Нарешті,' коли ви побачите, що бідолашний опікун, якого обдурили незважаючи на всі вжиті заходи безпеки, був змушений підписати шлюбну угоду графа та дати згоду на те, чому він не зміг запобігти, то дозвольте критику вирішувати, чи такий вже дурень опікун, якщо він не зміг розгадати інтриги, яку від нього ретельно приховували, коли й сам критик, від якого ніхто нічого не приховував, розгадав її не краще, аніж той опікун. Дійсно, якби критик зрозумів її, хіба міг би він не похвалити всі вдалі місця в п'єсі?
Те, що він не помітив, що вже в першій дії намічаються та весело розкриваються характери дійових осіб, ще можна йому вибачити.
Те, що він не помітив деякого комізму у великій сцені другої дії, де, незважаючи на недовіру та лють ревнивця, вихованка спромагається ввести його в оману щодо листа, якого їй передали у його присутності, та змусити його на колінах вибачатись за підозру, яку він виявив, це я теж можу зрозуміти.
Те, що він не сказав жодного слова про сцену здивування Базиля у третій дії, сцені, яка являє щось цілком нове для нашого театру і яка так потішала глядачів, це мене анітрошки не дивує.
Нехай він не помітив того скрутного становища, у яке автор добровільно поставив себе в останній дії, змусивши вихованку зізнатися опікунові в тому, що граф викрав ключ від жалюзі, а також того, як автор потім, не марнуючи багато слів, виплутується із цього становища і перетворює на жарт те нове занепокоєння, яке він вселив глядачам. Це не так вже й важливо.
Припустімо, що він просто випустив з уваги те, що у п'єсі, одній з найкумедніших, які будь-коли йшли на сцені, не можна знайти ані щонайменшої двомовності, ані жодного натяку, ні жодного слова, які могли б образити сором'язливість навіть відвідувачів маленьких лож. А це чогось та варте у наш час, коли лицемірна благопристойність зайшла майже настільки далеко, як і псування характерів. Вельми ймовірно, що він випустив це з уваги. Звісно, такому шановному критикові могло здаватися, що все це не варте уваги.
Але ж як він не міг не оцінити те, на що всі порядні люди не могли дивитися без сліз розчулення та радості? Я маю на увазі синівську ніжність цього доброго Фігаро, який ніяк не може забути свою матір! "То ти знаєш її опікуна?" — питає його граф у першій дії. "Як рідну матір", — відповідає Фігаро.
Скупий сказав би: "Як свої власні кишені". Франт відповів би: "Як самого себе". Честолюбець: "Як дорогу до Версаля". А буйонський журналіст: "Як свого видавця", — порівняння завжди з тієї галузі, яка нас найбільше цікавить. "Як рідну матір", — сказав люблячий і шанобливий син.
У іншому місці опікун йому каже: "Ах, ви такий чарівний!" І цей добрий, чесний хлопець замість того, щоб пожартувати та порівняти цю люб'язність з люб'язностями, які він чув від своїх коханих, знов думає про свою улюблену матір і на слова "Ви такий чарівний!" відповідає: "Так, пане, бува, раніше моя мати теж мені таке казала". А бу-йонська газета байдужа до таких штрихів! Тільки люди з цілком висохлим мозком та зачерствілим серцем можуть не бачити і не відчувати цього!
Я вже не кажу про безліч художніх тонкощів, які щедрою рукою розсипані в моєму творі. Так, наприклад, загально відомо, що в акторів зараз з'явилася нескінчена кількість амплуа: існують амплуа першої, другої та третьої коханки; амплуа першого, другого та третього лакеїв, амплуа простака, поважного пана, жебрака, селянина, листувальника, навіть вуличного бевзя. Але амплуа позіхальника, як відомо, ще не встановлено. Що ж зробив автор, щоб навчити артиста, який ще не розвинув у собі вміння роззявляти рота на сцені? Автор намагався зібрати для актора в одній фразі всі позіхальні звукосполучення: "тільки-но... сповістив він, що я захворів". Дійсно, ці звукосполучення викликали позіхання навіть у мерця, і самі заздрощі змусили б розціпити зуби!
А це чудове місце, де цирульнику дорікає опікун: "А що ви скажете тому нещасному, який весь час позіхає та спить стоячи? А тому, іншому, який чхає три години поспіль так, що здається ось-ось трісне? Що ви їм скажете?" Наївний цирульник відповідає: "А, чорт! Тому, хто чхає, я скажу "Будьте здорові", а тому, хто позіхає — "Добрих снів". Відповідь дійсно настільки вдала, незлоблива і чарівна, що один з тих пихатих критиків, яким підготовлене місце в раю, не міг стримати вигук: "Чорт забирай! Автор, певно, цілий тиждень просидів над цією реплікою!".
А буйонський газетяр, замість того, щоб насолоджуватися цими численними красотами, користується типографською фарбою та папером, дозволом та схваленням, щоб оголосити, що мій твір нижчий за будь-яку критику! Нехай мені відітнуть голову, шановний пане, але мовчати я не стану!
Адже до чого він договорився: "Щоб цей самий цирульник не помер для театру, його знадобилося скалічити, перекроїти, переплавити, підрізати, стиснути до чотирьох дій та очистити від численних шпильок, каламбурів та гри слів, тобто від блазнювання"!
По тому, як він зараз рубає з плеча, відразу розумієш, що він ані слова не чув з того твору, який розбирає.
Хочу запевнити цього журналіста, а разом з ним і ту молоду людину, яка вигострює йому пір'я та стиль, що автор не тільки не очистив п'єсу від каламбурів, гри слів тощо, які зашкодили їй на першій виставі, але навіть ввів потім у дії, що залишились на сцені, все, що тільки можна було узяти із дії, яка залишилась у його портфелі; так розважливий тесля шукає серед трісок, розкиданих у майстерні, все, що тільки може йому пригодитися, щоб заткнути та закрити у своїй праці щонайменші діри.
Хіба ми можемо нічого не відповісти на жорстокий докір, який він кидає молодій дівчинці, — докір у тому, що вона нібито "страждає всіма вадами погано вихованої дівчини"?
Втім, щоб ухилитися від відповідальності за таке звинувачення, він намагається сховатися за інших, нібито це не він сам докоряє, а вживає такий аморальний вираз: "Вважають, що юна особа..." і таке інше. Вважають!..
Що ж, на його думку, вона мала вчинити? Значить, наше чарівне дитя, замість того, щоб відповісти взаємністю чарівному юному шанувальнику, до того ж ще знатному, мала одружитися зі старим подагриком-лікарем? Гарну ж долю обрав він для неї! І тільки тому, що ви не поділяєте думки цього пана, у вас виявляються "всі вади погано вихованої дівчини"!