15
Другого дня ввечері знову єгерська музика грала на бульварі, і знов офіцери, юнкери, солдати і молоді жінки святково гуляли біля павільйону і по нижніх алеях з квітучих духмяних білих акацій.
Калугін, князь Гальцин та якийсь полковник ходили під руки біля павільйону й говорили про вчорашній бій. Головною провідною ниткою розмови, як це завжди буває в таких випадках, був не сам бій, а та участь, яку брав, і хоробрість, яку виявив у бою той, що розповідав. Обличчя й звук їхніх голосів мали серйозний, майже печальний вираз, начебто втрати вчорашнього дня дуже зворушували й смутили кожного, але, сказати по-правді, тому що ніхто з них не втратив дуже близької людини (та чи й бувають у військовому побуті дуже близькі люди?), цей вираз печалі був вираз офіційний, що його вони лише вважали за обов'язок виявляти. Навпаки, Калугін і полковник були б ладні щодня бачити такий бій, з тим щоб тільки щоразу одержувати золоту шаблю і генерал-майора, незважаючи на те що вони були прекрасні люди. Я люблю, коли називають недолюдком якогось завойовника, що заради свого честолюбства винищує мільйони. Та спитайте по совісті прапорщика Петрушова й підпоручика Антонова і т. д., кожен з них маленький Наполеон, маленький^ недолюдок і хоч зараз ладен затіяти бій, убити чоловік із сотню для того тільки, щоб дістати ще одну зірочку або третину платні.
— Ні, вибачте, говорив полковник,— спершу почалося на лівому фланзі. Я ж був там.
— А може,— відказував Калугін,— я більше був на правому; я двічі туди, ходив: один раз розшукував генерала, а другий раз так, подивитися ложементи пішов. От де гаряче було.
— Та вже, певно, Калугін знає,— сказав полковникові князь Гальцин,— ти знаєш, мені сьогодні В... про тебе говорив, що ти молодець.
— Втрати тільки, втрати жахливі,— мовив полковник тоном офіційної печалі,— у мене в полку чотириста чоловік вибуло.— Дивно, як я живий вийшов звідти.
У цей час назустріч цим панам, на другому кінці бульвару, з'явилася лілувата постать Михайлова на стоптаних чоботях і з пов'язаною головою. Він дуже зніяковів, побачивши їх: йому згадалося, як він учора присідав перед Калугіним, і спало на думку, як би вони не подумали, що він прикидається пораненим. Отож якби ці пани не дивилися на нього, то він збіг би вниз і пішов би додому з тим, щоб не виходити доти, поки можна буде зняти пов'язку.
— Il fallait voir dans quel état je l'ai rencontré hier sous le feu — усміхнувшись сказав Калугін y той час, коли вони сходились.
— Що, вас поранено, капітане? — сказав Калугін з посмішкою, яка означала: "Що, ви бачили мене вчора? який я?"
— Еге, трошки, каменем,— відповів Михайлов, червоніючи і з виразом на обличчі, який говорив: "Бачив і признаюсь, що ви молодець, а я дуже, дуже нікчемний".
— Est-ce que le pavillon est baissé deja? 2 — спитав князь Гальцин знов із своїм гордовитим виразом, дивлячись на кашкет штабс-капітана і не звертаючись ні до кого зосібна.
— Non pas encore 3,— відповів Михайлов, якому хотілося показати, що він знає й поговорити по-французькому.
о
1 Треба було бачити, в якому стані я його зустрів учора під огнем (франц.).
2 Хіба прапор уже спущено? (Франц.)
3 Ні, ще (франц.).
— Невже триває ще перемир'я? — сказав Гальцин, ввічливо звертаючись до нього по-російському і тим кажучи,— як це здалося штабс-капітанові,— що вам, мабуть, важко буде говорити по-французькому, то чи не краще вже просто?.. І з цим ад'ютанти оді-йшли від нього.
Штабс-капітан, так само як і вчора, відчув себе надзвичайно самітним і, розкланявшись з різними панами — з одними не бажаючи сходитися, а до інших не наважуючись підійти,— сів біля пам'ятника Казарському 1 і закурив цигарку.
Барон Пест теж прийшов на бульвар. Він розказував, що був на перемир'ї й розмовляв з французькими офіцерами, що нібито один французький офіцер сказав йому: "S'il n'avait pas fait clair encore pendant
О
1 Казарськпй О. І. (1797—1833) — командир судна "Меркурий", уславився боєм з двома турецькими кораблями в 1829 році. На пам'ять про цен бій поставлено було пам'ят-I ник на Малому бульварі в Севастополі.
une demi-heure, les embuscades auraient ete reprises" — і як він відповідав йому: "Monsieur! je ne dis pas non, pour ne pas vous donner un démenti" 2, і як це добре він сказав і т. д.
А по суті, хоч і був на перемир'ї, він не встиг сказати там нічого дуже розумного, хоч йому і дуже хотілося поговорити з французами (бо ж це страшенно весело говорити з французами). Юнкер барон Пест ходив по лінії та все питав французів, які були близько до нього: "De quel régiment êtes-vous?" 3. Йому відповідали — та й тільки. А коли він зайшов далеченько за лінію, то французький вартовий, і гадки не маючи, що цей солдат знає по-французькому, в третій особі вилаяв його: "Il vient regarder nos
travaux ce sacré с....." 4 — сказав він. Внаслідок чого,
не знаходячи більше цікавості на перемир'ї, юнкер барон Пест поїхав додому і вже дорогою придумав ті французькі фрази, які тепер розказував. На бульварі були і капітан Зобов, який голосно розмовляв, і капітан Обжогов у розшарпаному вигляді, і артилерійський капітан, який ні перед ким не запобігає, і щасливий у коханні юнкер, і всі ті самі вчорашні особи, і все з тими самими вічними спонуками брехні, гоноровитості й легковажності. Не хватало тільки Праскухіна, Нефердова і ще декого, про яких тут навряд чи пам'ятав і думав хто-небудь тепер, коли тіла їхні ще не встигли бути омиті, прибрані й закопані в землю, і про яких через місяць так само
О
1 Якби ще півгодини було темно, ложементи були б удруге взяті (франц.).
2 Я не кажу ні, тільки щоб вам не перечити (франц.).
3 Якого ви полку? (Франц.)
4 Він іде дивитися наші роботи, цей проклятий с...
забудуть батьки, матері, дружини, діти, якщо вони були або не забули про них раніше.
— А я його не впізнав був, старого,— каже солдат на прибиранні тіл, за плечі підводячи перебитий у грудях труп з величезною роздутою головою, почорнілим лискучим обличчям і вивернутими зіницями,— під спину берись, Морозко, а то коли б не перервався. Ач, дух бридкий!