рають на один рік. Як вибрали козаки кошового отамана, то з того дня вони не те що слухаються його у всьому, а його слово чи півслова для кожного козака і війська — закон із законів. На морі кошовий може наказати викинути неслухняного козака з чайки у воду — і того викидають. Під час походу на землі — прив'язати винного за шию мотузом до воза в обозі — і його прив'язують і тягнуть. Коли ж тихо і козаки не воюють, кошовий отаман править усіма козацькими землями — Січчю, а також зимівниками й бурдюгами. Кошовий пильно тримає око на інших народах і землях та на їхніх володарях: він мусить знати чи вгадувати, хто з них про що думає чи може подумати; хто з них куди іде чи може піти; хто з них хоче з ким і проти кого вступити в союз чи об'єднатися; він приймає і посилає послів; він стежить за козацькою зброєю, харчами і що в козаків на умі і на душі... Військовий суддя — охоронець звичаїв і ладу, що прийшли на Запорізьку Січ з України. І судить він просто, чесно й правдиво, й ніколи не було, щоб козаки на суддю коли нарікали.
А суд на Запоріжжі такий: убив, приміром, козак свого товариша — вбивцю кладуть живим на мертвого у труну і обох закопують у землю. Заманув козак і десь у плавнях біля Січі заховав собі для любощів жінку — кара. Смерть і тому козакові, хто знеславить жінку в Україні чи будь-де — аби не ганьбив усе Запорізьке Військо. Забрав у товариша чи у хрис-тиянина-селянина коня — смерть. Розігнав мандрівників, що ідуть запорізькими степами, позабирав у них статки й коней — смерть. Подався кудись під час походу — смерть. Найганебні-шою ганьбою вважається серед козаків під час походу оковита: хто випив — смерть. Позичив у товариша гроші й не віддає — приковують за ногу ланцюгом до гармати, аж поки не віддасть боргу: чи він, чи хтось інший за нього...
Такі порядки на Запорізькій Січі, бо як же інакше: приходять на Січ люди усякі. Хіба їх відразу розкусиш? — це тобі раз. А друге те, що військо живе без жінок, а без жінки чоловік довго не може — душа його зашкарублюється, і тому закон мусить бути саме таким: як без жінок, то усім без жінок. Тому, мабуть, козаки й кажуть: "Нежонатий дбає про Господа, а жонатий — про жінку". А по-третє, козаки майже із сідел не злазять — небезпека чигає на них з усіх сторін... От через що у них і закони такі. От через що і таке побратимство. Братаються козаки до самої смерті. Заходять двоє козаків до священика в церкву і пишуть: "Ми, що нижче підписалися, даємо слово: від себе сей заповіт перед Богом за те, що ми — братове, і з тим, хто порушить братства нашого союз, той перед Богом хай відповідь тримає і перед нелицемірним суддею нашим Спасителем. Наша обіцянка така: щоб один одного любити, незважаючи на напасті чи то наших приятелів, чи то неприятелів, але дивлячись на милосердя Господа; до свого постановили хмільного не пити, брат брата любити. В сьому, братія, підписуємось". Підписались, священик прочитає молитву. Козаки обміняються хрестиками, тричі поцілуються — й виходять із церкви братами до кінця життя...
Військовий писар веде листування з володарями інших країн і земель від імені Запорізького Війська, й шанування йому від козаків особливе. Військових писарів козаки, як правило, не переобирають. Вони у них довго, аж поки самі не попросяться на відпочинок...
Військовий осавул стежить за життям не лише на самій Запорізькій Січі, а й на всіх її землях. Він слідкує за рішеннями кошового й судді, чи козаки виконують їх. Він пильнує за харчами для війська. А коли козаки у поході, військовий осавул попереду — на чолі козацької розвідки. Він стежить за боєм. Він охороняє послів, що приїздять на Запоріжжя, хоч би звідки і від кого вони були.
Курінних отаманів козаки обирають кожен курінь зосібна. Казав Омелян, що у них у Незамайківському курені старший — отаман курінний, а після нього — кухар. Якщо козаки нашкодять, то отаман і кухар кажуть: а подайте київ на сучих синів! — і капосників б'ють киями. Кожен курінний отаман дбає про своїх козаків, як про дітей, і вони вибирають з-поміж себе такого, щоб він стояв за них, а вони за нього... Та минає рік, і кошовий, якраз на Різдво, на Новий рік збирає Військову Раду. На Військовій Раді мусять бути всі козаки, а з ними й ті, що обертаються на зимівниках та бурдюгах: по річках та озерах, в плавнях та по степах. Козаки-зимівчани і козаки-самітники взнають про Військову Раду ще загодя і їдуть на Запоріжжя хто саньми,
хто верхи, всі в білих кожухах, в червоних, синіх, жовтих з широкими вильотами жупанах, підперезаних шовковими й шкіряними поясами. На поясах у кожного дорогі шаблі, пістолі, кинджали, ятагани, гамани в мідних бляшках з кресалом і губкою, швайкою, — бо іноді ж треба полагодити збрую, — з ложками, в сивих, сірих, чорних смушевих і сукняних із шликами шапках. Проминувши січові засіки і на валах гармати, вони втягуються через дубові ворота на Січ. Насамперед прямують прибулі до церкви Покрови Святої Богородиці. В ній вони слухають утреню, а потім обідню. Після богослужіння запорожці з гостями розходяться по куренях, моляться на ікони, вітають один одного зі святом, скидають зброю і верхній одяг та сідають за довгий курінний стіл. Коли пообідають, встають, дякують курінному отаману, курінному кухареві, вклоняються один одному і виходять на січові вулички — прошкують на майдан. У цей час під іудіння церковних дзвонів б'є велика січова гармата і довбиші б'ють у литаври. Кожен курінь займає на майдані своє місце і з куренів утворюється коло. Це коло так в козаків і зветься — Коло, або ж Військова Рада. Усі чекають кошового і старшину.
Аж ось і вони. Попереду йде осавул і несе малинову, що аж горить, шовкову хоругву. На хоругві — Христос Спаси-тель з піднятою рукою, яка благословляє козаків, а поруч із ним з сімнадцятьма зірками навколо голови, з вогненним мечем у правиці — архангел Михаїл.
За хоругвою ступає кошовий отаман. В руці у кошового насаджена на темну горіхову палицю, обкидана коштовним камінням срібна куля. То — булава. За ним — з круглою срібною печаткою — військовий суддя. За суддею — військовий писар з пером за вухом і срібним за поясом каламарем. Курінні отамани вже стоять кожен біля свого куреня і держать також з горіха чи груші, оправлені з боків сріблом, палиці — знаки курінних отаманів.