не дуже то й знаю. Але всі інші вважають, що знаю ой як багато. Що під егідою та пильним наглядом Ортолана проводжу досліди над удосконаленням роду людського. Заради високої мети, щоб виправити і покращити. Покращити стан і природу людини, ліквідувати хвороби і дефекти, перемогти старіння, бла-бла-бла. Ось мета і завдання магії. Наслідувати величних майстрів минувшини, Маласпіну, Алзура та Ідаррана. Майстрів гібридизації, мутації та генетичної модифікації.
Чорний кіт повернувся, нявчанням сповістивши про свій прихід. Стрибнув чародію на коліна, простягнувся, замуркотів. Дегерлунд ритмічно погладжував його. Кіт замуркотів голосніше, випростовуючи кігті воістину тигрячих розмірів.
— Що собою представляє гібридизація ти, певно, знаєш, бо це синонім схрещування. Процес створення покручів, гібридів, виродків, називай як хочеш. В Ріссберзі активно проводять подібні експерименти, і вже створили безліч дивовиж, страшил і потвор. Деякі з них знайшли своє застосування на практиці, та хоча б параріггер, який очищує міські звалища, або парадятел, який винищує шкідників у деревах, чи гамбузія-мутант, яка пожирає личинок малярійних комарів. Або вігілозавр, сторожовий ящур, убивством якого ти хвалився під час аудієнції. Та вони вважають це дрібницею, побічними результатами. Що їх насправді цікавить — так це гібридизація й мутація людей та гуманоїдів. На все це накладено заборону, але Ріссберг клав на заборони. Капітул же заплющує очі. Або, що більш вірогідно, перебуває у блаженному й безпросвітному невіданні.