П'ятеро посланців погнав Буйвіда у Могильов до Радзивілла і — як у воду! Буйвіда ніби вистрілював посланцями у вовчо-заячу сніговінь, і надія його підтавала: від Радзивілла ні звуку. Чи він занедужав, чи зволікало-боялось із примороженими вухами військо, чи, може, литовський гетьман сподівався від короля королівських гусарів? Та яке може бути хворання, зволікання чи сподівання, коли Наливайко не змигнувши оком опиниться в Рєчиці! У Рєчиці він кучугурами замурується так, що до нього не проповзе під снігами навіть миша-полівка! У Рєчиці козаки передихають, а затим, як розди-хаються, то буде біда! Та ще як гукне Наливайко собі з України козацької помочі, то отоді вже, любий литовський гетьмане-недопако, моли Бога про власне спасіння!..
День осідав. За соснами зальодовіли берези. Ліворуч за тими березами прочервонів горобинами Рогачів. Він лише показався димами із димарів, знічев'я погавкав на себе, затим погарчав на далеких чужих у дорозі людей і перегодя замовк, загапощив у будах свої сторожкі, ненабачені, чемні собачі очі.
День крижанів, гостро брався морозом, козацькі сани зійшли в долину і ковзом-поковзом потьохкали полоззями по тій білій самотині. У Рогачів козаки не зайшли, на вечерю у нім не стали, а потягнулися проти ночі у занімілу сріблисту безвість. "І я у безвість, — вже без надії на Радзивіллове військо думав Буйвіда, а в бік Могильова більше й не оглядався. Втома в'язала кров, полковник у сідлі огруз. Сніги під очима поважчали. Круглі камінні щоки, бліде кам'яне підборіддя, двометровий Буйвідин зріст придавили під ним коня. Черкаючи під собою снігову задубілу рінь, чорний кінський живіт викрешував із неї сині холодні квіти. "Чи не звернути у Рогачів і там хоча нагрітися? А козаки? З такою силою та ще й проти ночі я нічого їм не зроблю. Хіба нарвуся на засідку та розпрощаюся з тим, що маю..." — говорив собі Буйвіда, помагав своїй сонливій голові не падати, та, зрештою, зупинив коня. Сині квіти під кінським пругким животом погасли, і коню, і полковнику, і снігам стало тепліше. Сорок загудзенілих Буйвідиних шляхтичів, як тільки помітили, що їхній полковник спинився, почали помаленьку до нього стягатися. Питати-запитувати полковника їм ні про що не хотілося, бо вони в сідлах сиділи й самі скарлючені, як знаки запитання. У білій рипучій тиші шляхтичі до Буйвіда вже під'їжджали, коли, випереджаючи їх, ззаду, з боку Могильова, на розпашілім коні випірнув вершник — у білім кожусі, без шапки, чорнявий, молодий, дужий хлоп. Не інакше як від Радзивілла! Нарешті!.. Ріпа, що її саме полковник гриз, увігнав у неї зуби, репнула під зубами, наче різдвяний лід! Побачивши Радзивіллового гінця, терплячі Буйвідині зимолюда хто як міг ожили та посинілими голосами закричали "віват!". "Віват!" — відповів гетьманський гонець, доскакав до полковника і присадив перед ним коня. Буйвіда від хвилювання обгріб хлопа за плечі, перегнув до себе з сідла, притис до жупана і перемерзло прошепотів:
— Моє шанування посланцеві від Радзивілла!
— Я не від Радзивілла! — відшепотів полковнику посланець. — Я сам від себе. Я Северин Наливайко. За вашими, полковнику, спинами — мої козаки. Злазьте з коней, знімайте зброю і йдіть, звідки прийшли! Одно слово, не підіймайте хвоста і робіть те, що я кажу!
"Віват!"—не втихомирювалися іпляхтичі, обступали обійнятих полковника і посланця, останнього ж почали аж ніби обню-
хувати, чи не пахне він милою чарочкою та домашнім теплом. Декотрі з молодих вояк, оглянувшись на запряжені бистрими кіньми сани, що ззаду наближались до них, взялися на радощах один із одним чоломкатися... Помертвілий Буйвіда як обійняв Наливайка, так від нього й не міг відірватися. Він його не лише від себе не відпускав, а навіть сильніше притискав до залізних своїх калатливих грудей, як рідного. Лише тонкий у переніссі, а нижче до вусів із широкими ніздрями ніс поволеньки опускався. У полковникову голову тарахнула кров, і його пщборіддя на Наливайковому плечі почервоніло, ніби враз обпеклося.
Підпалюючи підковами сніг, козацькі коні і їхні з розпеченими полоззями сани обкружляли литовців спереду і з боків. Сніг зашкварчав, і козаки з підведеними в холодних руках рушницями та оточена шляхта взялися туманом.
Насилу Буйвіда від Наливайка відпав. Погаслим на попіл поглядом він подивився на нього ще раз і тихо заплющив оторочені білим інеєм очі. Потім він їх так само тихо розплющив, тим самим поглядом подивився на Наливайка ще раз, поволі дістав пістоля, перехрестився, перехрестив пістолем гриву коня і вистрілив йому в вухо. Кінь стрепенувся і разом з Буйвідою повалився на кучугуру. Буйвіда витяг з-під його бока свою придавлену ногу, дістав з піхов шаблю, зламав її об коліно і кинув під копита Наливайковому Резі. Тоді він зняв шапку, жупана, штани і чоботи. Він роздягся й роззувсь і, босий та голий, під голими зорями босоніж порипів заметами в сторону Могильова.
За полковником, дохрумкуючи ріпу, в неживому місячному мрячінні, без коней і зброї потягнулися його вояки.
У Рєчиці Наливайко пробув недовго. І хоча, на відміну від слуцьких та рогачівських ґаздинь, рєчицькі господині подавали на стіл не самі лише щі та щі, а й затовчені салом борщі, і, повечерявши, кожен козак спав не в санях у прядиві, як Шийка із Медолизом у Слуцьку, а похроплював, розкинувшись, на печі, — довелося наливайківцям зніматися і знову сідлати та запрягати коней.
У Рєчиці Наливайка знайшли відразу троє гінців. І добилися вони до нього не від кого-небудь, а від Матвія Шаули, від Григорія Лободи і з Острога від брата Дем'яна.
Наливайків полковник Матвій Шаула слав Наливайку привіт, а заодно сповіщав, що він живий і здоровий, чого бажає і Наливайкові; що живі та здорові і його, Шаулині, козаки, чого бажають вони і козакам-наливаям; що він, Шаула, нещодавно прийшов із козацького хліба із Мозиря і зупинився на новому козацькому хлібі-солі біля містечка Чорнобиля; що навколо по Прип'яті і Дніпру на селах стоять плачі, бо жовніри та ксьондзи з королівського потурання православні церкви навхрест забивають, священиків безчестять і проганяють, Бога нашого зневажають. "Усі ми предстанемо колись перед Богом, а я, як на мої літа, схилюсь перед Ним найперший. Що я Йому скажу? Як ми Його боронили?" — запитував Наливайка Шаула.